Сторінка
2

Психолого-дидактична сутність процесу навчання

Спираючись на марксистсько-ленінське уявлення про те, що діяльність як форма взаємозв'язку людини із середовищем, у якій він здійснює свідомо поставлену мету, по своїй природі завжди історична, предметна й субєктивна, тому що є результатом активності особистості з її неповторними властивостями й якостями, можна констатувати, що навчальна діяльність, будучи одним з видів людської діяльності, неодмінно повинна характеризуватися визначеним ступенем активності в оволодінні знаннями й уміннями, тобто результат навчання залежить від ступеня активності особистості в навчанні.

З іншої сторони, оскільки будь-яка діяльність, а відповідно, й навчальна діяльність предмету, можна стверджувати, що будь-який зміст стає предметом вивчення лише тоді, коли вона приймає вид певної задачі, що навчається, направляючої й стимулюючої його навчальної діяльності.

У даний час вважається загальновідомим, що мислення як основа навчальної діяльності здійснюється як процес рішення задач-проблем. Основною закономірністю процесу навчання є задоволення виникаючої познавательної потреби. Завдання дидактики полягає в тім, чтоб визначити засоби, що забезпечують формування й підтримання цьої пізнавальної потреби.

Варто звернути увагу на те, що переклад змісту навчальних дисциплін на мову задач-проблем, побудова певної послідовності й системи цих задач-проблем для порушення пізнавального інтересу й для організації навчальної діяльності що навчаються здійснюється вчителем, викладачем, якому для цеї діяльності, мабуть, необхідні відповідні знання, уміння, кваліфікація.

Разкриваючи дидактичну специфіку діяльності викладачів й тих, що навчаються в процесі навчання, варто мати на увазі, що діяльність педагога прямо або побічно (наприклад, на основі використання навчального посібника) спрямована на організацію діяльності що навчається. Тому в дидактичному аспекті навчальна діяльність - це організована викладачем діяльність що навчається, спрямована на вирішення останнім різного класу навчальних задач, у результаті яких відбувається оволодіння знаннями, уміннями, навиками й розвиваються відповідні особистісні якості.

Більш повне визначення процесу навчання (навчальної діяльності що навчаються) дає Т.И. Шамова: "Процес навчання з позицій дидактики являє собою організовану вчителем (або самим учнем) цілеспрямовану, самокеруючу, що відбивно перетворить діяльність по оволодінню знаннями, способами їхньої переробки й пошуку.

Рушійною силою навчального процесу є потреба, мотивація, яка харчується протиріччям між ходом навчання, навчальними й практичними задачами, присутнім рівнем знань, умінь й розумового розвитку тих, що навчаються.

Гносеологічно навчальна діяльність базується на вивченні ряду фактів, явищ, їхньому порівнянні, зіставленні, аналізу, співвіднесенні з раніше відомими. Тут відбувається виділення області невідомого, постановка пізнавальної проблеми. Свідоме й міцне оволодіння навчальним матеріалом - рішення пізнавальної задачі - можливе тільки на основі побудови узагальнень, тобто раскриття внутрішніх зв’зків й закономірностей.

Ціль навчальної діяльності - опанувати навчальний зміст до рівня уміння застосовувати отримані узагальнення до реальної дійсності. Свідоме співвіднесення абстрактного й конкретного необхідно на всіх етапах навчальної діяльності. Недотримання цеї вимоги приводить до того, що учні заучують навчальний матеріал без розуміння його значення для практики, завантажують пам'ять й увага, не виробляючи корисних умінь, не розвиваючи самосвідомість й пізнавальну потребу.

З позицій сучасної фізіології центральним моментом пізнавальної діяльності визнається процес відрахування - невідємна частина будь-якої діяльності людини. Шляхом звірення здійснюється регуляція діяльності, тобто співвідношення інформації, що надходить, з тим Досвідом (знаннями), яким уже володіє людина і з тим планом діяльності, який попередньо їм намічений.

Узагальнюючи й конкретизуючи положення діяльності особистісного підходу сучасної психології, а також принципи дидактики, раскриваючі значення активності, самостійності й усвідомленості в навчальній діяльності кожного навчаючогося, ми повинні підкреслити, що стосовно вищої школи (а особливо вищої технічної школи) головним компонентом навчального процесу є активна, цілеспрямована, самокерована пізнавальна діяльність навчаючихся, тобто самостійне вивчення навчаючимися змісту кожної навчальної дисципліни: понять, теоретичних положень, методів рішення типових задач, методів оцінювання вірогідності й точності рішень, а також оволодіння технікою застосування цих знань у тій або іншій області навчальної й практичної діяльності.

Поряд з цим методичні дослідження й педагогічна практика показують, що навчальна діяльність студентів не може бути в достатньому ступені ефективна* якщо вона не забезпечується, не організується, не керується й не контролюється викладачем. Таким чином, процес навчання у вузі необхідно розглядати як багатогранну й взаємообумовлену діяльність студентів й викладачів, спрямовану на:

а) добір, систематизацію й представлення навчальної інформації викладачем;

б) сприйняття, усвідомлення, переробку й оволодіння цією інформацією студентами;

в) організацію викладачем самостійної, свідомої, раціональної, активної, цілеспрямованої й результативної діяльності кожного студента по оволодінню навчальною інформацією й її використанню.

Зі сказаного випливає, що тільки комплексний, системний облік усіх сторін процесу навчання дозволить правильно поставити й намітити шляхи рішення головної задачі теорії й практики вищої школи - підвищення ефективності навчання й якості підготовки молодих фахівців.

Тут насамперед слід зазначити виняткове значення педагогічної й методичної кваліфікації викладача, що визначає правильне й всебічне розуміння викладачем сутності процесу навчання й дозволяє йому опанувати методи забезпечення й організації цього процесу. Радянська педагогіка виділяє у процесі педагогічної діяльності викладача четири ланки: конкретизацію викладачем цілей й задач навчання, планування й розробку засобів навчання, організацію діяльності навчаючихся й контроль якості досягнення поставлених цілей.

Таким чином, раціональна організація пізнавальної діяльності тих, що навчаються вимагає насамперед виділити основну мету засвоєння даного навчального матеріалу, тобто кінцеву мету діяльності, до якої повинні прийти студенти.

Іншими словами, викладачеві необхідно вибрати й обґрунтувати мету навчання, врахувати дидактичні особливості різних видів навчальної діяльності студентів й вибрати адекватні методи викладання й методи навчальної работи студентів, визначити способи контролю ступеня (якості) досягнення цілей, організувати свою діяльність й діяльність студентів на разних видах навчальних занять.

Здатність викладача виконати усі ці вимоги при підготовці, організації й контролі навчальної діяльності студентів визначає його педагогічну й методичну (ди-дакто-методичну) кваліфікацію.

Відправною крапкою в педагогічних знаннях викладача, що визначають його дидакто-методичну кваліфікацію, являются уявлення про фундаментальні поняття педагогіки: знань, умінь, рівні оволодіння знаннями й уміннями, навчальної діяльності, педагогічному процесі, дидактичної системи, ефективності процесу навчання.