Сторінка
2
нестабільність фінансового та валютного ринків;
посилення конкуренції в галузі;
криза окремої галузі;
сезонні коливання;
посилення монополізму на ринку;
дискримінація підприємства органами влади та управління;
політична нестабільність у країні місцезнаходження підприємства або в країнах підприємств—постачальників сировини (споживачів продукції);
конфлікти між засновниками (власниками).
Вплив зовнішніх факторів кризи, як правило, має стратегічний характеp. Вони зумовлюють фінансову кризу на підприємстві, якщо менеджмент помилково або несвоєчасно реагує на них, тобто якщо відсутня система раннього попередження та реагування, одним із завдань якої є прогнозування банкрутства чи така система функціонує недосконало.
Можна виділити велику кількість ендогенних факторів фінансової кризи. З метою систематизації, їх можна згрупувати в такі блоки:
Низька якість менеджменту.
Дефіцити в організаційній структурі.
Низький рівень кваліфікації персоналу.
Недоліки у виробничій сфері.
Прорахунки в галузі постачання.
Низький рівень маркетингу та втрата ринків збуту продукції.
Прорахунки в інвестиційній політиці.
Брак інновацій та раціоналізаторства.
Дефіцити у фінансуванні.
Цілковитий брак контролінгу або незадовільна робота його служб.
У цілому всі ці причини кризи створюють складний комплекс причинно-наслідкових зв’язків. Звичайно, досліджуючи те чи інше підприємство, той чи інший випадок фінансової кризи, можна виділити певні специфічні причини фінансової неспроможності, але всі вони, як правило, обмежуються переліченими вище.
Типовими наслідками впливу названих причин та факторів на фінансово-господарський стан підприємства є:
утрата клієнтів та покупців готової продукції;
зменшення кількості замовлень та контрактів з продажу продукції;
неритмічність виробництва, неповне завантаження потужностей;
зростання собівартості та різке зниження продуктивності праці;
збільшення розміру неліквідних оборотних засобів та наявність понаднормових запасів;
виникнення внутрішньовиробничих конфліктів та збільшення плинності кадрів;
зростання тиску на ціни;
суттєве зменшення обсягів реалізації та, як наслідок, недоодержання виручки від реалізації продукції.
Виділяють такі види криз:
стратегічна криза (коли на підприємстві зруйновано виробничий потенціал та бракує довгострокових факторів успіху);
криза прибутковості (перманентні збитки «з’їдають» власний капітал і це призводить до незадовільної структури балансу);
криза ліквідності (коли підприємство є неплатоспроможним або існує реальна загроза втрати платоспроможності).
Між різними видами кризи, як уже було сказано, існують тісні причинно-наслідкові зв’язки: стратегічна криза спричиняє кризу прибутковості, яка, у свою чергу, призводить до втрати підприємством ліквідності. Закономірним результатом розвитку симптомів фінансової кризи є надмірна кредиторська заборгованість, неплатоспроможність та банкрутство підприємства.
Важливою передумовою застосування правильних антикризових заходів є ідентифікація глибини фінансової кризи. Розрізняють три фази кризи:
а) фаза, яка безпосередньо не загрожує функціонуванню підприємства (за умови переведення його на режим антикризового управління);
б) фаза, яка загрожує дальшому існуванню підприємства і потребує негайного проведення фінансової санації;
в) кризовий стан, який не сумісний з існуванням підприємства і призводить до його ліквідації.
Ідентифікація фази фінансової кризи є необхідною передумовою правильної та своєчасної реакції на неї.
Література
1. Бородина О. И. Финансы предприятий. — М.: ЮНИТИ, 1995.
2. Белолипецкий В. Г. Финансы фирмы. — М., 1998.
3. Бланк И. А. Стратегия и тактика управления финансами. — К., 1996.
4. Бланк И. А. Основы финансового менеджмента. — К.: Ника–Центр, Эльга, 1999.
5. Бланк И. А. Управление прибылью. — К.: Ника–Центр, Эльга, 1999.
6. Брігхем Е. Ф. Основи фінансового менеджменту. — К., 1997.
7. Беркар Коласс. Управление финансовой деятельностью предприятия. — М.: Финансы, 1997.
8. Василик О. Д. Державні фінанси України: Навч. посібник. — К.: Вища шк., 1997.