Сторінка
2

Гуманістична освітня парадигма

Зміст гуманізації навчання

Коротко про дуже важливий аспект змісту освіти, .яким чомусь завжди нехтують. Загальновідомо, що число й перелік предметів часто змінюються, поповнюючись новими чи зменшуючись у числі, рахунок вилучення окремих. В принципі і сучасний набір предметів; цілком придатний, якщо під час конструювання кожного предмета враховано нормативи відбору змісту.

Сьогодні в цивілізованих країнах з'явилися й нові, часто між предметні людинознавчі дисципліни: про способи збереження здоров'я, технологію творчості, способи самопізнання проблеми демократії прав людини, про сучасну техніку й технологію. Кожна педагогічна система має свої традиції, і групування предметів може бути різним, аби лише було охоплено знання й способи діяльності означених раніше галузей і видів діяльності. І не варто бездумно копіювати чужі створювати щось на зразок одіозної валеології й не менш одіозного українознавства в тлумаченні декотрих некваліфікованих «ідеологічних бійців» за національну ідею.

Але треба звернути увагу на дещо інше - на неправомірність введення до базового змісту лише того, що звичайно входить у навчальні предмети. За цієї умови випадає один з дуже важливих видів змісту освіти, який не можна вмістити в звичайні навчальні предмети, - соціальна діяльність учнів поза навчальним часом, зміст якої теж є людськими знаннями, але зміст якої не піддається властивій традиційному навчанню регламентації А без нього, що б не казали представники різних педоцентричних теорій в інших країнах і в нас, повноцінним навчання бути не може. Зміст позаурочної соціальної діяльності покликаний виконувати ряд важливих функцій - давати можливість застосовувати засвоєне на уроках у практиці нерегульованої соціальної діяльності. Крім того, цей зміст завдяки природним; умовам свого проявлення активніше готує до адаптації в навколишньому середовищі. Йдеться про нескінченну різноманітність форм залежно від регіональних умов - шефство старших класів над молодшими, допомога по лінії милосердя, екологічна діяльність, праця з метою заробітку для себе і для школи. Важливо лише, щоб цю соціальну діяльність в головному заздалегідь було передбачено, щоб вона співвідносилась з урочним навчальним матеріалом, з функціями члена суспільства й проектованою системою цінностей. Базовий зміст освіти повинен мати предметний, над - і поза предметний характер і охоплювати всю систему людських знань.

Не обмежуючись рамками навчального матеріалу, а використовуючи його, коли його вимагає вільне спілкування, треба показувати школярам багатство не лише людських знань, але й стосунків, почуттів; давати можливість переживати радість від свого власного відкриття якоїсь істини, факту, від доброї справи, дружніх стосунків; стимулювати до піклування про інших людей - своїх друзів, однокласників, малят, батьків тощо. Не менш важливо прилучати учнів до культурних цінностей, розвивати їхню допитливість, створювати умови для творчості, прищеплювати смак до корисного дозвілля. Тільки збагачення душі може захистити підростаючу людину від негативного впливу вулиці, від якого не застрахований ніхто; від перенасичення інформаційних каналів пропагандою примітивного споживацтва, голого прагматизму, не кажучи вже про грубе насильство й дееротизаний секс. Тільки вільне довірливе спілкування з учителем може допомогти учневі розібратися в каламутному потоці широкої й часом суперечливої інформації. Такого спілкування діти потребують нині, як ніколи раніше.

Гуманітаризований базовий зміст шкільної освіти, орієнтований на потреби суспільства і на інтереси учнів, здатний за належної організації навчального процесу забезпечити як достатньо високий стартовий потенціал молоді, так і моральний рівень, розумовий розвиток і сформовану систему цінностей за належних соціальних умов.

Гуманістична освітня парадигма

Однією з важливих проблем розвитку суспільства була і є проблема вдосконалення освіти. Але це не та проблема, яку можна розв'язати раз і назавжди, оскільки, використовуючи термінологію І. Канта, вона належить до компетенції «практичного розуму», а тому щоразу постає як відносно завершений результат.

Упродовж сторіч накопичувалися засоби й методи передачі досвіду, які згодом виокремилися в науку - педагогіку. Вона вимагає розуміння свого предмета з засад його утилітарної спрямованості, завдяки вдосконаленню способів освоєння знань у формі привласнення. Саме тому за усталеною традицією освіту в педагогіці визначають як сукупність знань, умінь та навичок. Але в такому разі вона зводиться швидше до навчання і є некритичним поглинанням попереднього досвіду та знань, засвоєнням «істин в останній інстанції»,

У наукових публікаціях з проблем освіти останнім часом усе частіше підкреслюється, що освіту не можна зводити лише до освоєння знань, що вона насамперед - спосіб буття й життєдіяльності людини. «Освіта є категорія буття, а не знання й переживання», стверджує М. Шелер і уточнює: «Освіта - образ сукупного людського бутгя».

Освіту розглядають не як нескінченне накопичення дедалі нових знань у готовому вигляді, а як створення людини за образом і подобою людства у ліпших його проявах. Тоді освіта, з одного боку, як спосіб «олюднення» культури, з іншого - як «окультурення» людини, її гуманізація. Такий підхід до проблеми суперечить чинному в педагогіці.

Сьогодні, коли реформа освіти в Україні проходить під гаслом гуманізації, є потреба звернути увагу на те, що «гуманізм», починаючи з епохи Відродження, мав багато модифікацій як позитивних, так і негативних, а саме: гуманізм абстрактний, пролетарський, буржуазний, християнський і тому подібне. Відповідно, і ставлення до гуманізації освіти неоднозначне. Та найчастіше і, вочевидь, правомірно гуманізацію розглядають як баланс між полюсами схоластики (вданому разі мається на увазі те, що в нас називають школярством), як актуалізацію особистісного потенціалу.

Отже, в сучасну школу з монастирської перейшли сумарний огляд і коментарі: кожен підручник - це «сума географії», «сума історії», як раніше - «сума теології»; кожен вірш коментується старанно й сухо як Святе письмо, звідси відраза до поезії, як тоді відраза до теології (згадаймо вагантів). Форма навчання - запитаня-відповідь залишається головною, завдання виконуються за шаблоном, формується несамостійність і скутість мислення через механічне заучування правил та прикладів тощо. Людина, яка отримує таку завершену аж надто посередню освіту, ввійде в суспільні відносини заздалегідь пристосованою до тієї функції, яку буде на неї покладено, і не зможе знайти себе у світі, що повсякчас змінюється Знання її «від і до» - це свого роду «вичавка», ерзац-культура, якою невідомо що робити. Відбувається це, звичайно, не через зловмисність, а відповідно до того типу освіти, який вимагає не порушувати міри у світі звичних зв'язків і стосунків. Інакше й бути не може там, де в людині вбачають об'єкт виховання та навчання, яку слід наповнити відміреною кількістю знань, інформації, алгоритмів поведінки тощо.

Діяльність освіти не може здійснювати насильства надлюдським матеріалом, для неї людина не об'єкт перетворення, а осереддя культури. Культура повинна проростати в бутті людини як «еgо» її власної свободи. Досить часто те, що здається відомим або доведеним (як, наприклад, той факт, що освіта - це діяльність із самоформування людини в культурі), ще нічого не змінює.