Сторінка
4
У заняттях з першокласниками варто спиратися також і на цей первісний інстинкт наслідування. Однак наша мета в тім, щоб дитина навчилася свідомо виражати у виконуємій ним музиці визначені настрої (веселощі, смуток, жарт і т.д.) і зображувати якісь рухи, події, що відбуваються в зовнішньому світі (крадеться кішка, йде дощ, скаче кінь і т. д.).
Коли до музичного багажу дитини приєднується внемузичний життєвий чи ігровий імпульс, це може приводити до змістовних і виразних творчих спроб.
Є ще одна умова занять імпровізацією, що обов'язково повинне бути створене на шкільному уроці. Це – придатна атмосфера для творчості: почуття волі, відсутність стиснення, тиша, зацікавлення, доброзичлива увага колективу.
Музична імпровізація повинна починатися з попереднього настроювання, емоційної й образної. Це загальне настроювання потрібно вміти перетворити в музичну насамперед у ритмічну і мелодійну. Уміння настроїтися у визначеному темпі, розмірі, характері руху, уявити собі заздалегідь типові деталі ритму – усе це вкрай необхідно для виразності, музикальності імпровізацій. З іншого боку, практикуючи в імпровізаціях, дитина розвиває свою здатність до музичного, у тому числі точного ритмічного „самонастроювання”.
Для розвитку почуття ритму дуже цікаві і плідні мовні імпровізації. Наприклад, дітям пропонується складати тексти до заданого розміру, ритму, або навпаки, прислухатися до ритму знайомого вірша, прочитати віршований рядок з різними можливими варіантами.
Вважають за доцільне застосовувати також чисто ритмічні, шумові імпровізації за допомогою рук і ніг, а також ударних музичних інструментів. Імпровізувати потрібно музично, виразно, образно. Достоїнство імпровізацій із шумовими тембрами в тім, що вони доступні і дітям її слабким розвитком слуху і голосу. Використання ударних у „природних” інструментів (рук і ніг) вимагає оволодіння елементарною технікою, що сприяє розвитку вільних і красивих рухів.
Особливий вид ритмічної імпровізації – створення акомпанементів шумовими тембрами до придатного для цього музичним творам. У подібних до творчих спроб розвивається чуйність сприйняття музики, почуття і навички ансамблевого виконання.
За допомогою імпровізацій можна з великим успіхом уточнювати і збагачувати ритмічні представлення дітей. Однак ж варто дивитися на заняття імпровізацією чисто утилітарна як на зручний засіб придбання і закріплення технічних навичок. Головна і самостійна цінність імпровізацій – у радості творчості, що і рухає вперед розвиток навичок і умінь.
Переходячи до питань методики ритмічного виховання; ми повинні враховувати особливості психіки дітей, що надходять у перший клас школи. У якій формі, якім переломленні діти можуть краще освоювати закономірності музичного мистецтва?
Першокласник приходить у світ навчальної праці зі світу ігор. Незважаючи на те, що в підготовчих групах дитячих садів дітей готують до цього переходу, усе-таки, ввійшовши в школу, вони переживають крутий перелом у своєму житті.
Предмет „Музика” займає в новій ситуації особливе місце: урок музики може зберегти більшу подібність з минулими заняттями в дитячому саду, чим будь-який інший урок. Мистецтво і гра мають загальні істотні риси: радісну емоційність, образність, моторну активність; музику і деякі види ігор зв'язує ще і колективність участі в них.
Відмітна риса навчальної праці – розвиток абстрактного мислення, здатності до узагальнень. Сучасна дитяча психологія і педагогіка довели, що дітям 6-7-літнього віку в значно більшому ступені доступний відвернена розумова діяльність, чим це передбачалося раніш.
Задача музичної педагогіки – знайти правильний синтез ігрових і навчальних форм діяльності в школі. З цією метою, на нашу думку, у навчальній роботі потрібно застосовувати форми, близькі до гри, можливо частіше, але в той же час учити дітей спостерігати музичні явища, порівнювати їх, знаходити і правильно називати закономірності. На першому місці повинне бути слухання і виконання музики; у цьому процесі виникають і розвиваються музичні представлення дитини, для уточнення, упорядкування, осмислення яких потрібні визначені поняття, що відповідають назви, а також графічні знаки. Ми вважаємо за необхідне підкреслити цю істину, що стала вже аксіомою, через те, що дотепер ще зустрічаються випадки, коли педагог починає ритмічне виховання з пояснення довжини нот, з якими дитина, що не має ніякого музичного досвіду, не може зв'язувати свої слухові представлення. По цій же причині, мабуть, не лишнє, нагадати, що споконвічним, найбільш елементарним способом освоєння музики дітьми молодшого віку було і залишається спів по слуху, тобто розучування мелодій рефлекторно-наслідувальним шляхом.
Уроки музики бувають у більшому чи меншому ступені „мозаїчними”: слухання музичних добутків, нової і знайомих, бесіди, зв'язані з ними; спів пісень, у тому числі розучування нових і повторення старих; різні вправи: вокальні, ритмічні, ладові; спів по нотах, запис нот; іноді ще і гра на музичних інструментах.
Саме по собі розмаїтість форм роботи – не недолік уроку; навпроти, ця розмаїтість може бути позитивним, якщо воно випливає з багатства змісту уроку і з застосування різних ігрових форм. Але для того щоб урок музики був уроком мистецтва і разом з тією органічною ланкою багаторічного навчального процесу, вона повинний задовольняти ряду вимог.
Кожен урок повинний мати свою центральну тему (навчально-естетичну), виходячи з який учитель визначає коло творів, призначених для проходження на уроці.
Ці твори поділяються природно на дві категорій: ті, котрі діти слухають, і ті, котрі вони виконують; твори по необхідності розрізняються значимістю змісту і форми, рівнем складності.
Я вважаю, що на початку навчання музиці – ритмічному вихованню приділяти особливу увагу.
Ритмічне виховання варто засновувати на передачу ритму музики в простих, легко доступних дітям різноманітних рухах. Це відповідає, з одного боку, моторній природі музичного ритму і ритмічного почуття, з іншої – природної біологічної потреби дітей у русі. До такого роду заняттям удається залучати з першого ж уроку усіх без винятку дітей. Колективні заняття по ритміці підвищують дисципліну, допомагають споювати клас воєдино. Разом з тим у ритмічних вправах, акомпанементах, імпровізаціях зручніше за все доручати то одному, то іншому учню „сольну” роль, що викликає загальний інтерес. Саме ритмічним заняттям легше всього додавати форму; близьку до гри. Якщо ж діти, виконуючи ритмічні рухи, звикають уважно слухати музику, це робить: побічно сприятливий вплив також на розвиток їхнього мелодійного слуху і ладового почуття.
Деякі принципи музично-ритмічного виховання
Ритмічне виховання доцільне починати не з деталей, а зі сприйняття цілісного музичного добутку, насамперед з темпу, тому що темп – елементарний виразний засіб великої діючої сили і разом з тим важлива жанрова ознака. Знайомство з кожним новим твором варто починати, вслухуючись у його темп, в основний характер руху.
Слідом за темпом діти знайомляться з розміром і фразуванням. Для маршів і танців характерні ясно виділяються метричні акценти, тобто підкреслений розмір, у той час як фразування тут відступає на другий план. Для пісень, навпаки, характерна ясне фразування, що збігається, в основному, з періодичністю віршованих рядків тексту і співочого подиху; метричні акценти в піснях часто малопомітні (за винятком, звичайно, танечних, маршових, трудових пісень), розміри і стопи допускають іноді різне тлумачення.