Сторінка
2

Кластерний підхід до реалізації транснаціональних проектів як фактор збільшення бюджетних надходжень

По-друге, це організаційне оформлення Єврорегіону ”Дніпро” за участю суміжних ре­гіо­нів сусідніх держав – України, Росії та Білорусі – Чернігівської, Брянської та Гомельської об­ластей. Підписання уставних документів відбулося 29 квітня 2003 р. у Гомелі (Республіка Б­і­лорусь). Звернення губернаторів трьох областей з клопотанням про реєстрацію нового тр­а­нс­регіонального об’єднання позитивно розглянуто Асоціацією Європейських прикордонних ре­гіонів у травні 2004 р.

Проведені організаційні заходи відкривають перспективи реалізації ряду транснаціональних про­ектів, здатних сприяти формуванню і розвитку ряду кластерів у взаємозалежних секторах гос­подарських комплексів прикордонних регіонів. Уже сьогодні ініційовані такі проекти, як ”Роз­виток “зеленого” туризму: три країни – один маршрут”, ”Спорудження Інтерпорту Нові Яри­ло вічі”, ”Розбудова транспортного кільця Гомель-Чернігів-Брянськ” та ін. У перспективі очі­кується утворення кластерів високо-технологічних виробництв у сфері точного ма­шино­бу­дування на основі встановлення коопераційних схем приладобудівних підприємств Гомеля (Бі­лорусь), сконцентрованих у межах Вільної економічної зони (ВЕЗ) “Гомель-Ротон” та Че­рнігівського підприємства космічної галузі ВАТ “ЧеЗаРа”.

По-третє, вдалий збіг обставин, оскільки з утворенням Єврорегіону “Дніпро” пе­р­спе­к­ти­в­­ними па­ртнерами по бізнесу стають суб’єкти міжнародної підприємницької діяльності, які скла­дають пе­редбачуване та прогнозоване коло ділового середовища. Це обумовлено тим, що схема виробничо-ко­операційних зв’язків між нинішніми прикордонними регіонами Ук­ра­їни, Росії та Білорусі складалася про­тягом сторіч під впливом дії об’єктивного закону те­ри­то­ріального поділу праці.

На сьогодні засновники Єврорегіону ”Дніпро” опинилися перед вибором альтернативної мо­делі розвитку локальної транскордонної взаємодії:

1) конструювати довгострокову стратегію багатогранного економічного, екологічного та гу­манітарного співробітництва прикордонних областей, централізовано гармонізуючи при цьо­му різні напрями взаємин, що передбачає формування жорсткої організаційної структури;

2) використовувати метод ”голкової терапії” – тобто реалізовувати розрізнені тран­с­на­ці­о­на­льні проекти при виявленні сфер пересічення інтересів прикордонних областей. Очікується, що вирішення ряду спільних для суміжних територій трьох країн соціально-економічних та еко­логічних проблем може пожвавити господарське середовище транскордонного тери­то­рі­ального утворення в цілому. Саме ця модель зорієнтована на використання кластерного під­ходу у реалізації транснаціональних проектів.

Серед перерахованих вище факторів першочергове значення має своєчасне використання пі­льгового податкового режиму в межах ТПР. Розглядаючи позитивні перспективи, пов’язані з дією спеціального режиму інвестиційної діяльності, необхідно зауважити, що у політичних і уря­дових колах існує гостра критика самого факту існування ВЕЗ та ТПР. Так, за даними Мі­некономіки, сума наданих пільг ВЕЗ і ТПР, які у сукупності займають 10 % території України, з 2002 р. стала перевищувати надходження від них у бюджет. Тільки за підсумками першого пів­річчя 2002 р. господарювання підприємств в умовах спеціальних режимів економічної ді­я­ль­ності позбавило державний бюджет надходжень у сумі 156,4 млн грн. Представник інституту ре­форм П. Вдович вважає, що хоча переважна більшість ВЕЗ та ТПР розташована в межах про­блемних і депресивних територій, проте ”їх створення значною мірою зумовлене не ре­гі­о­нальними економічними апетитами та політичними можливостями. Географічне роз­та­шу­ван­ня територій з пільговим інвестиційним режимом … підтверджує тезу про те, що їх зад­у­му­вали насамперед як канали пільгової репатріації доходів для фінансування бізнесу в Україні” [3]. Обсяги та види пільг у межах ТПР, які є майже аналогічними пільгам на території ВЕЗ, по­дано в таблиціі 1.

Таблиця 1

Основні пільги, що надаються інвесторам на територіях зі спеціальним режимом інвестиційної діяльності

Проте, незважаючи на суперечливий політичний клімат, який склався навколо доцільності іс­нування в Україні ВЕЗ і ТПР, вважаємо, що потрібно повною мірою використати законодавчо за­кріплений пільговий режим господарювання. При цьому важливо враховувати, що зміни по­даткового законодавства для суб’єктів ВЕЗ та ТПР у бік погіршення не допускаються про­тя­гом визначеного терміну (30 років) навіть у разі їх ліквідації.

Окремого дослідження потребує здатність окремих регіонів до “поглинання інвестицій”. На­приклад, у Чернігівській області, на відміну від інших регіонів, потенціал спеціального ре­жиму практично не реалізується. Так, якщо у Донецькій області станом на 2002 р. проектами пе­редбачено 92 4747,5 тис. дол. інвестицій, причому 57,6 % з них освоєно в цьому ж році, то по Че­рнігівській області проектами передбачено лише 39 944,4 тис. дол. капіталовкладень, причому ті­льки 29,1 % від загального їх обсягу реально інвестовано. Звичайно, порівнювати потужний ін­дустріальний район з аграрно-індустріальним не зовсім коректно, проте за територіальним об­сягом дією спеціального режиму інвестиційної діяльності у Чернігівській області охоплена зна­чно більша площа.

Якісний аналіз проектів, реалізація яких запропонована на ТПР Чернігівської області, про­я­снює ситуацію. Здебільшого проектується інвестування об’єктів, функціонування яких не зда­тне активізувати господарське середовище прикордонних мікрорайонів у цілому. На­п­рик­лад, запропоновано декілька проектів з вирощування та первинної переробки льону-довгунцю (ва­жливий напрям для піднесення економіки області, проте реалізується він вкрай повільно), про­екти з організації виробництва насіннєвої картоплі та крохмалю, модернізація цеху з ви­го­тов­лення твердих сирів, створення дільниць з переробки деревини тощо.

Запропоновані проекти набули б іншого забарвлення та економічної ваги у випадку їх тра­нснаціоналізації. Так, у межах єдиного господарського комплексу СРСР існував замкнутий тех­нологічний ланцюг глибинної переробки льону, який замикався на суміжних регіонах прикор­доння України, Росії та Білорусі. До недавнього часу реанімація втрачених коопераційних зв’язків не була можлива через відсутність пільгового режиму перетинання кордонів фак­то­рами та результатами виробництва. У даному випадку ми свідомо залишаємо поза увагою ді­ючу Ашгабатську Угоду країн СНД 1994 р., оскільки прямі поставки по кооперації, які здій­снюються за умовами вказаної угоди, у кінцевому підсумку мають дуже високі тран­са­к­цій­ні витрати і під силу тільки дуже потужним проектам.

До позитивних прикладів доцільно віднести швидку реакцію ВАТ ”Корюківська фабрика технічних паперів”, яка успішно скористалася дією спеціального режиму і реалізує два ін­ве­с­ти­ці­й­них проекта (загальний обсяг капіталовкладень 20,4 млн дол.). Вказане підприємство кілька ро­ків тому увійшло до транснаціональної фінансово-промислової групи “Слов’янські шпа­ле­ри”, структурно організованої як холдинг з материнською компанією у Росії.