Сторінка
3

Психолого-дидактична сутність процесу навчання

Далі ми будемо користуватися наступними визначеннями, що є узагальненням сучасних уявлень педагогіки й педагогічної психології про зміст й форми процесу навчання у вищій школі.

Знання - узагальнений й присвоєний особистості фрагмент колективного Досвіду, що включає інформацію про загальні й специфічні, значущі й другорядні властивості й речей й явищ про адекватні способи діяльності як у процесуальному, так й в оцінному аспектах.

Досвід (знання) може стосуватися різних сторін явищ дійсності й способів діяльності. Людина може засвоїти зміст тільки термінів й понять у тій або іншій навчальній дисципліні або ж опанувати теорії й методології певних видів діяльності в рамках цьої дисципліни. У цьому смислі виділяють знання наукових фактів, визначень, правил, законів, методів, пристроїв, способів провірки вірогідності й точності розрахунків і т.п. Окремо розглядають емоційний Досвід й оцінюючі знання. В будь-якому випадку знання людини служать їй орієнтирами при визначенні направлення своєї практичної або теоретичної діяльності й базою для формування свого відношення до навколишнього світу й до себе самого.

З погляду підготовки - формування й виховання - сучасного інженера, знання, які він повинен опанувати у вищій школі, доцільно насамперед розглядати як засоби й умови, необхідні для здійснення майбутнім інженером професійної (практичної й теоретичної) діяльності відповідно до визначеної кваліфікаційної характеристики. У цьому смислі природньо оцінювати ступінь, або рівень оволодіння знаннями по результативній здатності студента користуватися ними у своїй навчальній діяльності й у процесі контрольно-залікових робіт. Маючи на увазі, що процес пізнання студентами даного навчального матеріалу обов'язково містить у собі сприйняття, усвідомлення, переробку, утримання (запам'ятовування) студентами інформації про явища, факти, закони, теорії, об‘єкти й способи діяльності, введемо наступні рівні результативних здатностей користуватися набутими знаннями - рівні оволодіння знаннями:

1) здатність дізнаватися, пам'ятати й відтворювати (расповсюджувати, відокремлювати) інформацію, необхідну для підготовки до рішення й при рішенні задач або для відповіді на питання;

2) здатність самостійно виконувати певні осмислені дії, спрямовані на рішення певного кола варіацій типових задач, відповідно до раніше усвоєних зразків;

3) здатність свідомо використовувати інформацію про об‘єкти й способи діяльності в ситуаціях, подібних з навчальними, або в нових ситуаціях, тобто творчо.

Здатність тих, що навчаються застосовувати знання ми будемо розглядати як уміння. Уміння характеризуються здатністю робити добір знань, необхідних для рішення задачі; виділяти орієнтири для побудови плану рішення, складати програму дій, перетворень, що ведуть до рішення задачі; успішно здійснювати самі перетворення; здійснювати контроль результатів відповідно до поставлених метою й коректувати на цій основі весь описаний процес. Усі зти дії в різному ступені виявляються в навчальній діяльності студентів, сутність й характеристики якої мьі розглянемо нижче.

Однак діяльність студентів організується, направляється й забезпечується діяльністю викладача, що у свою чергу залежить від змісту, спрямованості й очікуваних результатів педагогічного процесу. Педагогічний процесе ми розглядаємо як процес взаємообумовленої й взаємозалежної діяльності викладача й студентів, направлений на забезпечення ефективного й результативного оволодіння студентами визначеною системою знань, умінь й навиків (автоматиззованих умінь) й на формування й розвиток таких властивостей й якості особистості кожного хто навчається, які сприялиб його становленню як громадянина свого суспільства.

Педагогічний процесе й, отже, процес навчання як складова частина педагогічного процесу, будується на базі дидактичної системи, що є результатом дидакто-методичної діяльності викладача.

Дидактична система тут розуміється як сукупність засобів й методів, що дозволяють викладачеві ціленаправлено здійснювати результативний навчальний процес.

Психолого-педагогічні теорії й практика організації процесу навчання, як було відзначено вище, насамперед розглядають процес навчання як систему керування. У кібернетиці розглядається структура системи керування, представлена на мал.1. Система змінює стан ближнього середовища за допомогою вихідних впливів, виробляючихся на основі інформації про стан ближнього середовища, що надходить на вхід даної системи. У системі мається пам'ять, що містить зведення про те, яке стан ближньої серед бажано реалізувати, яке стан характеризовало це середовище на попередньому етапі керування, які дії й з яким ефектом реалізують процес керування в сучасний момент.

Застосовуючи кібернетичний підхід до вивчення процесу навчання, ми можемо виділити в організації цього процесу три системи керування:

а) керування (або самоврядування) діяльністю викладача по створенню дидактичної системи, тобто системм засобів й методів мотивації, предіявле-ния навчальної інформації, організації, керування й контролю за навчально-пізнавальною діяльністю студентів;

б) навчальна й контрольно-коригувальна діяльність викладача як система оперативного керування пізнавальною діяльністю студентів на базі створеної викладачем дидактичної системьі;

в) система самоврядування й самоконтролю студентів процесі навчально-пізнавальної діяльності в навчанні.

Як уже відзначалося, багаточисленні психолого-педагогічні дослідження визначають діяльність студентів як центральну ланка в процесі навчання. При цьому можна истол-ковать ближнє середовище (див. мал.1) як знання студента й його уміння застосовувати ці знання в певнихнавчальних ситуаціях.

Тоді, розглядаючи процес навчання за схемою мал.1, можна зробити висновок, що для ефективної работи необхідно: '

а) знати мету вивчення, тобто ті кінцеві знання й уміння, які вони повинні придбати в процесі вивчення даної дисципліни в заданий їм час (кінцевий стан "ближнього середовища");

б) знати форми й способи контролю, які дозволяють оцінити ступінь досягнення мети, а також знати, на які критерії варто спиратися при виборі стратегії й тактики своєї навчально-пізнавальної діяльності (забезпечення функ-ционирования рецепторів системи);

в) мати повну програму (руководства), що організує усвідомлену пізнавальну діяльність кожного студента по оволодінню запланованими знаннями й уміннями, що надають в оптимальному об'ьеме всю необхідну інформацію про зміст й зразках навчанн-ний діяльності з обліком психолого-педагогічних особенно-стей сприйняття й усвідомлення зтой інформації данньїм контингентом студентів (забезпечення функціонування ефектів й системи перетворення інформації);

г) мати певний мотивований настрій, інтерес й переконаність у значимості й необхідності придбання указанньїх знань й умінь, которьіе спонукували бьі кожного студента до активного й свідоме роботі (забезпечення рабо-тьі каналів зв'язку).

Створення всіх необходимьіх елементів для ефективного функціонування цеї центральної підсистеми при організації навчання реалізується в процесі дидакто-методичної діяльності викладача. Структура й зміст комплекса дидактичних засобів, що забезпечують ефективну й результативну самостійну роботу студентів над вивченням загальінженерної дисциплиньї, є визначальними в цій роботі. У цей комплекс ми включаєм всі навчально-методичне забезпечення процесу навчання, тобто "інструмент" вчительської праці, за допомогою якого викладач буде вирішувати задачу керування навчанням кожного студента, задачу забезпечення заданого рівня підготовки фахівця, за рівня сформованості вольових й профессійних властивостей особистості що навчається.