Сторінка
2

Розвиток інтересу до читання казок у молодших школярів

Справжнє дослідження акцентує увагу на психологічний механізм смислопожертвування в процесі сприйняття і переживання казки дитиною. З цього приводу не існує єдності думок фахівців.

В. А. Бахтіна стверджує, що «дитину може займати тільки зовнішнє: розповідь, пов'язане з героєм – радість, переживання, страх. Але сама така можливість співпереживання при зіткненні з умовним світом казки має місце тому, що казка переносить найнеймовірніші події так, як ніби вони постійно мають місце в дійсності. І дитина охоче вірить казці, довірливо слідує за нею. Але при такому співпереживанні неминуче і більш поглиблене розуміння казки, витяг з неї своєї дитячої мудрості, що сприяє чіткому емоційного розбіжності доброго і злого начал».

Цікава думка німецького психолога Е. М. Гренеліус з приводу закономірності формування понять у дитини: образ – бажання – почуття – думка / поняття /. Автор вказувала, що «форма, яка передає для дорослих поняття добра і зла, не є подібною. Думки в такій формі не можуть існувати у дитини, їх необхідно формувати образно. Якщо спробувати це зробити, то вийдуть ті самі образи, які відображені в казках».

Механізм смислопізнання в процесі сприйняття і переживання казки дитиною досліджуються А. В. Запорожцем. Він писав про існування особливого виду емоційного пізнання, при якому людина відображає дійсність у формі емоційних образів. «У дітей породження образів цього емоційного пізнання часто відбувається в процесі сприйняття художнього твору».

Таким чином, казка для дитини є не просто фантазією, але особливою реальністю, що допомагає встановити для себе світ людських почуттів, стосунків, найважливіших моральних категорій, надалі – світ життєвих сенсів. Казка виводить дитину за рамки повсякденного життя і допомагає подолати відстань між життєвими смислами.

Цей внутрішній перехід можливий тільки тоді, коли зміст казки пройшов через співпереживання іншій особі. У процесі цього співпереживання формується механізм емоційного передбачення, який допомагає не тільки уявити, але й пережити віддалені наслідки людських дій, відчути їхній зміст для різних людей. Тут необхідно зазначити, що будь – яка казка розповідає про стосунки, причому ці відносини мають чітку моральну орієнтацію. Це дуже важливо для осмислення понять добра і зла, для впорядкування складних почуттів дитини. Форма зображення тут казкова, доступна дитині, але саме вона дозволяє дитині осягнути висоту прояву почуттів, їх моральний сенс. Однак, без допомоги дорослих у тлумаченні та освоєнні останнього моральний сенс казкових образів залишається «дорослим», недоступним дитині.

Усна творчість нашого народу багата й різноманітна. Найпопулярнішим жанром серед дітей є казка. У ній гармонійно поєднуються реальне й фантастичне, зачаровуючи малих красою українського слова — мудрого, доброго, оптимістичного. Споконвіку старші покоління передавали в казках своїм нащадкам власний світогляд, морально – етичні та естетичні принципи, мрії про нездоланність добра і правди, про щасливе життя.

Значення казок у вихованні дітей важко переоцінити. Це не лише скарбниця народної мудрості, а й невичерпне джерело розвитку емоційної сфери і творчого потенціалу дитини. Казка збагачує соціальний і предметний досвід, живить комбінаторну здатність розуму, показує способи розв’язання моральних суперечностей, і,до того ж, у ній завжди перемагає добро.

Класифікація казок: історичний аспект

Казка як своєрідний жанр літературознавчої науки здавна посідала важливе місце у літературі всіх народів світу. Згадки про казку (як і її зразки) знаходимо в різноманітних писемних пам’ятках, що дійшли до нашого часу крізь віки і тисячоліття. Так, в Китаї ще у XXII ст. до н. є. був відомий збірник казок «Шан – Хої – Кінг». Ряд казок Стародавнього Єгипту було зафіксовано у XIV ст. до н. є. За багато століть до нашої ери активно побутували казки в Індії. Чимало з них увійшло потім до славнозвісного збірника «Панчатантра». Широкого розголосу набули стародавні казки Арабського Сходу, що склали цілий збірник «Тисяча і одна ніч» й були потім перекладені на мови багатьох народів.

Мабуть, жоден з жанрів літератури не відзначається таким багатством нашарувань, як казка. На ній позначився вплив різних історичних епох, починаючи від первісного суспільства і до наших днів. Усе це свідчить про важливе місце казок у культурно побутовій практиці людства уже на ранніх шаблях його історичного розвитку і про тісний зв’язок їх з життям народу. «Історія казки, - справедливо відзначає російська дослідниця Е. Померанцева, - є насамперед історія її співвідношення з дійсністю».

Звичайно, кожна казка засвоювала певний елемент нової дійсності не механічно, не прямолінійно, а в своєрідному, передусім художньо естетичному аспекті. Тим-то нове в казці тієї або іншої історичної доби щоразу й неминуче зливається із старим в органічне ціле.

За своєю природою казка є досить характерним жанром: вона щільно примикає до інших різновидів оповідальної творчості, насамперед до легенди, переказу, оповіді, які, як відомо, особливо тісно пов’язані з конкретною історією, реальним життям і побутом. Художні образи казок, психологія характерів, ситуації, художні деталі казкового епосу в своїй основі завжди глибоко самобутні й історично конкретні, бо ж вони у специфічній художній формі відбивають життя, погляди, смаки та сподівання певного народу у певний час його історії.

Проте казка має й чимало відмінного від суміжних з нею жанрів оповідального письменства. Це, зокрема, притаманна їй своєрідна внутрішня установка на вимисел. Якщо в легенді або, скажімо, переказі основним є підкреслення «достовірності» чи «ймовірності» того, про що йдеться у творі, то казка завжди розповідає явну «вигадку», яка цікава не сама по собі, а передусім своїм більш або менш прозорим натяком на якесь конкретне життєве явище, захоплює своєю алегоричністю, і це завжди усвідомлюється як самим творцем казки, так і її виконавцем, слухачем.

Казка певною мірою зв’язана з міфами, різними соціальними інститутами, ритуальними відправами, обрядами та всілякими забобонами, відзначалася своїми жанровими особливостями, функціональними рисами і в цілому була не такою, як вона відома нам нині.

Народи світу в своєму розвитку загалом пройшли більш або менш аналогічні історичні стадії. Це відбилося і на казці, про що свідчать однотипні в казковому епосі різних народів нашарування, глибока спорідненість, часом вражаюча подібність багатьох сюжетів, мотивів та образів, хоч безсумнівна при цьому й величезна, особливо в пізніші часи, роль культурного взаємообміну між народами. До того ж казка як характерна форма художньої розповіді за своєю природою здавна забезпечувала широкий простір для участі в процесі її творення та поширення індивідуального творчого начала. Імпровізаційний елемент у творах цього жанру завжди посідав досить важливе місце, хоч знаходив і не настільки широкий вияв, як, скажімо, в легенді, переказі або оповіді. У казці він більшою мірою, аніж в інших видах оповідальної творчості, стримувався різноманітними чинниками формального порядку (більш або менш усталеною фабулою, внутрішньою цілісністю сюжетів та мотивів, законами композиції, системою так званих «загальних місць» тощо), щоразу сполучався з певною (казковою) традицією.