Сторінка
5
Швидкість реакції дитини значною мірою залежить від типу його нервової системи і є природженою якістю, але її можна розвинути за допомогою певних вправ.
Не менш важливі для дітей молодшого шкільного віку складні рухові реакції. Основні з них − реакція на об'єкт, що рухається і реакція вибору . Щоб удосконалити у дітей здатність швидко вловлювати очима предмет, що рухається, вчитель використовує рухливі ігри з великим і малим м'ячами. Вправи можна ускладнювати, збільшуючи швидкість польоту, несподіваними кидками або скорочуючи дистанцію між гравцями. Поступово у дітей виробляється вміння передбачати напрямок і швидкість руху предмета, одночасно розвиваються швидкість і точність відповідного руху.
Реакція вибору − це знаходження найкращої (з кількох можливих варіантів) відповіді на дії "противника". Більшість рухів з метою тренування реакції вибору доцільно включати в рухливі ігри.
Частоту рухів під час ходьби, бігу, плавання, пересування на лижах виробляють двома способами: виконуючи з максимальною швидкістю рух у цілому та вдосконалюючи швидкість окремих його елементів (відштовхування, мах ногою тощо). З цією метою вчитель широко використовує ігри, вправи з раптовими зупинками, з подоланням невеликих відстаней за найкоротший час. Для правильної організації навчального процесу з фізичної культури необхідно знати стан розвитку фізичних якостей кожного школяра. Оцінити їх можна за допомогою експрес-тестів, які даються в програмі: стрибки в довжину з місця, біг на 30 м, метання набивного м'яча (маса − 1 кг), стискання кисті.
Стрибок у довжину з місця відображає розвиток сили ніг і швидкості рухів. Для його виконання учень стає на вихідну лінію (носки за рискою), ноги на ширині плечей, робить змах руками назад і, відштовхуючись обома ногами, стрибає вперед, приземляючись на обидві ноги. Під час помаху руками п'ятки від підлоги не відривати. З трьох спроб оцінюють кращу.
За допомогою бігу на 30 м, який проводять з високого старту на майданчику або в приміщенні (в гумових тапочках), оцінюють швидкісно - силові якості дитини. Школяр пробігає дистанцію двічі з перервою 10-15 хв. До уваги беруть кращий результат. У кожному забігу беруть участь два школярі.
Для оцінки швидкісно-силових якостей м'язів рук і тулуба використовують метання набивного м'яча обома руками, сидячи на підлозі. З трьох кидків фіксується кращий результат, що вимірюється від стартової лінії (за спиною) до місця падіння м'яча. Для вимірювання використовують розмічену гумову доріжку. На відстані до 1,5 м перед учнем натягують шнур або ставлять небудь перешкоду такої ж висоти, яка зумовлюватиме траєкторію вильоту м'яча під кутом 40-45°, тому що від цього залежить результат кидка.
Силу стискання кисті вимірюють ручним дитячим динамометром двічі кожною рукою по черзі. Його тримають у витягнутій у бік руці. З двох спроб до уваги беруть кращу.
Уроки з прийому експрес-тестів слід організувати так, щоб іспити можна було провести на одному-двох заняттях. На початку уроку з учнями всього класу проводиться біг на 30 м, потім клас поділяють на 3 групи, що відповідає кількості експрес-тестів.
Результати випробувань заносяться до відповідних граф класного журналу. Експрес-тести слід проводити двічі за навчальний рік. Результати учнів зіставляються з нормами оцінки фізичної підготовленості дітей відповідного віку і статі.
Це дає можливість оцінити фізичну підготовленість учня п'ятьма рівнями − низьким, нижче середнього, середнім, вище середнього і високим. Рівні фізичної підготовленості учнів доцільно записувати в класний журнал у вигляді балів. Далі додаванням балів і діленням їх на кількість експрес-тестів виводять середній бал, який свідчить про рівень фізичної підготовленості школяра.
Після визначення конкретних завдань уроку вчитель підбирає засоби, за допомогою яких він буде вирішувати поставлені завдання. Оскільки основні завдання уроку виконуються в основній частині уроку, то й добір змісту і засобів слід починати з неї, а вже далі визначати зміст, засоби і методи підготовчої та заключної частин.
Потім учитель визначає місце проведення уроку, необхідне обладнання та інвентар, дозування вправ, роблячи відповідні методичні зауваження щодо їх виконання.
З цією метою він передбачає різноманітні методи і прийоми, встановлює певний порядок вивчення вправ і переходу від однієї до іншої, а також способи пересування учнів на уроці.
Форми організації фізичного виховання учнів молодшого шкільного віку складають певну систему, яка охоплює:
уроки фізичної культури;
фізкультурно-оздоровчі заходи в режимі навчального дня (гімнастика перед початком занять, фізкультурні хвилини під час уроків, ігри та фізичні вправи на перервах і в режимі продовженого дня);
позакласна фізкультурно-масова робота (заняття в гуртках фізичної культури і спортивних секціях, спортивні змагання);
позашкільна спортивно-масова робота (за місцем проживання учнів, заняття в дитячо-юнацьких спортивних школах, спортивних гуртках, самодіяльні заняття школярів фізичними вправами в сім'ї, на пришкільних і дворових майданчиках, стадіонах, у парках).
Основною формою роботи з фізичного виховання учнів початкових класів є уроки фізичної культури, але успіхів у фізичному вихованні школярів можна досягти лише при раціональному поєднанні всіх форм роботи, яке становить чітку узгоджену систему.
В організації фізкультурно-масової роботи в школі важливу роль відіграє шкільний колектив фізкультури, завданням якого є розвиток фізичної культури, спорту, туризму серед школярів.
Однією з умов правильної постановки фізичного виховання в школі є добре організований медичний контроль, завдання якого полягають в широкому використанні основних засобів і методів фізичного виховання для зміцнення здоров'я дітей та контролі за їх правильним застосуванням, а також у створенні належних умов для роботи з фізичного виховання.
Для виконання цих завдань лікар, прикріплений до школи, проводить медичні обстеження учнів для визначення стану їх здоров'я і фізичного розвитку, систематично контролює заняття фізичними вправами і санітарно - гігієнічний стан місць занять, проводить санітарно-освітню роботу серед учнів, батьків і вчителів, бере участь у розробці та проведенні школою заходів щодо поліпшення здоров'я дітей та попередження травматизму.
Шкільний лікар є найближчим радником вчителя з питань здоров'я і фізичного виховання дітей і в той же час контролером у виконанні санітарно-гігієнічних вимог. Всі вказівки лікаря, що стосуються здоров'я і фізичного виховання дітей, є обов'язковими для вчителя.
Школярі не рідше одного разу на рік проходять медичне обстеження і розподіляються за медичними групами. З урахуванням розподілу дітей по групах вчитель здійснює диференційований підхід до учнів при проведенні всієї навчально-виховної роботи, в тому числі уроків і позакласної роботи з фізичної культури.
Усі учні на підставі медичного обстеження діляться на три групи: основну, підготовчу і спеціальну.