Сторінка
10

Види позакласної та позашкільної роботи з образотворчого мистецтва у початкових класах

Так у першому класі при вивченні кольорової гами проводяться ігри „Хто стер фарби” (порівняння хроматичних і ахроматичних кольорів), „Складемо фарби для кольорів”, „Вогняна квітка”, „Осіннє листя”. Поступово діти на учуються не лише змішувати фарби для досягнення певного кольору, а й розрізняти основні та похідні кольори, називати їх, розрізняти виражальні можливості та символіку кольору. Аналогічно будується робота для усвідомлення цілісності форми, взаємозв'язку форми і частин, виразності силуетів, виразні можливості лінії, крапки, плями та ін.

Починаючи з другого класу діти вивчають засоби виразності різних видів мистецтв, їх особливості та симбіоз, поглиблюють свої знання з кольорознавства. Якщо для першого класу характерна робота гуашшю, то у другому вибір матеріалу для виконання завдань більш ширший - фломастери, кулькові ручки, дерев'яні палички, туш, різноманітні матеріали для аплікації (нитки, папір, тканина та ін.). Вводяться словники образотворчих термінів. У другій половині навчального року для роботи починають використовувати акварельні фарби. Більш глибоко школярами освоюються жанри та види образотворчого мистецтва („Які бувають художники?”, „У художника-живописця” та ін.), вивчають виражальні можливості об'ємних, силуетних та плоских форм, можливості їх поєднання у одній творчій роботі, на елементарному рівні ознайомлюються з різновидами рельєфу. Поступово вводяться різноманітні техніки, притаманні видам та жанрам мистецтв, що з одного боку ускладнюють виконання завдання, з іншого дають можливість виявити здібності дитини, розширюють її знання, а також підвищити рівень інтересу до творчої та оцінної діяльності. У третьому класі вводиться поняття перспективи на основі освоєння просторових явищ (ближче - нижче, далі - вище, з поняттям „лінія горизонту”, з поняттям “лінія зламу” діти ознайомилися ще у першому класі); поняття декоративно-прикладне мистецтво та дизайн, вивчаються можливості цих різновидів мистецтва, їхні основні особливості, характеристики (ритм, симетрія, асиметрія, композиційний центр, художній образ в народному декоративному мистецтві, засоби художньої виразності та ін.). Образотворчі роботи фарбами ускладнюються. Крім цього школярі ознайомлюються з пластанатомічною будовою (на основі лінійних силуетів) тварин і людей в спокої та русі.

Четвертий клас умовно можна назвати „перехідним”. На даному періоді навчання дітей образотворчому мистецтву не лише поглиблюють їхні знання про види та жанри мистецтва, специфіку художнього образу, їх підводять до розуміння та сприйняття образотворчого мистецтва як художньо-естетичної цінності у власному житті. Це відбувається завдяки тому, що діти ознайомлюються з прийомами роботи професійних художників, пробують самі використовувати ці прийоми, викладання вчителем образотворчого мистецтва набуває так званої „академічної манери”.

Окремо слід виділити ознайомлення з творами мистецтва. Серед тем, запропонованих для вивчення образотворчого мистецтва є такі, розкрити які можливо лише за допомогою картин, репродукцій, діафільмів чи слайдів („Яка буває графіка”, „По снігу на оленях” та ін.). Робота вчителя на такому уроці повинна бути побудована таким чином, щоб діти не лише ознайомилися з виразністю певного виду мистецтва, стилем художника, але й емоційно змогли пережити їх, спробувати уявити „що там за кадром”, обґрунтувати своє судження (на відповідному віковому та індивідуальному рівні) відносно кольорової гами, композиційного центру, сюжету картини в загальному. Зробити це учні зможуть лише тоді, коли матимуть необхідні знання, володітимуть термінами та навичками сприйняття та оцінювання.

Виконання навчальних завдань сприяють розвитку спостережливості, формують інтерес та образотворчі уміння, і, відповідно, закладають смакові критерії, еталони, на кожному уроці діти розвиваються емоційно, завдання вчителя - сформувати почуттєву сферу школяра, оскільки саме емоції та почуття, сприйняття та уявлення є основною формою чуттєвого відображення, яке дуже необхідне при оцінно-творчій роботі. Як це відбувається?

Формування емоційно-почуттєвої сфери учнів залежить від багатьох факторів. На відміну від відчуття, сприйняття, мислення, завдяки яким у свідомості відкладаються різноманітні предмети, явища, характерні для них деталі та взаємозв'язки, у емоційних станах виявляється ставлення особистості до побаченого, зробленого чи осмисленого. Будь які емоції та почуття можна умовно поділити на дві групи:

1) ті, які виражають позитивне ставлення людини до об'єктів та явищ дійсності (задоволення, радість, любов та ін.);

2) ті, які виражають негативне ставлення на будь що (страх, переляк, огида та ін.). Емоції, як негативні, так і позитивні по-різному впливають на особистість. Але у більшості випадків саме позитивні сприяють активній діяльності, дають поштовх до творчості. Крім того емоції та почуття виявляють себе тоді, коли у людини існує реальний інтерес чи потреба у чомусь. На основі даного твердження можемо зробити висновок, що сформувати позитивне ставлення до мистецтва, його емоційне сприйняття можливо лише при наявності естетичного інтересу, потреби. Крім естетичного інтересу на формування почуттєвої сфери дитини впливає ряд інших факторів. На думку О. Я. Савченко їх можна поділити на внутрішні, психологічні особливості дитини та зовнішні, при чому „ . зовнішні . дають лише імпульс для яскравих емоцій і почуттів ”[49, с. 164]. До зовнішніх автор відносить емоційну підготовку учнів (тобто попередньо набутий емоційний досвід), емоційну насиченість навчального матеріалу та обраних методів, незвичність способу постановки завдання, а також його чіткість, динамічні переходи від одного виду діяльності до іншого, вчасний перехід від пояснення вчителя до дій учнів При вивчені образотворчого мистецтва взагалі, а на заняттях гуртка, зокрема, емоційній насиченості змісту навчального матеріалу сприяє добір:

а) ілюстрацій - твори повинні бути високохудожніми, тематично актуальними, цікавими для дітей, а також педагогічно доцільними;

б) предметів для спостереження та натурних постановок, які можуть викликати у дітей естетичні почуття, образні уявлення, зацікавлення, подив, захоплення. Необхідною умовою є мовлення самого вчителя - емоційне, образне, лагідне. Позитивним емоціям зацікавленості сприяють нетрадиційні способи подання завдання.

На першому етапі навчально-виховної роботи увага вчителя спрямована на те, щоб сформувати у дітей такі дві основні якості: позитивна емоційна чуттєвість та предметність естетичного почуття. Педагоги вважають, що найбільш ефективними при вихованні емоційно-почуттєвої сфери є так звані „малі" педагогічні впливи на школярів у вигляді конкретно поставлених питань та творчих завдань.

Починаючи з першого класу виховання естетичних почуттів відбувається на основі оцінної діяльності: подобається, не подобається. Така практика, за свідченням Н. Горобець, дає позитивні результати. Оцінювання творів мистецтва, навколишнього забезпечує певний рівень як художньої, так і емоційної інформації. Дітям першого року навчання важко виділяти емоційну домінанту художнього твору, чи ідеальне, прекрасне у навколишньому. Методика формування естетичних почуттів, розроблена Н. Горобець пропонує наступні прийоми: використання композиційних та колористичних варіантів. Суть їх полягає у тому, що вчитель словесно, чи за допомогою кольорової прозорої плівки показує дітям зміни, що відбуваються у змісті картини, її колористиці. Найбільш ефективними є колористичні зміни, оскільки саме колір має найбільший емоційний вплив на свідомість та почуття дитини. Обговорення цих змін ( як змінився настрій картини, коли її кольори стали холодними?; як змінюється навколишнє, коли ми дивимось на світ через затемнені окуляри? та ін.) формує предметність естетичного почуття, гаму емоцій та почуттів. Крім цього, щоб активізувати слова, що позначають естетичні почуття, доцільно використовувати словесні вправи (на початкових етапах роботи дітям подаються слова, що позначають емоційні стани). При роботі з художніми творами, щоб діти зрозуміли зміст картини створюються ситуації співвідношення зображеного і реальної дійсності. Така методика найбільш ефективна при сприйнятті та усвідомленні творів пейзажного мистецтва, картин побутового стилю. Слід наголосити, що основою сприймання картин у першому класі є розповідь-опис бачення картини вчителем.