Сторінка
7

Методика навчання дітей усного переказу в 2-му класі

Збір матеріалу для висловлювання безпосередньо зв'язаний із його систематизацією. Це складне уміння, яке включає ряд мислительних операцій. Потрібно навчити дітей:

1) аналізувати зібраний матеріал, відбирати у ньому те, що необхідне для розкриття задуму;

2) групувати зібране, пов'язуючи між собою факти, думки в окремі частини (мікротеми) висловлювання;

3) визначати, у якій послідовності доцільно розташувати ці логічно завершені частини;

4) продумувати смислові зв'язки між частинами тексту і сусідніми реченнями та знаходити словесне вираження цих зв'язків;

5) виділяти особливо значимі для висловленої думки слова (за допомогою граматичних та інтонаційних засобів).

Ці способи мовленнєвої діяльності називаються структурно-композиційними.

Зібраний і систематизований матеріал може бути викладений по-різному. Мовець вбирає певний спосіб викладу думки — розповідь, опис чи міркування. Це залежить від того, які завдання стоять перед ним: потрібно розповісти про якісь події, описати даний предмет або явище чи довести певні твердження. Кожен із способів викладу має особливості побудови, потребує відповідного мовного оформлення, може мати певне стилістичне вирішення.

Предметом постійної уваги має бути збагачення словника і граматичної структури мовлення молодших школярів. Слід передбачити систему вправ, зорієнтованих на засвоєння синонімічних і співвідносних мовних засобів для вираження означальних; причинно-наслідкових відношень. Уміння добирати відповідні лексичні, граматичні та інтонаційні засоби для вираження думки називаються граматично-стилістичними.

Критика власного тексту є рушійною силою в оволодінні монологом. Без уміння відхиляти менш точні слова і синтаксичні моделі та знаходити більш влучні для вираження думки неможливо досягти зрушення у мовленнєвому розвитку.

Молодші школярі, навчаючись творити власний текст, на перших кроках навчання не помічають пропусків головного у змісті висловлювання, порушень логічної послідовності у викладі, невиправданих повторень тих самих слів, одноманітних конструкцій. Потрібна систематична, цілеспрямована робота, щоб виробити у дітей звичку до свідомого контролю за якістю свого мовлення і прищепити їм уміння редагувати власний текст.

Розглянуті чотири групи комунікативних умінь (інформаційно-змістові, структурно-композиційні, граматико-стилістичні, редагування) знаходять повне втілення у переказах як самостійній вправі з розвитку усного мовлення.

Відбір дидактичного матеріалу для навчання усного переказу учнів

Розвиток мовлення є провідним принципом навчання рідної мови в початкових класах, який пронизує і об'єднує всі сторони мовленнєвої діяльності учнів.

З перших уроків української мови діти в доступній для них формі засвоюють основні функції мовлення: мовлення є важливим засобом спілкування, обміну думками й почуттями між людьми, передачі й засвоєння певної інформації, колективного досвіду людства і т.д.

Ось чому розвиток мовлення вимагає постійного педагогічного керівництва.

Вчителі повинні пам'ятати, що умовою успішного розвитку мовлення, формування мовленнєвих умінь і навичок у дітей є потреба спілкування, або комунікації. Тому при проведенні будь-якого уроку рідної мови необхідно передбачати такі ситуації, які б спонукали дитину висловлювати свою думку, розповідати про щось. Однак, щоб дитина говорила правильно, красиво (під правильністю ми розуміємо уміння дотримуватись літературних норм вимови, а під красивим мовленням — багату, активну, точно вживану лексику) слід давати зразки мовлення, або створити мовленнєве середовище. А це, в свою чергу, забезпечить їй як мовний, так і фактичний матеріал. Школярі впевнено розкажуть або напишуть лише про те, про що вони добре знають: у них повинен бути запас знань, матеріал по темі розповіді, тоді вони зможуть виділити головне, суттєве.

У розвитку мовлення чітко визначаються такі лінії: удосконалення звуковимови і культури мовлення, робота над збагаченням, уточненням і активізацією словника, удосконалення граматичного ладу мовлення, робота над зв'язним мовленням.

Вправи з розвитку зв'язного мовлення: перекази, твори і т. п. - представляють собою найвищу ступінь у складній системі мовленнєвих вправ, оскільки вони об'єднують усі вміння — і в області словника, і на рівні речення, і з логіки та композиції тексту, і вміння накопичувати матеріал, і графіко-орфографічні вміння.

Одиницями зв'язного мовлення можна вважати розповідь, статтю, роман, доповідь, звіт і т.п., а в умовах школи - розгорнуту усну відповідь, твір, переказ і т.д.

Найбільш поширеними вправами з розвитку зв'язного мовлення є: розгорнуті відповіді на запитання (в тому числі й бесіді), записи на основі спостережень, усний переказ прочитаного (в його різноманітних варіантах), усні розповіді учнів на задану тему, за картиною, за даним початком (кінцем) і т.п., розповідь художніх текстів, вивчених напам'ять, імпровізація казок, письмові перекази зразкових текстів, інсценізація оповідань і казок, різноманітні види драматизації, словесне малювання, уявлена екранізація прочитаних або власних оповідань, письмові твори різноманітних типів, листи, ділові папери: оголошення, адреса і т.п. Як бачимо, різноманітність вправ достатньо широка. Вони різні за формою, змістом, мовою, жанром, за місцем проведення, участю дітей при їх виконанні. Всі вправи виконуються практичним способом, оскільки весь матеріал дається учням майже без теорії.

Розвивати зв'язне мовлення школярів - це значить розвивати ряд конкретних умінь.

1.Уміння розуміти тему, визначати її межі, розкривати її з відповідною повнотою. Підготовка до розуміння теми проводиться при навчанні переказу, при аналізі зразків, а самостійне розкриття теми здійснюється при складанні та написанні твору.

2.Уміння підпорядкувати свій твір основній думці. Дитячі роботи завжди несуть у собі відповідну думку: радісне сприйняття чудових картин природи, повага до старших, любов до тварин і т.д.

3.Уміння добирати матеріал для розповіді, твору або іншого зв'язного тексту. Необхідно відбирати те, що є суттєвим для розкриття теми. Збір матеріалу може відбуватися тривалий час.

4. Уміння систематизувати матеріал, розташовувати його у потрібній

послідовності. Школярі самі вирішують, про що треба сказати спочатку, про що пізніше.

5.Уміння складати план до зв'язного тексту, який необхідно буде записати, дотримуючись цього плану.

6.Уміння користуватися засобами мови відповідно до літературних норм і завдань висловлювання, що неможливо без достатнього словникового запасу, синтаксичних умінь. Цьому сприяють системи вправ зі словом, словосполученням і реченням, а також засвоєння зразкових текстів.

7.Уміння складати усний чи письмовий текст. Важливо навчити дітей працювати над текстом швидко, уміщатися в терміни, що відводяться на розповідь, переказ, твір.

Школярі оволодівають уміннями, послідовно просуваючись від простих до більш складних. Встановлюючи зв'язки між ними, планувати розвиток зв'язного мовлення учнів необхідно на тривалий термін. При цьому передбачаються різноманітні види вправ, різноманітних за тематикою, і які сприяють формуванню різноманітних умінь. Дуже важливо визначити орієнтовне співвідношення видів вправ.