Сторінка
2

Світовий фінансовий ринок та його структура

доступ на ці ринки відкритий у першу чергу першокласним позичальникам чи під солідні гарантії;

диверсифікація сегментів ринку та інструментів операцій за умов революції у сфері фінансових послуг;

специфічні — міжнародні — процентні ставки;

стандартизація та високий ступінь інформаційних технологій безпаперових операцій на базі використання комп’ютерів.

Міжнародні фінансові потоки та світові фінансові центри

Для того, щоб набути статусу міжнародного, кожен фінансовий центр має пройти відповідний еволюційний процес.

Стадії розвитку міжнародного фінансового центру:

розвиток місцевого ринку;

перетворення в регіональний фінансовий центр;

розвиток до стадії міжнародного фінансового ринку.

Основні умови міжнародного фінансового центру:

економічна свобода;

стабільна валюта та стійка фінансова система;

ефективні фінансові інститути й інструменти;

активні та мобільні ринки — комплексні ринки;

сучасна технологія та засоби зв’язку;

фінансові спеціальні знання та людський капітал;

підтримка відповідного правового та соціального клімату, створення сприятливих умов для міжнародних потоків капіталу.

Найбільш активно переливання фінансових ресурсів здійснюється у світових фінансових центрах (фінансових центрах світу). До них належать: Нью-Йорк і Чикаго — в Америці, Лондон, Франкфурт, Париж, Цюрих, Женева, Люксембург — у Європі, Токіо, Сінгапур, Гонконг, Бахрейн — в Азії. У майбутньому світовими фінансовими центрами можуть стати і сьогоднішні регіональні центри — Кейптаун, Сан-Паулу, Шанхай та ін. У світові фінансові центри перетворились деякі офшорні центри, насамперед у басейні Карибського моря — Панама, Бермудські, Багамські, Кайманові, Антильські та інші острови.

Світові фінансові центри — це ті місця, де торгівля фінансовими активами між резидентами різних країн має особливо великі масштаби.

Серед нових фінансових центрів, якщо брати до уваги тільки ринкову капіталізацію акцій, у Європі — ринки Польщі, Чехії, Угорщини та Росії, в Азії — Індії, Індонезії, Південної Кореї, Малайзії, Таїланду, Тайваню, Філіппін і, особливо, Китаю з Гонконгом, в Африці — Південно-Африканської республіки, а в Латинській Америці — Аргентини, Бразилії, Венесуели, Мексики, Чилі.

Величина цих ринків невелика, але зміни кон’юнктури та інші ризики — значні. Однак високий рівень прибутковості та швидкі темпи зростання багатьох цих ринків приваблюють іноземних інвесторів. У 1996 р. чистий приплив капіталу на ці ринки з-за кордону перевищував 200 млрд доларів на рік, але в 1997—1999 рр. він знизився через фінансову кризу, яка охопила багато нових ринків.

Найважливішими та найбільшими фінансовими центрами є Нью-Йорк, Лондон, Токіо. Денний оборот на трьох найбільших ринках у 1973 р. становив 20—30 млрд дол. США; у 1983 р. — 60 млрд; у 1995 р. — 1,3 трлн і в 1998 р. — 1,5 трлн дол. США.

Функціональна структура Лондонського фінансового центру

Ринок довгострокового позичкового капіталу

Первинний ринок:

цінні папери, випущені урядом та фірмами Об’єднаного Королівства;

єврооблігації, випущені іноземними позичальниками.

Вторинний ринок:

внутрішні акції;

зареєстровані на Міжнародній фондовій біржі цінні папери компаній;

незареєстровані цінні папери;

першокласні цінні папери (державні облігації, що випускаються Банком Англії);

цінні папери фірм з фіксованими процентними ставками;

опціони;

іноземні акції.

Ринок короткострокового капіталу

Традиційний грошовий ринок.

Паралельний грошовий ринок:

— міжбанківський ринок;

— стерлінгові депозитні сертифікати;

— доларові депозитні сертифікати;

— цінні папери місцевої влади;

— цінні папери фінансових компаній;

— міжфірмові цінні папери;

— короткострокові комерційні євровекселі;

— стерлінгові короткострокові векселі.

Валютний ринок:

— операції спот;

— операції на строк;

— ф’ючерси;

— опціони;