Сторінка
4

Наукова організація праці студента

Практичні заняття відіграють важливу роль у виробленні у студентів навичок застосування отриманих знань для рішення практичних завдань разом з викладачем. На молодших курсах практичні заняття проводяться через 2–3 лекції й логічно продовжують роботу, розпочату на лекції.

Ціль практичних занять. Практичні заняття покликані поглиблювати, розширювати, деталізувати знання, отримані на лекції в узагальненій формі, і сприяти виробленню навичок професійної діяльності. Вони розвивають наукове мислення й мову, дозволяють перевірити знання студентів і виступають як засоби оперативного зворотного зв'язку.

План практичних занять відповідає загальним ідеям і спрямованості лекційного курсу й співвіднесений з ним у послідовності тем. Він є загальним для всіх викладачів і обговорюється на засіданні кафедри.

Методика практичних занять може бути різною, вона залежить від авторської індивідуальності викладача. Важливо, щоб різними методами досягалася загальна дидактична мета.

Структура практичного заняття в основному однакова:

• вступ викладача;

• відповіді на питання студентів по неясному матеріалу;

• практична частина як планова;

• заключне слово викладача.

Розмаїтість занять виходить з практичної частини. Це можуть бути обговорення рефератів, дискусії, рішення завдань, доповіді, тренувальні вправи, спостереження, експерименти.

Ціль занять повинна бути ясна не тільки викладачу, але й слухачам.

Практичні заняття не повинні бути топтанням на місці. Якщо студенти зрозуміють, що всі його навчальні можливості вичерпані, то різко впаде рівень мотивації. Варто організовувати практичне заняття так, щоб студенти постійно відчували наростання складності виконуваних завдань, відчували позитивні емоції від переживання власного успіху в навчанні, були зайняті напруженою творчою роботою, пошуками правильних і точних рішень. Велике значення мають індивідуальний підхід і продуктивне педагогічне спілкування. Ті, яких навчають, повинні одержати можливість розкрити й виявити свої здатності, свій особистісний потенціал. Тому при розробці завдань і плану занять викладач повинен враховувати рівень підготовки й інтереси кожного студента групи, виступаючи в ролі консультанта й не придушуючи самостійності й ініціативи студентів.

При проведенні практичного заняття варто враховувати роль повторення. Але воно повинне бути не нудним, одноманітним. Повторення для закріплення знань варто проводити варіативно, під новим кутом зору, що далеко не завжди враховується в практиці вузівського навчання.

Семінарські заняття

Семінарські заняття як форма навчання мають давню історію. Семінари проводилися в давньогрецьких і римських школах як сполучення диспутів, повідомлень учнів, коментарів і висновків учителів. З XVII ст. ця форма навчання використовується в Західній Європі, а з XIX ст. – у російських і українських університетах. Семінарські заняття носили практичний характер і являли собою школу того або іншого вченого, під керівництвом якого студенти практично освоювали теоретичний курс дисципліни, методику наукового дослідження. Семінарська форма навчання постійно розвивалася, усе більш чітко реагуючи на завдання вищої школи.

У сучасної вищої школи семінар є одним з основних видів практичних занять з гуманітарних і технічних наук. Він являє собою засіб розвитку в студентів культури наукового мислення. Семінар призначений для поглибленого вивчання дисципліни, оволодіння методологією наукового пізнання. Головна мета семінарських занять – забезпечити студентам можливість опанувати навичками й уміннями використання теоретичного знання стосовно особливостей досліджуваної галузі. На семінарах вирішуються наступні педагогічні завдання:

• розвиток творчого професійного мислення;

• пізнавальна мотивація;

• професійне використання знань у навчальних умовах:

а) оволодіння мовою відповідної науки;

б) навички оперування формулюваннями, поняттями,

визначеннями;

в) оволодіння вміннями й навичками постановки й рішення

інтелектуальних проблем і завдань, спростування,

відстоювання своєї точки зору.

Крім того, у ході семінарського заняття викладач вирішує й такі завдання, як:

• повторення й закріплення знань;

• контроль;

• педагогічне спілкування.

Лабораторні роботи

Лабораторні заняття інтегрують теоретико-методологічні знання й практичні вміння й навички студентів у єдиному процесі діяльності учбово-дослідницького характеру. Експеримент у його сучасній формі грає все більшу роль у підготовці інженерів, які повинні мати навички дослідницької роботи з перших кроків своєї професійної діяльності. «Лабораторія» походить від латинського слова «labor» – праця, робота, труднощі. Його зміст із далеких часів пов'язаний із застосуванням розумових і фізичних зусиль для вирішення виниклих наукових і життєвих завдань.

Лабораторні роботи мають яскраво виражену специфіку залежно від навчальної спеціальності. Тому в кожному конкретному випадку доречні приватні методичні рекомендації. Із загально-педагогічних рекомендацій відзначимо наступні.

Спільна групова діяльність – одна з найефективніших форм. Її конкретна орієнтація залежить від зусиль викладача. Важливо так ставити практичні завдання, щоб вони вели студентів до подальшої поглибленої самостійної роботи, активізували їхню розумову діяльність, озброювали методами практичної роботи.

Найважливішою стороною будь-якої форми практичних занять є вправи. Основа у вправі – приклад, який розбирається з позицій теорії, розвитих у лекції. Як правило, основна увага приділяється формуванню конкретних умінь, навичок, що й визначає зміст діяльності студентів – рішення завдань, графічні роботи, уточнення категорій і понять науки, що є передумовою правильного мислення й мови. Проводячи вправи зі студентами, варто спеціально звертати увагу на формування здатності до осмислення й розуміння.

Досвід показує, що в переважній більшості випадків ані в школі, ані в інституті не навчають цілеспрямованій логіці міркувань на матеріалі окремих предметів, не вчать правилам і логічним вимогам визначення понять. У результаті розуміння визначення, уміння його самостійно сформулювати підмінюється буквальним запам'ятовуванням готового формулювання.

Колоквіум

Слово «колоквіум» походить від латинського «collocvium» – розмова, бесіда. Це одна з форм навчальних занять, бесіди викладача з учнями для з'ясування знань. Колоквіум виконує контрольно-навчальну функцію. Він особливо доречний, коли предмет читається у 2–3 семестрі, а підсумковий контроль один. Його можна призначати замість семінару на підсумковому практичному занятті. Колоквіум дає можливість діагностики засвоєння знань, виконує організуючу функцію, активізує студентів і може бути рекомендований у викладацькій практиці як одна з найбільш діючих форм зворотного зв'язку.

Системний підхід до наукової організації праці студентів в умовах вищих навчальних закладів

Підвищення ролі людського фактора в різних сферах життя й діяльності суспільства обумовлює ускладнення вимог, пропонованих до рівня професіоналізму випускників вищої школи. Повсюдно спостерігається попит на висококваліфікованих фахівців, здатних творчо вирішувати складні завдання, прогнозувати й моделювати результати власної професійної діяльності, шукати шляхи й засоби самовираження й самоствердження в умовах практичної, самостійної роботи. Багато з розроблювачів проблеми, яка цікавить нас, відзначають низький рівень готовності майбутніх фахівців до творчого виконання професійних функцій, нестандартному рішенню виробничих питань. Недооцінка наукового підходу до рішення професійних завдань, не завжди належна готовність до наукової праці й володіння її методикою майбутніми педагогами дозволяє дійти висновку про те, що в підготовці професійних кадрів усе ще не повністю використовується потенціал науково-дослідної діяльності.