Сторінка
5

Педагогічні технології авторської школи В. Караковського

Неоціненна роль батьків у роботі з зірочками. Кожну зірочку опікують батьки - члени класного батьківського комітету. Обмінюються телефонами, спільно готують виступи зірочки на класних святах, ходять в кіно, на екскурсії, в парк.

Батьки бачать свою дитину серед однолітків, допомагають йому знайти спільну мову з товаришами по зірочці, та й здатності самих батьків швидше розкриваються в невеликому колективі. Крім епізодичних виступів, батьки ведуть і постійну роботу з класом. Вони проводять спортивні заняття, ведуть гурток в'язання та математичний гурток, проводять екскурсії по Москві.

Щира зацікавленість батьків справами класу і школи, співробітництво один з одним і з дітками, прагнення включитися в життєдіяльність своїх дітей робить процес виховання більш ефективним.

Проблема навчання у виховній системі В.А. Караковського

Школа, що зважилися на створення гуманної, демократичної системи, повинна бути готова до руйнування помилкового благополуччя. Найперше і найважче, що доводиться робити, - міняти педагогічні орієнтири, перебудовувати професійні цінності. У школі починає формуватися нова цільова установка, нова сукупність принципів, ідей, положень. Сформулюємо їх.

1. Навчання та виховання повинні висвітлюватися високою метою. З усіх показників оцінки школи головним слід вважати самопочуття в ній людини. Школа відмінна, якщо в ній добре кожній дитині і дорослому.

2. Виховання і навчання ефективні там, де є постійна зацікавленість дорослих у дитині. Для педагога особистість школяра - головна цінність і основний об'єкт його турботи.

3. Висока вимогливість до учня повинна органічно включати в себе повагу до її людської гідності. Виховання і навчання без поваги - придушення.

4. Навчання і виховання взаємопов'язані вони взаємно проникаючи одне в інше, збагачують одна одну. Навчаючи, виховувати, виховуючи, навчати - в цьому цілісність навчально-виховного процесу.

5. Навчання та виховання - це не однонаправлена дія, а взаємодія педагога і вихованця, засноване на взаєморозумінні, це творча співдружність однодумців.

6. Навчання і виховання ефективні, якщо вони доцільні й непересічні. Творчість вчителя - найважливіша ознака педагогічної культури.

7. Виховний процес дискретний: дитина не весь час знаходиться під впливом школи. Саме тому бажано, щоб цей вплив було яскравим, незабутнім, які мають.

Жодне виховний засіб не може бути добрим чи поганим, якщо воно взято у відриві від цілої системи впливів. Виховання ефективно, якщо воно системно.

9. Головним інструментом соціалістичного виховання є колектив школи, що діє на демократичних і гуманістичних принципах, що представляє союз дітей та дорослих, об'єднаних загальними цілями, загальною діяльністю, високоморальними відносинами і спільною відповідальністю.

Дидактичні і виховні системи у школі

У школі існують дидактична і виховна системи. Вони можуть існувати й розвиватися паралельно, автономно або в деякому зв'язку. У цьому випадку уроки йдуть самі по собі, а післяурочне життя дітей - саме по собі. Навчальна робота йде в одній логіці, виховна - в іншій. Це зовсім не применшує виховні ролі навчання. Вона є. Але виховання на уроці найчастіше випливає з навчального матеріалу, зі специфіки предмета. З цим чудово справляються вчителя-одинаки, майстра вищого пілотажу. Таким шкільна система не потрібна і взагалі ніхто не потрібен. У них виховання на уроці підпорядковане дидактичним законам: джерелом є вчитель, носій певної суми знань, що мають і виховну цінність. Методичні прийоми в цьому випадку чисто дидактичні - розповідь, евристична бесіда, ефектна деталь, емоційне зараження від власної особистості, використання виховної ситуації. Реалізація "виховного заряду" уроку проходить під контролем і керівництвом учителя. Учитель, таким чином здійснює виховну функцію уроку, результатами її, як правило, не цікавиться, бо зайнятий виконанням навчальної програми, фіксацією знань, умінь і навичок.

Включення уроку у виховну систему багато що змінює. По-перше, навчальний процес підпорядковується загальним цілям і завданням системи. Метою уроку стають не знання самі по собі, а людина, особистість учня, певним чином вихована засобами навчальної діяльності. По-друге, в навчальному процесі виникає «педагогіка відносин», адекватна всій виховній системі.

Отже, змінюється роль учня на уроці: він стає активним суб'єктом пізнавального процесу. По-третє, на урок приходить життя учня, яке досі була відгороджена дверима класу. Відбувається збагачення змісту, методики та системи відносин уроку за рахунок власної виховної роботи. І, нарешті, вчитель, який викладає будь-який предмет не залежно від рівня своєї професійної майстерності, стає носієм і виконавцем єдиної педагогічної концепції. Виховання на уроці стає справою кожного вчителя.

Головним недоліком, навчальної роботи багатьох шкіл є відстороненість особистості учня від одержуваних ним знань.

Сучасний школяр знає багато про більшість, але найменше - про самого себе. Це і відбувається тому, що знання існують у відриві від особистості. Якби вихованці навчилися за допомогою наук і людського досвіду пізнавати й удосконалювати себе - ось це була б справжня радість пізнання! Але таке одними дидактичними методами не досягнеш, необхідно включати механізми системного виховання. Особистість школяра, пробуджена і розкута для пізнання і творчості виховної системи, переносить свій активний стан і на навчальну діяльність. Це перенесення йде від простого до складного - від елементарного інтересу до усвідомлення самоцінності знань. У нашій системі найбільш продуктивними виявилися такі напрями і форми навчально-виховної діяльності:

- розробка дидактичних ігор, створення дидактичної ігротеки;

- організація пізнавальних предметних подорожей (в країну Граматики, в країну Математики та ін);

- «Аукціони знань», що проводяться на спеціальних уроках;

- проведення науково-пізнавальних експедицій, конференцій, брифінгів;

- організація загальношкільних пізнавальних ігор;

- діяльність класних штабів знань, робота консультантів і оглядачів;

- широкий розвиток колективних, групових і парних видів роботи на уроці і після нього;

- залучення учнівського предметного активу до розробки найбільш складних тем навчальної програми, уроків по них;

- проведення уроків із залученням окремих учнів як помічників та партнерів вчителя;

- введення в навчальний процес методів мозкових атак, групових дискусій, ділових ігор;

- розробка нових форм інтеграційних занять, заліків, іспитів;

- організація свят знань у формі Читай-міста.

Аналізуючи з педагогами і старшокласниками зроблене, прийшли до важливих для себе висновків. Дидактичний театр - це така форма сценічної дії, яка дозволяє з'єднати навчальний матеріал з особистістю школяра, бо знання як би пропускаються через емоційну сферу учня, він переживає свою особисту позицію.

Театр задовольняє природну потребу школярів у рольовій грі, в самовираженні. Будучи дидактичним, він не пред'являє тих високих сценічних вимог, які зазвичай ми бачимо в драматичних колективах (зовнішність, голос, виразність пластики). Крім того, в дидактичному театрі багато таких ролей і дій, які доступні будь-якому учневі. Разом з тим, в ньому є і привабливість театру в традиційному сенсі: костюми, декорації, музичне та світлове оформлення. Дидактичний театр, з одного боку, є додатком і поглибленням навчальної програми, з іншого - джерелом нових знань. Він дає образне, зорове уявлення про те, що діти досі представляли абстрактно, умоглядно.