Сторінка
1

Міжнародні розрахунки та платіжний баланс

Міжнародні розрахунки та їхні форми

Міжнародні розрахунки — це грошові розрахунки між суб’єк­тами міжнародної діяльності, що пов’язані з рухом товарно-матеріальних цінностей і послуг у міжнародному обігу. Форма міжнародних розрахунків — це спосіб оформлення, передавання та оплати товаророзпорядчих і платіжних документів, що використовуються в міжнародній практиці. Розрізняють низку форм міжнародних розрахунків, а саме такі: акредитиви, інкасо, авансові платежі, платіж на відкритий рахунок, банківський переказ, вексель, чек, пластикові картки. Міжнародні розрахунки регулюються національними нормативними та законодавчими актами, міжнародними законами, банківськими правилами та звичаями. Особливості міжнародних розрахунків такі: вони є об’єктом уніфікації, здійснюються в різних валютах, зазнають впливу валютних обмежень.

Інкасо — це банківська розрахункова операція, згідно якої банк за дорученням свого клієнта отримує на базі розрахункових документів суми, сплачені покупцем за відвантажені товари чи послуги, та зараховує ці кошти на рахунок клієнта в банку. Розрізняють документарне інкасо (інкасо фінансових документів, які супроводжуються комерційними документами) та чисте (інкасо тільки фінансових документів).

Аванс — грошова сума або майнова цінність, що передається продавцеві покупцем до відвантаження товару чи навіть його виробництва в рахунок виконання зобов’язань за контрактом.

Платіж на відкритий рахунок — періодичні платежі покупця продавцю у встановлені строки. Контрагенти операції вводять відкриті рахунки, на яких обліковуються суми поточної заборгованості. Порядок розрахунків визначається угодою контрагентів операції, контроль за своєчасністю платежів здійснюють самі учасники угоди.

Банківський переказ — просте доручення комерційного банку своєму банку-кореспонденту сплатити відповідну суму на прохання та за рахунок клієнта іноземному партнеру з зазначенням способу відшкодування банку-платнику сплаченої ним суми. У формі банківського переказу здійснюються оплата інкасо, авансові платежі, перерахунки тощо.

Векселі, чеки, пластикові картки використовують як самостійні засоби платежу в комбінації з різними формами міжнародних розрахунків.

Чеки можуть виписуватися самостійно клієнтом і банком від імені клієнта. Вони переважно використовуються в разі виникнення перерахунків між контрагентами операції, за рекламації та штрафних санкцій, за погашення боргу, за остаточного розрахунку, для видачі готівки. Чек — це письмова безумовна пропозиція чекодавця платнику здійснити платіж зазначеної суми власнику чека готівкою або в безготівковій формі. Для проведення міжнародних платежів неторгового характеру використовують дорожні чеки, єврочеки. Дорожній чек — платіжний документ (наказ) сплатити зазначену на ньому суму його власнику. Єврочек — чек у євровалюті, що виписується банком та сплачується в будь-якій країні-учасниці угоди «Єврочек».

Пластикова картка — це персоніфікований платіжний документ, що надає власнику можливість безготівкової оплати товарів і послуг, отримання готівки в банках і банкоматах.

У міжнародних розрахунках використовують прості та переказні векселі. Простий вексель — зобов’язання векселедавця сплатити кредитору певну суму у визначеному місці в зазначений термін. Переказний вексель (тратта) — це письмовий документ законодавчо встановленої форми, безумовний наказ кредитора позичальнику про сплату у вказаний строк визначеної суми названій у векселі третій особі чи пред’явнику.

Акредитив у міжнародних розрахунках

Акредитив (відповідно UCP, Уніфіковані правила та звичаї для документарних акредитивів. Міжнародна торговельна палата. Редакція 1993 р., публікація МТП № 500) означає будь-яку угоду, як би її не було названо чи визначено, на підставі якої банк (банк-емітент), діючи на прохання та керуючись інструкціями клієнта (заявника акредитиву), має здійснити платіж третій особі (бенефіціару) або, за наказом клієнта, оплатити чи акцептувати переказні векселі (тратти), виставлені бенефіціаром, або надати повноваження іншому банку зробити такий платіж чи оплатити, акцептувати переказні векселі (тратти) проти передбачених документів, якщо дотримано всіх умов акредитиву.

Акредитив (згідно інструкції НБУ № 7 «Про безготівкові розрахунки в господарському обороті України», затвердженої постановою НБУ від 2 серпня 1996 р. № 204) — це форма розрахунків, за якої банк-емітент, за дорученням свого клієнта (заявника акредитиву), зобов’язаний здійснити платіж третій особі (бенефіціару) за поставлені товари, виконані роботи та надані послуги; надати повноваження іншому банку (банку-виконавцю) здійснити платіж.

Загальним для всіх видів акредитивів є таке: а) за угодою між продавцем і покупцем, що зафіксована в договорі купівлі-продажу, перший сплачує купівельну ціну через банк (звичайно за місцеперебуванням продавця) проти наданих документів — як правило, і транспортних; б) виконуються інші передбачені в акредитиві умови, які банк довів до відома продавця. За надання документів банк сплачує купівельну ціну і, залежно від умов акредитиву, платить проти документів або з розстрочкою, або шляхом акцепту (негоціації) переказного векселя, виставленого продавцем.

Сутність акредитивної угоди полягає в її документарному характері, тобто в тому, що товар представлений коносаментом, і він використовується як засіб фінансування угоди.

На рис. 23 зображено, як виконується розрахунок у формі документарного акредитиву.