Сторінка
3

Рольова гра у процесі навчання діалогічного мовлення

Рольова гра як засіб стимуляції та оптимізації уроку

Ефективність уроку іноземної мови зумовлена багатьма факторами. Це оптимальна структура уроку, застосування різних методів і прийомів учителем для спонукання учня до різних видів діяльності, використання додаткової літератури для підвищення інтересу учнів до вивчення іноземної мови та підтримання його на високому рівні.

Рольова гра допомагає реалізувати основний принцип комунікативної спрямованості навчання. Вона сприяє підвищенню в учнів мотивації до вивчення іноземної мови, дозволяє враховувати психолого-вікові особливості учнів, їх інтереси й нахили, сферу їхньої діяльності, моделюючи ситуації реального спілкування.

У грі виявляється характер дитини, її погляди на життя, її ідеали. Самі того не усвідомлюючи, діти в процесі гри наближаються до розв’язання складних життєвих проблем.

Гра як варіативно-ситуативна мовленнєва вправа, у ході якої учні набувають досвіду спілкування. На мою думку, гра — невід’ємний елемент уроку, що ні в якому разі не можна протиставляти «головній» його частині. Значення рольової гри неможливо вичерпати й оцінити. Її феномен полягає в тому, що, будучи розвагою, відпочинком, вона здатна перерости у творчість, модель людських взаємин. Рольова гра придатна для будь-якої роботи з мовою: у ході рольової гри застосовують граматичні структури, інтонаційні моделі, лексичний матеріал.

Рольові ігри сприяють пізнанню психологічних процесів та почуттів усіх учасників гри, а також створюють сприятливі умови для обговорення та розв’язання учнями певної проблеми.

Учасники рольової гри не тільки готують повідомлення з певної теми, а й невимушено долучаються до бесіди, намагаються підтримати її. Вони цікавляться думкою інших, погоджуються, сперечаються, відстоюють свою позицію.

Гра допомагає зробити процес навчання цікавим, захоплюючим. Під час рольової гри діти виступають суб’єктами ігрового процесу, його активними творцями. У грі навіть інтелектуально-пасивна дитина спроможна виконати таке завдання, яке їй важко дається у звичайному ужитті, тому що тут існує певна умовність і немає такої жорстокої смуги оцінювання, яку відчуває на собі школяр з перших же днів навчання, адже це гра. Відчуття рівності, атмосфера захопленості дають можливість учням подолати скутість, зняти мовний бар’єр, в тому, знизити тривожність, напруження, негативне ставлення учнів до навчальної діяльності, тощо. Рольова гра орієнтує учнів на планування особистої мовленнєвої поведінки і прогнозування поведінки співрозмовника. Рольова гра передбачає елемент перевтілення учня у представника певної соціальної групи, професії, тощо. Через це рольові ігри часто сприймаються учнями як реальна дійсність: учні дістають у них можливості для самовираження, яке здійснюється у рамках цих ролей. Кожен гравець виступає як частина соціального оточення інших і демонструє шаблон, в рамках якого він може спробувати свою власну чи групову поведінку.

Кінцевою метою рольової гри є відпрацьовування комунікативних навичок та умінь. Учасники рольової гри не тільки роблять повідомлення з певної теми, але й невимушено вступають у бесіду, намагаються підтримати її, цікавляться думкою інших, обговорюють різні точки зору, кожен прагне висловити свою думку, і таким чином розмова стає невимушеною, що власне і є реалізацією комунікативного підходу. Адже створена умовна ситуація, в якій “відбувається невимушене спілкування з обігруванням соціальних ролей”, тобто моделюються реальні умови комунікації. Рольову гру можна розглядати, як прийом та засіб особистісно-орієнтованого підходу. Адже умови і проведення гри надають можливості для здійснення індивідуалізації: підбору мовленнєвих партнерів і груп з урахуванням спільності їх інтересів, варіативних мовленнєвих завдань, підбору мовленнєвих партнерів з урахуванням їх стилю володіння іноземною мовою, розмежування режимів виконання та обсягу вправ для учнів з різним типом володіння мовленнєвою діяльністю, тощо.

Сутність діалогічного мовлення

Діалогічне мовлення - це процес мовленнєвої взаємодії двох або більше учасників спілкування. Тому в межах мовленнєвого акту кожен з учасників по черзі виступає як слухач і як мовець.

Діалогічне мовлення (ДМ) виконує такі комунікативні функції:

1) запиту інформації - повідомлення інформації,

2) пропозиції (у формі прохання, наказу, поради) - прийняття/ неприйняття запропонованого,

3) обміну судженнями / думками / враженнями,

4) взаємопереконання / обґрунтування своєї точки зору.

Кожна з цих функцій має свої специфічні мовні засоби і є домінантною у відповідному типі діалогу. ДМ завжди вмотивоване. Дм (як і монологічне) характеризується зверненістю. Однією з найважливіших психологічних особливостей діалогічного мовлення є його ситуативність.

Характерною особливістю діалогічного мовлення є його емоційна забарвленість. Іншою визначальною рисою діалогічного мовлення є його спонтанність.

Діалогічне мовлення має двосторонній характер. Спілкуючись, співроз­мовник виступає то в ролі мовця, то слухача, який повинен реагувати на репліку партнера.

Будь-який діалог складається з окремих взаємопов’язаних висловлювань. Такі висловлювання, називають реплікою. Сукупність реплік, що характеризується структурною, інтонаційною та семантичною завершеністю, називають діалогічною єдністю (ДЄ).

Учні мають навчитися:

1) починати розмову, використовуючи ініціативну репліку;

2) правильно і швидко реагувати на ініціативну репліку співрозмов­ника реактивною реплікою;

3) підтримувати бесіду, тобто з метою продов­ження розмови вживати не суто реактивні, а реактивно-ініціативні репліки.

Найбільш типовими комунікативними завданнями діалогу є: розпитати, попросити, запропонувати, повідомити, описати, розповісти, пояснити, оцінити, заперечити, обґрунтувати. Для цього учні мають оволодіти різними функціональними типами діалогів. Існує чотири основних типи: діалог-розпитування, діалог-домовленість, діалог-обмін враженнями та діалог-обговорення.

Діалог-розпитування може бути одностороннім або двостороннім. У першому випадку ініціатива запитувати інформацію належить лише одному партнеру, у другому – кожному з них. Двосторонній діалог-розпитування розвиває ініціативність обох партнерів, характерну для природного спілкування.

Діалог-домовленість використовується при вирішенні співрозмовниками питання про плани та наміри, він є найбільш посильним для учнів.

Наступним за складністю є діалог-обмін враженнями, метою якого є виклад власного бачення якогось предмета, події, явища, коли співрозмовники висловлюють свою думку, наводять аргументи для доказу, погоджуються з точкою зору партнера або спростовують її. При цьому ініціатива ведення бесіди є двосторонньою.

Найскладнішим для оволодіння є діалог-обговорення, коли співрозмовники прагнуть виробити якесь рішення, дійти певних висновків, переконати один одного в чомусь.

Державні стандарти з іноземної мови передбачають в середній загальноосвітній школі уміння без попередньої підготовки встановлювати і підтримувати спілкування із співрозмовниками у межах визначеної тематики і сфер спілкування; ініціювати та завершувати спілкування, використовуючи для цього відповідні зразки мовленнєвого етикету, прийнятого у країні, мова якої вивчається; ініціювати і підтримувати діалоги; аргументовано доводити співрозмовникові власну точку зору. Учні оволодівають різними типами діалогів на основі складної системи мовленнєвих навичок і вмінь, зумовлених лінгвістичними і психологічними особливостями діалогічного мовлення. Навички і вміння формуються поетапно в процесі виконання учнями системи вправ.