Сторінка
2

Рольова гра у процесі навчання діалогічного мовлення

Таким чином, можна сформулювати найважливіше для теорії рольової гри положення: рольова гра виникає в ході історичного розвитку суспільства в результаті зміни місця дитини в системі суспільних відносин. Вона, отже, соціальна за своїм походженням, за своєю природою. Її виникнення пов'язане не з дією будь-яких внутрішніх, вроджених інстинктивних сил, а з цілком певними соціальними умовами життя дитини в суспільстві.

Гра поряд із працею й навчанням - один з основних видів діяльності людини, дивний феномен нашого існування. Гра як феномен культури навчає, виховує, розвиває, соціалізує, розважає, дає відпочинок. Російський письменник Ю.М.Нагібін так оцінює значення гри в дитинстві: «У грі виявляється характер дитини, його погляди на життя, його ідеали. Самі того не усвідомлюючи, діти в процесі гри наближаються до рішення складних життєвих проблем».

К.Д. Ушинський, автор теорії духовного розвитку дитини у грі, уперше висунув ідею про використання гри в загальній системі виховання, у справі підготовки дитини через гру до трудової діяльності. Він стверджував, що у грі об’єднуються одночасне прагнення, відчуття і уявлення .

За визначенням, “гра – це вид діяльності в умовах ситуацій, спрямованих на відтворення і засвоєння суспільного досвіду, у якому складається й удосконалюється самоврядування поводженням”.

У педагогічній практиці рольова гра виконує такі функції:

- розважальну (це основна функція гри - розважити, надихнути, викликати інтерес);

- комунікативну: освоєння діалектики спілкування;

- самореалізації у грі;

- терапевтичну: подолання різних труднощів, що виникають в інших видах життєдіяльності;

- діагностичну: виявлення відхилень від нормативної поведінки, самопізнання в процесі гри;

- корекційну: внесення позитивних змін у структуру особистісних показників;

- міжнаціональної комунікації: засвоєння єдиних для всіх людей соціально-культурних цінностей;

- соціалізації: включення в систему суспільних відносин, засвоєння норм.

Згідно з Артемовим В.А., Філатовим В.М., Яцковською Г.В. , рольові ігри мають чотири головні риси:

1. вільна розвиваюча діяльність, що починається лише за бажанням дитини, заради задоволення від самого процесу діяльності (процедурне задоволення);

2. творчий, значною мірою імпровізаційний, дуже активний характер цієї діяльності («поле творчості»);

3. емоційна піднесеність діяльності, емоційна напруга;

4. наявність прямих чи непрямих правил, що відбивають зміст гри, логічну послідовність її розвитку.

У структуру рольової гри як діяльності органічно входить з’ясування мети, планування, реалізація мети, а також аналіз результатів, у яких особистість цілком реалізує себе як суб'єкт. Мотивація ігрової діяльності забезпечується її добровільністю, можливостями вибору й елементами змагальності, задоволення потреби в самоствердженні, самореалізації.

У структуру гри як процесу входять:

- ролі, узяті на себе учасниками;

- ігрові дії як засіб реалізації цих ролей;

- ігрове вживання предметів, тобто заміщення реальних речей ігровими, умовними;

- реальні відносини між учасниками;

- сюжет (зміст) - область дійсності, умовно відтворена в грі.

У методичній літературі виділяють такі види рольової гри:

- імітаційні

- творчі

- ігри-змагання.

В залежності від складності мовленнєвого завдання, що пропонується для використання рольової гри, та її тривалості розрізняють такі рольові ігри:

- керовані/контрольовані (controlled role-play) - у таких рольових іграх учасники використовують готові запропоновані репліки;

- напів керовані/контрольовані (semi-controlled role-play) – учні отримують опис сюжету рольової гри і своїх ролей;

- вільні/некеровані (free role-play) – учням пропонується лише тема рольової гри і розподіл ролей;

- епізодичні (small-scale role-play) – розігрується лише окремий епізод рольової гри.

Значення рольової гри неможливо вичерпати й оцінити розважальними можливостями. У тім і складається її феномен, що, будучи розвагою, відпочинком, вона здатна перерости в навчання, у творчість, у модель людських відносин і проявів у праці.

Сюжетно–рольові ігри створюються самими дітьми.

Вони розрізняються:

- по змісту (відображення побуту, праці дорослих, громадського життя);

- по організації, кількості учасників (індивідуальні, групові,

- колективні);

- по виду (ігри, сюжет яких придумують самі діти,

- ігри-драматизації – розігрування казок і оповідань).

Ідея використання рольової поведінки на уроці одержала підтримку з боку теорії ролей, розробленої соціологами і соціопсихологами. Соціальне середовище, у якій людина живе, виступає стосовно неї як первинна соціалізація, у ній вона поступово засвоює соціальний досвід, зафіксований у мові. Відповідно, при оволодінні іноземною мовою як засобом спілкування необхідно відтворити умови, подібні до умов, що існують при оволодінні рідною мовою. У цьому зв'язку соціологи говорять про вторинну соціалізацію, що імітує першу. Соціальні ролі в рамках вторинної соціалізації носять неминуче штучний, умовний характер. Міра умовності може бути різною: перевтілення в реальних людей, у літературних персонажів, у героїв казок і т.д. Елемент умовності і перевтілення присутній в усіх різновидах рольової гри .

Психологами встановлено, що в рольовій грі насамперед розвивається уява, увага й образне мислення дітей. Крім того, розвиток уяви є дуже важливим сам по собі, без нього неможлива навіть найпростіша людська діяльність.

Великий вплив здійснює рольова гра на розвиток у дітей здатності взаємодіяти з іншими людьми. Відтворюючи в грі взаємини дорослих, дитина освоює правила і способи спілкування, здобуває досвід взаєморозуміння, учиться пояснювати свої дії і наміри, координувати їх з іншими дітьми.

Результатами досліджень В.А. Артемова, О.А.Колесникової, М.А.Люшера доводиться, що більшість учнів оцінюють рольові ігри позитивно, вбачаючи в них велику практичну корисність; що стосується вчителів, тут думки різко розходяться – частина з них відноситься до рольових ігор різко негативно. На їхню думку, розучування ролей приводить до “примітивізації” мовлення учнів, збільшенню кількості помилок, збільшенню дисциплінарних проблем.

Дійсно, з подібними ускладненнями приходиться зіштовхуватися при проведенні ігор, але недоліки цього прийому з лишком заповнюються його перевагами, оскільки крім того, що рольова гра є одним із найефективніших методів вивчення іноземної мови, вона також допомагає спілкуванню, сприяє одержанню нових знань, правильній оцінці вчинків, розвитку комунікативних навичок людини, її сприйняття, пам’яті, мислення, уяви, емоцій, таких рис як спостережливість дисциплінованість та уважність, а також рольові ігри мають велику методичну цінність, вони цікаві як учням такі вчителю.

Інші ж вважають, що оволодіння формами усного іншомовного спілкування можливо тільки в рольових іграх, але успішність гри залежить від рівня і старанності її підготовки, правильності організації, регулярності застосування даного прийому навчання і, звичайно, від майстерності вчителя і його відданості своїй справі.