Сторінка
12

Історія становлення та розвитку педагогічних технологій

У 70 - 90-ті роки питання необхідності особистісного підходу у психології та педагогіці неодноразово порушувались у працях В.О. Сухомлинського, І.С. Кона, А.В. Петровського, Б.О. Федоришина, І.Д. Беха та ін.

Особистісний підхід доцільно розглядати як важливий психолого-педагогічний принцип, як методологічний інструментарій, основу якого становить сукупність вихідних концептуальних уявлень, цільових установок, методико-психодіагностичних та психолого-технологічних засобів, які забезпечують більш глибоке цілісне розуміння, пізнання особистості студента і на цій основі - її гармонійний розвиток в умовах існуючої системи освіти.

Моральне начало у навчанні - це те, що протистоїть його по предметній спеціалізації, оскільки моральне ставлення до світу не залежить від природи об'єкта, що пізнається; воно поєднує всі сфери людських пошуків сильніше, ніж будь-які міжпредметні зв'язки. Існує тільки один спосіб реалізувати особистісний підхід у навчанні - зробити навчання сферою самоствердження особистості.

Особистісно стверджувальна ситуація - це та, яка актуалізує сили особистості.

Будь-які педагогічні успіхи зумовлені актуалізацією власних сил особистості викладача та студентів.

Особистісно-орієнтована освіта реалізується через діяльність, яка має не тільки зовнішні атрибути спільності, але й своїм внутрішнім змістом передбачає співробітництво, саморозвиток суб'єктів навчального процесу, виявлення їх особистісних функцій.

Особистісно орієнтована освіта спирається на фундаментальні дидактичні дослідження, присвячені особистісно розвиваючим функціям навчання та виховання. На теренах СНД дослідженням особистісно орієнтованої освіти опікуються І.С. Якиманська, В.В. Сєриков, І.Д. Бех, В.В. Рибалка та ін.

Особистісно орієнтоване навчання - це таке навчання, центром якого є особистість людини, її самобутність, самоцінність, суб'єктний досвід кожного спочатку розкривається, а потім узгоджується зі змістом освіти.

Якщо в традиційній філософії освіти соціально-педагогічні моделі розвитку особистості описувались у вигляді ззовні заданих зразків, еталонів пізнавальної діяльності, то особистісно орієнтоване навчання виходить з визнання унікальності суб'єктного досвіду самого студента, як важливого джерела індивідуальної життєдіяльності. Таким чином, відбувається "зустріч" того, що задається та суб'єктного досвіду, його "окультурювання", збагачення. Визнання студента головною фігурою всього освітнього процесу і є особистісно орієнтована педагогіка.

Психологія та педагогіка, які впродовж багатьох років декларували розвиток здібностей особистості та особистості в цілому як мету, не могли реально інструментувати освітній процес. У педагогіці не були розроблені відповідні освітні технології; існуючі ж були зорієнтовані на інформативну, а не на розвиваючу функцію.

При такому розумінні особистісно орієнтованого підходу людина спочатку особистістю не визнавалась, а ставала нею в результаті цілеспрямованого педагогічного впливу, за умов спеціальної організації навчання та виховання.

Сьогодні роблять спроби побудови іншої особистісно орієнтованої системи навчання. Вона спирається на такі вихідні положення:

1. Пріоритет індивідуальності, самоцінності, самобутності людини як активного носія суб'єктного досвіду, що склався задовго до впливу спеціально організованого навчання в ВНЗ (студент не стає, а від самого початку є суб'єктом пізнання).

2. При конструюванні та реалізації освітнього процесу необхідна особлива робота викладача з виявлення суб'єктного досвіду кожного студента.

3. В освітньому процесі відбувається "зустріч" суспільно-історичного досвіду, що задається навчанням, та суб'єктною досвіду студента.

4. Взаємодія двох видів досвіду студента повинна відбуватись не по лінії витиснення індивідуального, наповнення його суспільним досвідом, а шляхом їх постійного узгодження, використання всього того, що накопичене студентом в його власній життєдіяльності.

5. Розвиток студента як особистості (його соціалізація) відбувається не тільки шляхом оволодіння ним нормативною діяльністю, але і через постійне збагачення, перетворення суб'єктного досвіду як важливого джерела власного розвитку.

6. Головним результатом навчання повинно бути формування пізнавальних здібностей на підставі оволодіння відповідними знаннями та уміннями.

Метою особистісно орієнтованого навчання є процес психолого-педагогічної допомоги студенту в становленні його суб'єктності, культурної ідентифікації, соціалізації, життєвому самовизначенні. Особистісно орієнтований підхід з'єднує виховання та освіту в єдиний процес допомоги, підтримки, соціально-педагогічного захисту, розвитку, підготовки її до життєтворчості тощо.

Як головні завдання особистісно орієнтованого навчання можна виділити такі:

розвинути індивідуальні пізнавальні здібності кожного студента;

максимально виявити, ініціювати, використати, "окультурити" індивідуальний (суб'єктний) досвід;

допомогти особистості пізнати себе, самовизначитись та самореалізуватись, а не формувати попередньо задані якості;

сформувати в особистості культуру життєдіяльності, яка дає змогу продуктивно будувати своє повсякденне життя, правильно визначати поведінку лінії життя;

формування культури життєдіяльності особистості є вищою метою особистісно орієнтованих систем та технологій.

Зміна змісту освіти на сьогоднішньому етапі розвитку вітчизняної вищої школи веде до зміни її технологій, надає їй особистісної спрямованості. Технологізація особистісно орієнтованого освітнього процесу передбачає спеціальне конструювання навчального тексту дидактичного матеріалу, методичних рекомендацій до його використання, типів навчального діалогу, форм контролю за особистісним розвитком студента в ході навчально-пізнавальної діяльності. Тільки при реалізації принципу суб'єктності освіти можна говорити про особистісно орієнтовані технологи. .

Найпростішою ланкою, з якої складається особистісно орієнтована технологія є особистісно орієнтована педагогічна ситуація. Це така навчальна ситуація, опинившись в якій студент повинен шукати смисл, пристосувати й до своїх інтересів, побудувати образ чи модель свого життя, вибрати творчий момент, дати критичну оцінку. Таке завдання неможливо вирішити тільки на рівні знань та репродукції. Тут немає простих відповідей, рішень та істин. Проживання та вихід з такої ситуації - не минуле та майбутнє студента, а його сучасне.

До особистісно орієнтованих технологій різні автори відносять сьогодні різноманітні технології, загальноприйнята класифікація поки що відсутня.

Вальдорфська педагогіка є однією з різновидів втілення ідей "гуманістичної педагогіки". Вона може бути охарактеризована як система самопізнання і саморозвитку індивідуальності при партнерстві з викладачем, у двоєдності чуттєвого і понад чуттєвого досвіду духу, душі і тіла. В основі вальдорфської педагогіки лежить найцікавіше антропософське вчення про індивідуальність людини, основні компоненти якої є тіло, душа і дух. Р. Штейнер писав про чотири могутніх галузі цивілізації - пізнання, мистецтво, релігію і моральність, які можуть гармонійно поєднуватися в одному корені - людському "Я". Це "Я" виступає у трьох головних функціях людської душі - волі, почуттях та мисленні, які знаходяться у стані неперервного руху. Мета вальдорфської школи в тому, щоб протягом тривалого часу розвивати здібності, а не збирати знання. Головне завдання викладача вальдорфської школи - допомогти студенту в духовно-душевному самовизначенні, створити максимальні умови для розвитку та закріплення й індивідуальності.