Сторінка
2

Особливості проявів дитячої обдарованості та їх розуміння батьками

Таким чином, у ставленні батьків до непересічних дітей можна зустріти дві крайнощі. Одна – ігнорувати, а то й пригнічувати незвично високий рівень пізнавальної і творчої активності. Друга – штучно прискорювати розвиток, висувати надмірні вимоги. Зрозуміло, що такі крайні позиції не сприяють формуванню адекватної Я-концепції обдарованої дитини і, відповідно, ускладнюють процес виховання. Разом з тим обдаровані діти мають право розраховувати на те, що їхні здібності знайдуть розуміння і підтримку батьків в пошуку найкращого використання таких здібностей і для неї самої, і для оточуючих.

При всій індивідуальній своєрідності проявів обдарованості існує доволі багато рис, характерних для більшості обдарованих дітей. Які ж ознаки притаманні явищу дитячої обдарованості? О.М.Матюшкін серед ознак загальної обдарованості дітей на перше місце ставить надзвичайно ранній вияв високої пізнавальної активності та допитливості. Вчений зазначає, що “первинні прояви здібностей – в нездоланному, мимовільному потягу, наприклад, до малювання, музики, читання, лічби. Одному важко засвоїти мелодію, ритміку, для іншого це насолода. Комусь важко до двох додати два, а інший без втоми перераховує всі предмети підряд, і ніхто його не заставляє – це його потреба. А раз так, значить, і схильність, передумови творчих можливостей треба шукати тут”.

В.О.Моляко вважає, що доволі інтегрально можна представити прояви обдарованості через: 1) домінування інтересів і мотивів; 2) емоційну зануреність в діяльність; 3) волю до розв’язання, успіху; 4) загальне і естетичне задоволення від процесу і продуктів діяльності; 5) розуміння сутності проблеми, задачі, ситуації; 6) безсвідоме, інтуїтивне розв’язання проблеми («позалогічне»); 7) інтелектуальність в стратегіальній поведінці (особистісні можливості продукувати проекти); 8) багатоваріантність розв’язань; 9) швидкість оцінок, розв’язань, прогнозів; 10) мистецтво знаходити, вибирати (винахідливість).

Певні особливості прояву обдарованості в дитячому віці (на відміну від дорослого) виділяє О.І. Кульчицька:

1) мотивованість інтересом, здивуванням і задоволенням. Результат її – продукт – не має суспільного значення, дитина щось робить для себе особисто. У дорослого теж є подібна емоційна мотивація, але дорослий найчастіше прагне реалізувати продукт своєї творчості;

2) гетерохронність: здібності дитини можуть проявитися індивідуально в будь-якому віці, хоча спостерігається деяка закономірність: літературні здібності (саме поетичні) проявляються дуже рано. … Музичні, художні здібності також можуть доволі рано проявитися. Інші види здібностей, очевидно, потребують свого дозрівання. Безумовно, багато дітей пишуть вірші, складають музику, проявляють здібності до математики і т. ін. Але обдарованість, на відміну від таких захоплень, має свої істотні ознаки: стійкий інтерес до якоїсь справи; особистісна наполегливість, незважаючи на перешкоди; відданість протягом життя цьому інтересу;

3) може бути реальністю – чіткою і у всьому зрозумілою, а може бути потенційною формою, тобто одна дитина досить рано має достатньо серйозні успіхи і це реальність, з якою треба рахуватися і яку треба підтримувати, а друга – носить свої здібності досить довго: посередньо вчиться, загалом ніби несерйозна дитина, а розкриється десь лише в юнацькому віці, частіше це буває з хлопчиками;

4) перебування на підсвідомому рівні: дитина не може сама зрозуміти, чому її так приваблює чи техніка, чи література, або чому їй так подобається спорт або вона любить танцювати, саме це протиріччя між тим, що подобається, приваблює, і необхідністю формальної освіти, часто призводить до того, що творчо обдарована дитина може відчувати відразу до школи з її стандартами і необхідністю заучування;

5) прояв різних форм дисинхронії, а саме: між середовищем (школа, а інколи і батьки) і непересічною особистістю дитини, творчо обдарованої, з її загальним високим рівнем розвитку психічних процесів, швидкістю і гнучкістю мислення, вмінням швидко оцінювати ситуацію, високим рівнем синтезу. Це також дисинхронія між віком і реальними індивідуальними досягненнями, в молодшому шкільному віці – дисинхронія між методикою навчання (ще недостатньо розвинутою) і високим рівнем інтелекту.

У психолого-дидактичній системі “Обдаровані діти: виявлення, навчання, розвиток” особливості прояву обдарованості дитини пов’язані з видом обдарованості, тому обдарованість може проявлятися:

як обдарованість очевидна (проявлена), яка, що називається, “у всіх на виду”. Переважно в цьому випадку мається на увазі висока обдарованість. Спеціалісти стверджують, що кількість таких явно обдарованих дітей становить приблизно 1-3% від загальної кількості дітей;

як обдарованість вікова, тобто в одному віці дитина показує явну обдарованість, а потім, через декілька років ця обдарованість кудись щезає;

як обдарованість прихована (потенційна, не проявлена), тобто обдарованість, яка через деякі причини не проявила себе в навчальній або іншій діяльності даної дитини, але існує як потенційна перспектива розвитку його здібностей. Дітей з прихованою обдарованістю значно більше, ніж з явною. Передбачається, що загальна кількість явно і неявно обдарованих дітей становить приблизно 20-25% від загальної кількості учнів.

По-різному проявлятиметься обдарованість дитини не лише залежно від її виду (загальна чи спеціальна, актуальна чи потенційна, рання чи пізня та ін.), а й від статі, умов розвитку, соціального оточення, культурних особливостей тощо. Вітчизняними дослідниками відмічено, що обдаровані діти відрізняються оригінальними, непередбаченими соціальними характеристиками. Почуття справедливості в них дуже рано набуває виразної екстравертивної спрямованості. Такі діти гостро реагують на несправедливість, ставлять високі вимоги до себе та навколишніх людей, щиро реагують на правду, гармонію та природу, що обумовлює широту їх особистих систем цінностей

Жива уява, включення елементів гри у вирішенні завдань, винахідливість, творчість, багата фантазія характерні для обдарованих дітей. Однак їм не вистачає емоційного балансу, так як у ранньому дитинстві вони нетерплячі, поривчасті натури. Обдаровані діти, як і їхні однолітки, у дошкільному і молодшому шкільному віці є егоцентристами. “Непорозуміння в спілкуванні призводять до того, що “обдарованих егоїстів” не приймають до дитячого гурту. Тому в них виникає негативне самосприймання, прагнення зрозуміти себе, знайти вади в своєму характері. З іншого боку, через свій егоцентризм обдаровані діти сприймають усе, що відбувається довкола, на свою адресу, на все реагують. Інколи вони почувають себе винними навіть тоді, коли їх ні в чому не звинувачують. Нейтральна репліка оцінюється ними як серйозне персональне зауваження”, – зазначає І.С.Волощук. Тобто, обдарованим дітям притаманні перебільшені страхи, підвищена уразливість, чутливість до невербальних сигналів навколишніх.

Нерідко у цих дітей виникають труднощі у спілкуванні з дорослими та ровесниками. В.О.Моляко з цього приводу стверджує, що “вже одне те, що такі діти легко виконують завдання у дитячому садочку, мають гарну пам’ять, привертає до них увагу. З боку навколишніх ровесників це може викликати подвійне ставлення: в одних – захоплення, в інших – заздрість і пов’язані з цим почуття. У вихователя обдарована дитина також іноді пробуджує суперечливе ставлення: з одного боку, вихователь розуміє, що така дитина потребує спеціальної і більш складної праці, а з іншого – він дає знання середнім і мало уваги приділяє (іноді й зовсім не приділяє) обдарованим дітям”.