Сторінка
4

Форми патріотичного виховання школярів у сучасній школі

Розуміння громадянськості включає в себе три основні елементи та виміри. По – перше, громадянськість – це правовий статус, визначений політичними і соціальними правами, де громадянин – людина юридична, яка готова до життєдіяльності згідно закону і наявністю права, і на цій підставі вимагати захисту закону. Таке громадянство зовсім не передбачає участі людини у формулюванні законів і рівності у співвідношенні прав і обов’язків. По – друге, громадянськість припускає участь людини в політичному житті суспільства і розглядає громадян як політичних агентів. По – третє, громадянськість, як членство у політичному співтоваристві являється джерелом соціальної ідентичності для людини, при цьому саме поняття є не тільки складовим його, але і граничною метою концепції громадянськості, яка повинна служити інтеграції в рамках держави. Громадянська освіта структурована як комплекс політичних, культурних, соціальних та економічних знань, методів, завдань, мислення, що ґрунтується на використанні цих знань.

Одним із важливих завдань громадянської освіти є забезпечення молоді практичними вміннями та навичками, а саме: формування критичної свідомості, прийняття свідомого рішення, здійснення вільного вибору; розуміння норм і правил поведінки в суспільстві та поваги до них, знання законів, основних прав людини, спільної праці на благо суспільства, формування особистої відповідальності та громадянського обов’язку, взаєморозуміння та взаємоповага до кожного індивідуума, етнічної групи, народу та їх культур.

Важливою складовою патріотизму є духовність, тому, у свою чергу, духовно – моральне виховання є складовою патріотичного виховання. Духовність, мораль – це ядро, основа, фундамент людини, людства, фундамент будь – якої країни.

Духовність людини можна представити внутрішнім світом, який відображає моральні, етичні, психологічні властивості, рівень освіченості, культури, потяг до самопізнання та потенціал особи як шанс всього суспільства на розвиток.

Духовність – це не фанатична релігійність, духовність - це постійне удосконалення Духа до такого піднесеного стану, коли людина не в змозі творити поганого, коли в ній сформується братерське відношення до всього сущого на Землі. Це уміння бути самим собою, мати неповторність світобачення, розвивати природний потенціал, бути цілеспрямованим та готовим до постійного вдосконалення.

Тому перед педагогами поставлене завдання займатися вихованням душі та проводити роботу з душею кожного вихованця. Секулярний світ часто забуває про душу. Деякі вважають, що її і немає зовсім, а є тільки тіло і його потреби. Але, як сказав один поет:

А души если нет, поверьте, что ж тогда у меня болит?

Вот волнуется, холодеет, вот бунтует, не зная мер.

Разве может болеть идея или видумка, например?

Душа людини, це наша розумна внутрішня енергія, може сприймати чи поєднуватися з позитивним або негативним. Поєднання цих якостей ми побачимо у моральному забарвленні наших думок, почуттів і вчинків. Позитивний дух – проявляється в нашій свідомості як правда, мир, терпимість, прощення, відповідальність, гідність і честь, любов до людей, до оточуючого навколишнього середовища, до Батьківщини. Негативний дух – несе в душу брехню, злобу, гнів, образу, підступність і егоїзм, зраду. Тому виховання в цьому випадку виступає в ролі очищення людської душі, накопичення добрих якостей.

Саме виховання є одним із факторів який формує духовність кожної особистості. Адже кожна особистість є людиною. Але не кожна людина є особистістю. Людиною народжуються, особистістю стають.

Які ж характеристики особистості є базовими і фундаментальними? Православна церква в усі часи навчала людину бути вірною – без лестощів, мужньою – без жорстокості, щедрою – без марнотратства, сильною – без гордині, милосердною – без пихатості, ревнивою – без гніву і злості.

В закладах освіти фундаментальною основою виховання мають бути духовність, патріотизм, моральність і гуманність – це саме ці цінності, які закладені в основі формування особистості. На цих основах базується будь – яка позитивна культура.

Держава та уряд приділяють велику увагу патріотичному вихованню молоді. Про це свідчать такі важливі державні документи., як Указ Президента України «Про проведення у 2009 році в Україні Року молоді», з врахуванням норм Постанови Кабінету Міністрів від 15 вересня 1999 року „Про затвердження Національної програми патріотичного виховання населення, формування здорового способу життя, розвитку духовності та зміцнення моральних засад суспільства”, Указ Президента України від 25 жовтня 2002-го року «Про затвердження Концепції допризовної підготовки і військово-патріотичного виховання молоді», Постанова ВРУ „Про заходи Кабінету Міністрів України щодо захисту національних інтересів держави у сферах національно свідомого і патріотичного виховання молодого покоління та забезпечення умов його розвитку”, Концепція національно-патріотичного виховання молоді, документи робочої групи з питань патріотичного виховання молоді при Апараті Ради національної безпеки і оборони.

Проте основні положення цих документів на практиці не виконуються, а самі положення, нерідко, страждають неконкретністю й розмитістю тлумачень.

Патріотичне виховання молоді, розробка форм та методів його організації, повинна перейти від загальних декларацій в площину практичних дій на кожному робочому місці, і в першу чергу у школі.

У сучасній педагогічній науці патріотичне виховання визначається як історично зумовлена сукупність ідеалів, поглядів, переконань, традицій, звичаїв та інших форм соціальної поведінки, спрямованих на організацію життєдіяльності підростаючих поколінь, у процесі якої засвоюється духовна і матеріальна культура нації, формується національна свідомість і досягається духовна єдність поколінь.

Двома головними концептуальними ідеями патріотичного виховання сьогодні є український патріотизм та національна ідея.

Процес впровадження системи патріотичного виховання в школі може здійснюватись у чотирьох формах:

- як навчальний предмет,

- як міжпредметна форма діяльності в рамках освітянського простору,

- як організація позакласної та позашкільної діяльності (виховання),

- як організація шкільного життя, що сприяє демократичній поведінці.

Складовими системи патріотичного виховання у школі є виховання:

громадянськості;

духовності;

моральності;

гуманності.

Основні форми та методи патріотичного виховання школярів

У Концепції національно-патріотичного виховання молоді говориться: «Удосконалення системи національно-патріотичного виховання слід здійснювати шляхом розвитку у суспільстві високої соціальної активності, громадянської відповідальності, духовності, становлення громадянського суспільства, що складатиметься з молодих громадян, які володіють високою свідомістю та здатністю проявити її в повсякденній діяльності з забезпечення сталого розвитку; утвердження у суспільстві поваги до культурного та історичного минулого України; створення і забезпечення реалізації можливостей для повноцінної соціалізації молодих громадян, більш активного залучення їх у вирішення соціально-економічних, культурних, правових, екологічних та інших проблем, як загальнодержавного так і місцевого значення; виховання молодих громадян у дусі поваги до Конституції країни, законності, норм суспільного та колективного життя, створення умов для забезпечення реалізації конституційних прав людини та його обов’язків, громадянського та професійного обов’язку; розвиток відчуття у молодих громадян почуття гордості, глибокої поваги до символів держави – Герба, Прапора, Гімну України, іншої загальнодержавної та регіональної символіки та історичних святинь, гордості за країну, а також окремі регіони та міста; створення умов для посилення патріотичної направленості телерадіомовлення та інших засобів масової інформації при висвітленні подій та явищ суспільного життя, активна протидія антипатріотизму, маніпулюванню інформацією, фальсифікації історії України; формування расової, національної, релігійної терпимості, розвиток дружніх відносин між представниками різних етнічних груп».