Сторінка
2

Світові валютно-фінансові системи та їх еволюція

Історично спочатку виникли національні валютні системи, які були закріплені національним законодавством з урахуванням норм міжнародного права. Національна валютна система є складовою гро­шової системи країни, хоч і відносно самостійною, оскільки виходить за національні рамки. Її особливості визначаються ступенем роз­витку і станом економіки та зовнішньоекономічних зв'язків країни.

Національна валютна система — це форма організації еконо­мічних відносин країни, за допомогою яких здійснюються міжна­родні розрахунки, утворюються та використовуються валютні кош­ти держави. Основні елементи національної валютної системи ви­значаються національним законодавством.

Її структурними елементами є: національна валюта — грошова одиниця держави; валютний паритет як основа валютного курсу;

режим курсу національної валюти; організація валютного ринку;

національні органи, що обслуговують та регулюють валютні відноси­ни країни; умови обміну національної валюти на золото та інші валюти — конвертованість валюти.

Національна валютна система є органічною частиною системи грошових відносин окремих держав. Її функціонування регулюєть­ся національним законодавством кожної країни. На основі такого законодавства встановлюється механізм взаємодії національних і світових грошей, спосіб їх конвертованості, рейтингу та регулювання валютних курсів, формування та використання міжнародної ліквід­ності, золото-валютного запасу, кредитних ресурсів та ін. До складу національних валютних систем входять відповідні інфраструктури! ланки — банківські та кредитно-фінансові установи, біржі, спеціальні органи валютного контролю, інші державні та приватні інститути.

Світова валютна система — це форма організації міжнародних валютних (грошових) відносин, що історично склалася і закріплена міждержавною домовленістю. Це сукупність способів, інструментів і міждержавних органів, за допомогою яких здійснюється взаємний платіжно-розрахунковий оборот у межах світового господарства.

Світова валютна система включає ряд конструктивних елементів:

світовий грошовий товар, валютний курс, валютні ринки та міжна­родні валютно-фінансові організації.

Світовий грошовий товар виступає носієм міжнародних валют­но-грошових відносин і приймається кожною країною як еквіва­лент вивезеного з неї багатства. Історично першим міжнародним грошовим товаром було золото, пізніше в міжнародних розрахун­ках стали використовувати кредитні гроші (векселі, банкноти, чеки та депозити). У 70-х роках з'являються спеціальні міжнародні та регіональні платіжні одиниці — СДР та ЕКЮ.

Сукупність всіх платіжних інструментів, які можуть бути вико­ристані в міжнародних розрахунках, називають міжнародною лік­відністю. Це золото, вільнооборотні валютні запаси держав та міжна­родні гроші.

Другим елементом світової валютної системи є валютний курс. Це мінова вартість національних грошей однієї країни, виражена в грошових одиницях інших країн. Валютні курси можуть бути фіксо­ваними (твердими) і плаваючими (гнучкими). В основі фіксованого валютного курсу лежить монетний паритет (ваговий вміст золота в національних грошових одиницях), плаваючі валютні курси не зв'я­зані з монетними паритетами, а визначаються шляхом зіставлення паритетів купівельної сили валют, тобто оцінки в національних гро­шах вартості однакового "кошика" товарів.

Третім елементом світової валютної системи виступають валютні ринки. Першим таким ринком був ринок золота як грошового то­вару, де золото продавалось на основі офіційної ціни, що була закріп­лена міжнародним договором. Офіційна ціна золота за одну тройську унцію (31,1035 г) становила в 1837—1934 pp. — 20, 67 дол. США, 1934—1968 pp. — 35 дол., у 1968 p. вона була підвищена до 38 дол. Остання офіційна ціна золота становила 42,22 дол. Цей ринок про­існував до серпня 1971 p., коли офіційна ціна на золото була ліквідо­вана. Нині ціна на золото складається під впливом попиту і пропо­зиції, а ринок золота функціонує як звичайний товарний ринок.

Розширення кредитних відносин привело до необхідності форму­вання власне валютних ринків, які існують на основі розгалуженої системи банківських взаємозв'язків провідних країн розвинутої ринко­вої економіки та міжнародних і регіональних валютно-фінансових установ. У своїх функціях продавця та покупця іноземної валюти, з одного боку, та органів, які здійснюють розрахунки із закордонними контрагентами, з іншого, банки та інші валютно-фінансові установи у своїй сукупності утворюють міжнародний валютний ринок. Поряд із ним функціонує євровалютний ринок, який виник на основі транснаціо-налізації спеціальних рахунків приватних банків провідних країн світу.

Четвертий елемент світової валютної системи — це міжнародні валютно-фінансові організації: Міжнародний валютний фонд (МВФ), Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР), який разом зі своїми філіями — Міжнародною фінансовою корпорацією (МФК), Міжнародною асоціацією розвитку (МАР), Багатостороннім агент­ством з гарантій інвестицій (БАГІ) та Міжнародним центром із врегулювання інвестиційних суперечок (МЦВІС) — утворює групу Світового банку, банк міжнародних розрахунків у Базелі, регіональні банки розвитку та ін.

Світова валютна система базується на функціональних формах світових грошей. Світовими називаються гроші, які обслуговують міжнародні економічні, політичні та культурні відносини, а грошова операція, завдяки якій у певній країні можна придбати платіжні засоби, що є дійсними і можуть бути використані за кордоном, є вже операцією валютною.

Еволюція функціональних форм світових грошей повторює з певним відставанням шлях розвитку національних грошей — від золотих до кредитних грошей. Підтвердженням цього є той факт, що в умовах, коли золото виконувало всі функції грошей, грошова і валютна системи — національна і світова — були тотожні, з тою лише різницею, що монети, виходячи на світовий ринок, скидали, за висловом К. Маркса, "національні мундири" і приймались до опла­ти на вагу. Іншим прикладом дії вказаної закономірності є базу­вання світової валютної системи у XX ст. на одній або декількох валютах провідних країн світу.