Сторінка
3

Інноваційні, виховні та педагогічні технології навчання

Логічність і емоційність усіх етапів навчально-виховного процесу, забезпечення варіативного використання правил здорового способу життя в залежності від конкретних умов проведення уроку.

Ретельна діагностика, прогнозування, планування і контроль кожного уроку з урахуванням особливостей розвитку учнів.

Фізичні навантаження студентів

При всій багатогранності підходів до заощадження і зміцненню здоров'я учнів (харчування, гігієна, корекційна педагогіка, психологія) на перше місце виходить фактор руху. Численними дослідженнями вчених доведено, що зі вступом до школи загальна рухова активність дитини падає у багато разів, а з вступом до вузу – вона практично відсутня. Уроки фізичного виховання і фізкультурні паузи на інших заняттях не можуть компенсувати дефіцит руху. Вирішити проблему допоможе введення в розклад занять динамічних (рухливих) змін, наповнити які можна оздоровчим бігом. Позитивні впливу фізичних навантажень найбільш добре проявляються при знаходженні якогось оптимуму в дозуванні, при якому розвивається найбільша чутливість організму. Розробка технологій раціонального використання різних видів і режимів фізичної активності є невирішеною проблемою до теперішнього часу.

Основним методом тренування при оздоровчому бігу або інших аналогічних циклічних вправах є рівномірний метод. У цьому випадку використовується рівномірний темп бігу з рівномірною інтенсивністю і швидкістю. Найбільша оздоровча ефективність бігу спостерігається на заняттях в темпі до 6–8 км / год. При такій швидкості зберігається вільне дихання, і відсутні неприємні відчуття, що сприяє бажанню продовжувати тренування. Одним з показників адекватності навантаження є, так званий, розмовний темп. Він характеризується можливістю під час бігу легко вести невимушену бесіду. Тренувальні заняття проводяться з інтенсивністю упівсили – три чверті сили. Традиційно оздоровчий біг виконується в діапазоні середньої аеробної потужності при пульсі 60–70% від максимальної частоти серцевих скорочень.

Планування тренувальних навантажень за принципом поділу учнів на «сильних» і «слабких» за результатами тестування фізичних якостей і функціонального стану організму не є оптимальним, оскільки не дозволяє реалізувати їх індивідуальні задатки. Підвищення ефективності тренувального процесу на основі врахування індивідуальних особливостей людини є найбільш перспективною.

Одні люди в залежності від структури м'язового волокна та біоенергетики м'язової діяльності є «cтаєрами», інші – «спринтерами», в одних переважає тип логічного мислення, в інших художнього. Слід також враховувати, що координаційні здібності, розвиток гнучкості, рухової реакції також генетично обумовлені. Отже, структура фізичної підготовленості повинна бути індивідуальна.

При однаковому рівні тренованості учнів виявлено відмінність компенсаторних реакцій організму при проведенні ортостатичної проби, що свідчать про гемодинамічної неоднорідності учнів.

Враховуючи різні рівні розвитку витривалості, збудливості нервової системи, співвідношення процесів збудження і гальмування у студентів за даними варіаційної пульсометрії, розроблені моделі структури окремих тренувальних занять, тижневих мікроциклів різної спрямованості і місячних мезоціклов, що дозволяють викладачеві варіювати побудовою тренувального навантаження.

Ефективність індивідуального планування тренувального навантаження висловилася в прирості показників фізичних якостей, рівня фізичної працездатності, підвищення функціонального стану організму.

Збереження і зміцнення дихальної функції організму

Здоров'я дихальної системи нероздільно пов'язане з фізичним досконалістю людини.

З диханням пов'язані показники обміну речовин в організмі, тому певної уваги вимагає організація правильного харчування. З великою кількістю свіжої рослинної їжі подих автоматично нормалізується і стає більш різким і поверхневим. У дихальні процеси включаються діафрагма і інші дихальні м'язи, в результаті чого поліпшується загальний стан організму.

Психоемоційний стан організму також впливає на дихальний процес. Негативні і астенічні емоції, стан психічного напруження, стрес викликають зміни вегетативних функцій організму.

Особливу увагу для позитивного вирішення проблеми збереження та примноження здоров'я слід приділити методиками дихання і пневмотерапіі. Пневмотерапія – розділ медицини, який для підтримки здоров'я використовує дихальну гімнастику.

Дихальна гімнастика – один з видів статичних навантажень, де беруть участь тільки м'язи, що забезпечують дихальний процес: живота, грудей, діафрагми. Правильне виконання дихальної гімнастики дає можливість швидко відпочити, заспокоїтися, управляти своїм психоемоційним станом. При виконанні дихальних вправ здійснюється ніжний масаж внутрішніх органів, поліпшується перистальтика кишечника, зміцнюються м'язи живота.

Загальні правила виконання дихального комплексу:

1. Дихання під час дихальних вправ повинно приносити задоволення. Приємне відчуття саме по собі має оздоровчий ефект.

2. Концентрація уваги на диханні збільшує позитивний вплив комплексу.

3. Повільне і неглибоке дихання насичує організм киснем.

4. Якщо вправа не передбачає спеціальної методики, то дихання завжди здійснюється через ніс.

5. Не рекомендуються дихальні вправи після прийому їжі.

Дихальні вправи за принципом їх виконання діляться на кілька груп:

1. Вправи, які характеризуються поглибленим вдихом і видихом; допомагають засвоїти навички правильного дихання. До них відносяться діафрагмальне, гармонійно-повне і йогівські дихання.

Освоювати діафрагмальне дихання рекомендується лежачи на спині, зігнувши ноги в колінах, а далі переходити до вправ в положенні сидячи і стоячи. При вдиху треба трохи випнути живіт (уявляючи, що вдихаєте животом, а не грудьми). При видиху живіт підтягується. Вдих і видих не повинні бути дуже глибокими чи частими. При виконанні діафрагмального дихання діафрагма працює як насос, бере участь у перерозподілі крові в судинах серця і легенів, а також своїм тиском масажує прилеглі до неї органи черевної порожнини, сприяє нормальному кровообігу печінки, органів шлунково-кишкового тракту, відтоку жовчі і лімфи.

При виконанні гармонійно-повного дихання в процесі вдиху і видиху беруть участь всі дихальні м'язи. У момент вдиху послідовно вип'ячуємо живіт, грудну клітку, піднімаємо плечі. Видих відбувається в зворотній послідовності: опускаємо плечі, грудну клітку і втягуємо живіт.

Для багатьох людей техніка йогівської дихання є більш природною, ніж гармонійно-повне дихання. Фаза вдиху проходить ту ж послідовність, що і при гармонійно-повному диханні: вип'ячуємо живіт, розширюємо грудну клітку, піднімаємо плечі. Фаза видиху, відбувається в цій же послідовності: втягуємо живіт, звужуємо грудну клітку, опускаємо плечі. Освоювати цю вправу також рекомендують у положенні лежачи, не змінюючи частоти і глибини дихання.

2. Вправи, які характеризуються певним ритмом, при виконанні дотримується певний, заздалегідь встановлений ритм, який контролюється шляхом рахунки по пульсу або секундоміром: стабільне («ритмічне дихання»), уповільнене («дихання з паузами»), прискорене (100–150 дихальних циклів у хвилину).