Сторінка
3

Робота з тематичною лексикою на уроках англійської мови

2. Словесне пояснення значень рідною або іноземною мовами. Такий спосіб семантизації передбачає кілька варіантів:

1) Розгорнуте визначення іноземною мовою. Певна річ, застосування його можливе при наявності в учнів необхідного рівня володіння мовою. Наприклад, в англійській мові: «blind» — a man who cannot see; «aunt» — a sister of your father or mother, etc.

2) Описове пояснення рідною мовою значення нового слова. До цього способу можна вдаватися тоді, коли значення слів в іноземній і рідній мовах, не збігаються, а також для пояснення реалій, наприклад, в англійській мові: a day, to go, a driver, a weekend.

3) Пояснення нової лексики з опорою на контекст. Цей спосіб семантизації виявляється доцільним при засвоєнні слів у процесі читання. Він може бути також засобом самостійного засвоєння мови.

4) Використання словотворчих афіксів та інтернаціональних коренів, відомих учням, для пояснення значень нових слів, наприклад: greatly, post-office, unbelievable.

5) Використання синонімів і антонімів з метою семантизації нових слів і словосполучень, наприклад: town — city, short — long.

3. Переклад. Вдаватись до перекладу з метою семантизації значень нових слів доцільно тоді, коли значення лексичної одиниці не можна розкрити за допомогою перелічених вище способів (абстрактні поняття тощо). Крім того, переклад є найлегшою формою семантизації. Застосування його доцільне щодо слів, значення яких в рідній та іноземній мовах збігаються (наприклад, молоко, вода, любов, спати, чотири тощо). У тих випадках, коли сфери значень відповідних слів у двох мовах дещо відрізняються, вчитель повинен застосувати переклад-пояснення.

Безперекладним засобом семантизації слід завжди віддавати перевагу, оскільки на їх основі відразу виникають прямі асоціації між словом іноземної мови і поняттям Натомість переклад заважає цьому.

Названі способи семантизації мають свої переваги і свої недоліки. Ось чому усі спроби знайти оптимальний спосіб залишаються марними. Вибір способу семантизації залежить від цілого ряду факторів, насамперед від особливостей самого слова: його форми, значення, сполучуваності, збігу або розбіжності зі словами рідної мови. Так, слова, що виражають абстрактні поняття, недоцільно семантизувати за допомогою унаочнення або ілюстративного речення, а слова, що виражають поняття, які відсутні в рідній мові учнів, — за допомогою однослівного перекладу.

Вибір того чи іншого способу семантизації визначається характером лексичного матеріалу. Проте певну роль при цьому відіграють також вік учнів і рівень їх знань та кваліфікації вчителя.

Ознайомлення учнів з новою лексичною одиницею і процес її засвоєння

Цей процес починається, як правило, з семантизації, тобто розкриття значення нових ЛО.

Перекладні способи розкриття значень іншомовних ЛО включають:

однослівний переклад: bird - птах, salt - сіль;

багатослівний переклад: go - йти, їхати, летіти, пливти;

пофразовий переклад (цей спосіб застосовується в інтенсивних методах);

тлумачення значення і/або пояснення ЛО рідною мовою: big-великий-означає величину, розмір; go-рухатися будь-яким способом від даної точки;

дефініція/визначення: watch - годинник, що носять на руці або в кишені.

До безперекладних способів розкриття значень іншомовних ЛО відносяться:

наочна семантизація — демонстрація предметів, малюнків, діапозитивів, картин, жестів, рухів тощо);

мовна семантизація: а) за допомогою контексту, ілюстративного речення/речень: The basket weighs 5 pounds; б) зіставлення однієї ЛО з іншими відомими словами іноземної мови — за допомогою антонімів і зрідка синонімів: cold-warm, quick-slow;

дефініція - опис значення нового слова за допомогою уже відомих слів: a teenager- a person from 13 to 19 years of age;

тлумачення значення ЛО іноземною мовою: sir - a respectful term of address to a man.

Обираючи спосіб семантизації, необхідно також брати до уваги належність слова до активного чи пасивного мінімуму, ступінь навчання (початковий, середній, старший), вікові особливості та мовну підготовку учнів. Так, семантизація нових ЛО активного мінімуму здійснюється вчителем, а незнайомі слова, що належать до пасивного мінімуму, можуть бути семантизовані учнями самостійно за допомогою словника при читанні у класі. На початковому ступені навчання переважають такі способи семантизації як наочність та однослівний переклад, а на старшому можна застосувати дефініцію або тлумачення іноземною мовою тощо. Оптимальність того чи іншого способу семантизації кожного конкретного слова в конкретних умовах визначається його економічністю і надійністю: чим менше зусиль і часу потрібно для розкриття значення нового іншомовного слова, чим точніше розуміння учнями його значення, тим краще обрано спосіб семантизації.

У багатьох випадках доцільно об'єднувати два чи більше способів, наприклад, вербальну наочність (контекст) та невербальну (малюнок, рухи, жест тощо). Таку можливість дає вчителю розповідь з елементами бесіди, яка включає нові ЛО. Перед новою ЛО вчитель трохи уповільнює темп мовлення і виділяє нове слово інтонацією. Потім в залежності від факторів, про які, йшлося раніше, семантизує нове слово тим чи іншим способом і продовжує свою розповідь, час від часу залучаючи учнів до бесіди в межах їх мовних можливостей.

У роботі над лексикою іноземної мови необхідно розрізняти акт ознайомлення з словом або словосполученням і процес його засвоєння. Акт ознайомлення передбачає одночасну подачу форми лексичної одиниці (її слухового, артикуляційного, зорового або рукомоторного образу) та її значення, що зумовлює появу у свідомості учня потрібних асоціацій між матеріальним і смисловим планами слова або словосполучення.

Акт подачі лексичної одиниці є короткотривалим у часі, він може повторюватись двічі і навіть тричі. Сам по собі він сприяє засвоєнню слова, але ще не забезпечує оволодіння ним. Поширена у свій час помилкова думка, нібито слова можна засвоювати, як табличку множення, породила хибну практику, коли від дітей вимагали зазубрювати слова із словничка і цим практично обмежували роботу над словом.

У дійсності ж засвоєння лексики — процес довготривалий. Нова лексична одиниця повинна «визріти» у свідомості учня, поступово «злитись» з його мисленням. Зумовлено це тим, що кожне слово в мовленні володіє певним лексичним полем, що образно можна порівняти з полем магнітним. Інакше кажучи, воно має потенціальну можливість вступати у сполучення не з будь-якими, а лише з певними словами (стіл — круглий, довгий, широкий, квадратний, кухонний і т. п., але не гнідий, не широкоплечий). Слова мають у мовленні своїх «родичів», постійних «сусідів», а тому процес оволодіння словами передбачає, щоб вони постійно і багаторазово з'являлись у контексті "разом з своїми «родичами». Засвоєнню слів у словосполученнях варто віддавати перевагу навіть тоді, коли спираємось на пам'ять. Необхідно постійно мати на увазі, що ми навчаємо не слів, а слововживання.

Методично обгрунтованим є засвоєння тих словосполучень, які звичайно виділяються однією певною функцією в реченні. Сюди належать три категорії словосполучень: а) іменна група (учні нашого класу, мій брат, зелена сумка тощо); б) дієслівна група (пише швидко, важко працює тощо); в) обставинна група (вчора увечері, під столом тощо). Зрештою, якщо знаменні слова можна засвоїти і як самостійні лексичні одиниці, то структурно-службові елементи, особливо прийменники, сполучники, частки тощо необхідно подавати лише у словосполученнях.