Сторінка
2

Система міжнародних фінансів

Усе це дає змогу визначити такі складові процесу фінансової глобалізації світу: інтеграція, концентрація й конвергенція міжнародних ринків капіталу, зростання конкуренції на міжнародних ринках капіталу, інформатизація фінансових ринків.

Суб’єкти міжнародних фінансів та їхня характеристика

Рис. 3. Суб’єкти міжнародних фінансів

Суверенна держава є основним суб’єктом міжнародного права, що діє у сфері міжнародних фінансів та наділений здатністю здійснювати міжнародні права та обов’язки. Основними критеріями характеристики суверенної держави є правосуб’єктність, імунітет, спадкоємність.

Правосуб’єктність — це здатність вступати у відносини з іншими державами та суб’єктами міжнародного права.

Права та обов’язки різних держав однакові, незалежно від їхніх розмірів, економічної та військової могутності; вони зумовлені природою держави й характером міжнародної спільноти на визначений історичний період розвитку та пов’язані між собою. Основні права держави пов’язані із суверенітетом. Вони відповідно обмежені правами інших держав та мають використовуватися згідно з основними принципами й нормами міжнародного права.

Суб’єкти міжнародних фінансів повинні зважати на те, що юрисдикція держави має здійснюватися з урахуванням імунітетів, визнаних міжнародним правом. Імунітет виходить з принципу суверенної рівності, тобто рівний над рівним влади не має.

Спадкоємність держави – перехід прав та обов’язків у наслідок заміни однієї держави іншою відносно відповідальності за міжнародні відносини якоїсь території. Розрізняють спадкоємність щодо договорів, щодо державної власності та архівів, щодо державних боргів

У сфері міжнародних фінансів держава в особі державних органів (Уряд, Міністерство закордонних справ, Міністерство фінансів та ін.) та офіційних посадових осіб (президент, прем’єр-міністр) має право здійснювати такі види діяльності: брати участь у міжнародних економічних та фінансових конференціях, у діяльності міжнародних організацій, у клірингових, платіжних і валютних угодах; укладати міждержавні договори щодо експорту-імпорту товарів та послуг, міждержавні угоди оренди рухомого та нерухомого майна, іпотеки, кредитування, позик, інвестування, фінансування; здійснювати операції з золотом та дорогоцінними металами; емітувати державні казначейські зобов’язання, цінні папери; забезпечувати фінансовими та іншими гарантіями операції різних юридичних та інших осіб; надавати безоплатну фінансову допомогу.

Центральний банк — юридична особа, що знаходиться в державній власності і, відповідно до державних цілей, здійснює повноваження з володіння, користування та розпорядження майном Банку.Як правило, Центральний банк підпорядковується парламенту, а основні його функції спрямовані на розвиток і зміцнення фінансово-кредитної системи національної держави, забезпечення ефективного й безперебійного функціонування системи розрахунків, регулювання, контроль та нагляд за діяльністю національних і іноземних фінансово-кредитних інститутів.

Міждержавні (міжнародні, регіональні) організації

Виражаючи волю держав, міждержавні організації у межах повноважень, зафіксованих в установчих документах, поряд з державами регламентують статус суб’єктів світових фінансових ринків та регулюють міжнародні валютно-кредитні відносини.

Міжнародна організація — це об’єднання суверенних держав, створене на основі міжнародного договору та статуту для виконання визначених цілей, яке має систему постійно діючих органів, міжнародну правосуб’єктність та засноване згідно з міжнародним правом.

Міжнародні і регіональні валютно-кредитні і фінансові організації — це інститути, створені на основі міждержавних угод для врегулювання міжнародних економічних відносин, зокрема валютно-кредитних і фінансових.

МВФ (Міжнародний валютний фонд);

БМР (Банк міжнародних розрахунків);

СБ (Світовий банк);

МАР (Міжнародна асоціація розвитку);

МАІГ (Міжнародна агенція з інвестиційних гарантій);

регіональні банки розвитку;

валютно-кредитні й фінансові організації ЄС.

Для характеристики суб’єктів міжнародних фінансів потрібно використовувати конституції країн, статути та положення держав­них та суспільних органів і організацій, установчі документи інститутів, бірж, ТНК та приватних підприємств.

Література

Боринець С. Я. Міжнародні валютно-фінансові відносини: Підруч­ник. — 2-ге вид., перероб. й допов. — К.: Знання: КОО, 1999. — С. 203—240.

Валютный рынок и валютное регулирование: Учеб. пособие / Под ред. И. Н. Платоновой. — М.: БЕК, 1996. — С. 297—318.

3. Максимо В. Энг, Френсис А. Лис, Лоуренс Дж. Мауер. Мировые финансы: Пер с англ. — М.: ООО Изд.-консалт. комп. «ДеКА», 1998. — С. 2—20.

4. Международные валютно-кредитные и финансовые отношения: Учебник / Под ред. Л. Н. Красавиной. — 2-е изд., перераб. и доп. — М.: Финансы и статистика, 2000. — С. 3—31, 325—327, 425—498.

5. Мировая экономика: Учебник / Под ред. проф. А. С. Булатова. — М.: Юристь, 2000. — С. 190—194, 206—210. — (Серия «Homo faber»).

6. Мишкін, Фредерік С. Економіка грошей, банківської справи і фінансових ринків / Пер. з англ. С. Панчишин, А. Стасишин, Г. Стеблій. — К.: Основи, 1999. — С. 231—237.

7. Основы международных валютно-финансовых и кредитных отношений: Учебник / Науч. ред. д-р экон. наук, проф. В. В. Круглов. — М.: ИНФРА-М, 2000. — С. 345—431.

8. Пебро М. Международные экономические, валютные и финансовые отношения: Пер. с франц. / Общ. ред. Н. С. Бабинцевой. — М.: Прогресс: Универс, 1994. — С. 30—56.

9. Шемет Т. С. Міжнародні фінанси: Підручник / За заг. ред. А. А. Мазаракі. — К.: Київський нац. торгово-екон. ун-т, 2000. — С. 11—25.