Сторінка
3
Таким чином, за останні роки все більше суб'єктів валютного ринку України "підтягуються" до рівня провідних учасників міжнародних валютних відносин.
3. Зовнішній борг та проблеми його обслуговування
Зовнішня заборгованість — це сума фінансових зобов'язань країни іноземним кредиторам, що підлягає погашенню в обумовлені терміни. Найгостріше проблема зовнішньої заборгованості стоїть перед країнами, що розвиваються, і переросла нині в проблему кризи заборгованості.
Криза заборгованості зумовлена, на перший погляд, рухом позикового капіталу, кредитних коштів, що видавалися промислове розвиненими країнами молодим державам. Насправді її причини значно глибші. Вони охоплюють усю систему відносин господарського спілкування між партнерами з приводу руху капіталів, товарів і послуг. Тому за своєю політико-економічною природою криза заборгованості має трактуватися не просто як криза фінансово-кредитних відносин розвинених країн з молодими державами, а як найбільш узагальнюючий прояв кризи всієї системи світогосподарських відносин між ними. І якщо це так, то і вихід з неї в рамках існуючої системи нерівноправних відносин неможливий. Отже, ситуація потребує докорінної зміни цих відносин, їх перебудови на справедливій демократичній основі, встановлення нового міжнародного економічного порядку.
Загальний обсяг зовнішньої заборгованості країн, що розвиваються на кінець 90-х років перевищив 2 трлн дол. США. Проте тягар заборгованості визначається навіть не стільки абсолютним обсягом боргу, скільки сумою платежів з його погашення, їх відношенням до валового національного продукту й експорту.
Погіршення умов кредитування молодих держав останніми десятиріччями супроводжувалося більш швидкими темпами збільшення виплат з обслуговування боргу, особливо процентів, ніж зростання самого боргу. Саме ця обставина в поєднанні з різким скороченням експорту, погіршенням умов торгівлі, зростанням масштабів нееквівалентності в обміні та посиленням протекціоністських дій ТНК не дала змоги країнам, що розвиваються, своєчасно сплачувати заборгованість. Проблема зовнішнього боргу переросла в кризу заборгованості.
Зовнішня заборгованість країн, що розвиваються, становила млрд дол. США: 1955 p. — 37,1 млрд дол. США; 1965 p. — 72,9; 1975 p. — 335,0; 1985 p.— 1186; 1990 p. — 1500,0; 1995 p. — 2000,0 млрд дол. СІПА.
З кожним роком молоді держави змушені витрачати все більшу частину своїх експортних надходжень на відшкодування боргу й оплату процентів, що істотно обмежує можливості імпорту необхідного цим країнам виробничого устаткування та технології і негативно позначається на перспективах їх економічного розвитку. Так, якщо в 1975 p. країни, що розвиваються, витрачали на відшкодування боргів і сплату процентів 13 % своїх експортних надходжень, то з 1986 p. — понад 30 %, що значно перевищує критичну межу 25 %. У Латинській Америці та Африці на південь від Сахари відношення платежів з боргу до суми експорту становить відповідно 41 і 25 %.
У деяких країнах, що розвиваються, платежі з боргу навіть перевищують експортні надходження. Тягар платежів з боргу настільки значний, що не лише стримує економічний розвиток молодих держав, а й практично не дає змоги підтримувати навіть той злиденний рівень споживання в багатьох із них, якого було досягнуто в 70-ті роки. Усе це гальмує і навіть паралізує економічний прогрес країн, що розвиваються, блокує підвищення життєвого рівня населення, відкидаючи його нерідко на багато років і навіть на десятиріччя назад.
Країни, що розвиваються, економічно не спроможні сплатити величезні борги і проценти за ними. Вони опинилися у своєрідній пастці. Водночас ситуація, що склалася, реально загрожує і кредиторам, бо може викликати ланцюгову реакцію банкрутств, практичний розвал усієї фінансово-кредитної системи, а тому змушує уряди і керівників міжнародних фінансових кіл вживати певні заходи щодо лібералізації фінансово-кредитних відносин із країнами, що розвиваються. Остаточно подолати кризу заборгованості не можна без прийняття глобальних і разом із тим кардинальних політичних рішень, які б враховували інтереси молодих держав і не підривали функціонування всесвітнього господарства, всієї системи світогосподарських зв'язків.
Термін "криза заборгованості" цілком придатний і для характеристики стану зовнішньої заборгованості деяких країн Східної Європи, передусім Польщі. Так, протягом 1971—1987 pp. ця країна, отримавши кредитів на загальну суму 47 млрд дол. США, виплатила за них у рахунок погашення своєї заборгованості 50 млрд дол. і залишалася ще винною близько 40 млрд. Щоправда, кредитори Польщі за останні роки "подарували" їй значні суми боргу, що привело до суттєвого зменшення загальної зовнішньої заборгованості. Так, за деякими розрахунками, зовнішній борг Польщі на початок 1992 p. становив лише 23 млрд дол. США.
Країни з розвиненою ринковою економікою також мають зовнішні борги (а деякі й досить значні), проте у зв'язку з їх відносною економічною стабільністю зовнішня заборгованість не набула тієї гостроти, як для країн, що розвиваються, та держав Східної Європи.
За даними Міжнародного валютного фонду, валовий (внутрішній та зовнішній) борг усіх разом узятих індустріальне розвинутих країн світу зріс із 40 % розміру сумарного валового внутрішнього продукту (ВВП) у 1978 p. до близько 70 % у 1994 p. США, наприклад, маючи найбільший у світі розмір ВВП, найзначніші розміри закордонних інвестицій, найбільшу масу своєї валюти за межами країни є водночас найбільшим у світі боржником.
За подібних обставин розвинутим країнам треба було б бити на сполох, однак у жодній з них проблема заборгованості не стояла і не стоїть на першому плані, оскільки державний борг, якщо він за своїми розмірами не виходить за прийняті параметри макроекономіки, не є чимось загрозливим. Крім того, у високорозвинутих країнах, як правило, більшому чи меншому державному боргу протистоїть більший чи менший борг інших країн-дебіторів.