Сторінка
2

Дослідження асортименту клумбових рослин в озелененні м. Харкова

Якщо донедавна до складу клумбових рослин відносили лише теплолюбні однорічні рослини, то зараз це поняття розуміють значно ширше. Так за Хессайоном до клумбових ‑ належать рослини різних еколого-морфологічних ознак:

Теплолюбні однорічники. Їх життєвий цикл триває один сезон: їх вирощують з насіння, влітку або восени вони квітнуть, і потім відмирають. Вони не переносять низьких температур, тому для того, щоб збільшити тривалість цвітіння цих рослин, їх наперед вирощують у вигляді розсади, яку висаджують у відкритий ґрунт, коли мине загроза весняних заморозків. Деякі, наприклад, ротики садові («львиный зев»), цинію можна висівати відразу в ґрунт в травні. Дуже теплолюбні рослини, наприклад, портулак, добре квітнуть тільки в тепле літо. До цієї групи відноситься більшість популярних клумбових рослин — наприклад, бальзамін, лобелія, петунія, календула, шавлія і айстри.

Холодостійкі дворічники вирощують з насіння; в перший сезон вони розвивають тільки вегетативні пагони, а на другій — зацвітають. Після цвітіння рослина відмирає. Деякі рослини, що традиційно вважають дворічниками (наперстянка, турецька гвоздика і лакфіоль), насправді — багаторічники з недовгим терміном життя. Насіння висівають в травні або червні у відкритий ґрунт на грядку для розсади, восени сіянці пересаджують на постійне місце. До цієї групи відноситься більшість весняно-квітучих клумбових рослин — наприклад, маргаритка, дзвоники, незабудка і лакфіоль. З літньо-квітучих ‑ до них відносять наперстянку і турецьку гвоздику.

Теплолюбні багаторічники можуть жити в саду довгі роки, якщо їх вкривати на зиму. Звичайно рослини цієї групи вирощують, сіючи насіння або укорінюючи живців, або одержують в результаті розподілу материнської рослини і висаджують прямо в ґрунт в кінці травня – початку червня. Деякі з таких рослин застосовують як однорічники і не залишають на зиму (наприклад, фіалку Вітрока), інші восени переносять в приміщення (наприклад, фуксію і пеларгонію)

Холодостійкі багаторічники можуть протягом років жити в саду. Завдяки ускладненню клумбових композицій та розповсюдженню контейнерного квітникарства і зростанню популярності висячих корзин деякі вічнозелені холодостійкі багаторічники сталі зараховувати до клумбових рослин. Невеликі хвойні і вічнозелені чагарники іноді використовують як фокусні рослини в контейнерах із зимовими композиціями.

Оранжерейні теплолюбні багаторічники частіше вирощують в теплиці або оранжереї, ніж у відкритому ґрунті. Горщики з крупними рослинами звичайно закопують в ґрунт на клумбі після того, як мине загроза заморозків, і потім восени, до настання холодів, повертають назад в теплицю або оранжерею. Приклади таких рослин: пальми, деревовидні папороті, канна, дурман, рицина, агава і банан. Ці рослини використовують як ті, що фокусують увагу, або фокусні рослини; менші рослини, такі як каланхое, хлорофітум, гіпоестес і т. п., використовують для озеленення.

Холодостійкі однорічники вирощують з насіння, вони квітнуть весною, влітку або восени; при весняних посадках рослини завершують життєвий цикл за один сезон. Насіння висівають у відкритий ґрунт в кінці березня-квітня або, якщо весна холодна і затяжна, в більш пізні терміни. Висівати можна відразу на постійне місце або на грядку для розсади, звідки сіянці пересаджують на постійне місце в травні. Насіння деяких однорічників можна посіяти у відкритий ґрунт у вересні — у такому разі рослини зацвітуть раніше. Інший спосіб добитися раннього цвітіння — поводитися з холодостійкими однорічниками так само, як з теплолюбними, тобто наперед вирощувати розсаду і висаджувати її у відкритий ґрунт в травні. До цієї групи відносяться багато клумбових рослин, наприклад, бурачок, волошка, кларкія, годеція, соняшник, іберіс і чорнушка.

Історія озеленення з використанням клумбових рослин

Вважають, що висаджувати квіти на клумби в Європі вперше стали в 16 столітті. В ці часи в деяких крупних маєтках було прийняте влітку виставляти на вулицю кадовби з лимонними, апельсиновими і гранатовими деревами, які за використанням можна віднести до клумбових. В тому ж 16 в. у Франції геральдичні щити прикрашали невеликими не квітучими рослинами, а у Версалі в середині сезону замінювали квіти на клумбах, що повинне було свідчити про багатство короля.

Проте розбивати клумби в тому вигляді, в якому вони відомі нам, дійсно, стали тільки в 19 в., точніше, в 20-х рр. 19 в. Законодавці мод на розбудову садів в 18 в. створювали їх в «ландшафтному стилі»; в таких садах були трава, дерева, камінь і вода, але не було кольорів. На початку 19 в. в садові архітектори почали створювати в крупних маєтках «квіткові тераси», і ідея барвистих садів укорінялася в Європі. Широкому розповсюдженню таких садів сприяла індустріальна революція, яка викликала до життя середній клас. Маленькі садки, якими володіли представники цього класу, не можна було створювати в «ландшафтному стилі», і було потрібне щось інше. Але вирішальну роль в успіху клумбового квітникарства зіграла поява нових барвистих теплолюбних рослин, які з середини 18 в. стали привозити до Європи.

В 1820-е рр. у Віндзоре, Дубліні і деяких інших містах Великобританії вперше з'явилися клумби з новими екзотичними теплолюбними однорічниками. Перші досліди вирощування клумбових рослин не мали на меті добитися декоративного ефекту, і клумби не можна було назвати красивими. Епоха клумбового квітникарства по-справжньому наступила лише в 1830-е рр., після того, як у Великобританії пройшли перші виставки клумбових рослин, а в 1838 р. була опублікована книга Джона Лоудона «Приміські сади і вілли» (J. Lowdon. “Suburban Garden and Villa Companion”). Основна ідея висловлених в цій книзі принципів планування невеликих садів зводилася до наступного: сади не повинні копіювати живу природу, в них потрібно прагнути «передати красу окремих дерев, чагарників і інших рослин».

В 1845 р. у Європі був відмінений податок на скло, і всюди у великих садах сталі будувати теплиці. Саме в них в 1840-е-1850-е рр. почали в масі вирощувати розсаду багатьох клумбових кольорів, внаслідок чого країни охопило «клумбове безумство». Саме тоді стали популярні петунія, алісум, пеларгонія, лобелія, кларкія, вербена. Всесвітня виставка 1851 р. стала апогеєм «клумбової лихоманки», яка продовжувалася потім ще протягом 30-ти років. В ці роки про клумбові рослини багато писали, їх використовували в своїх проектах самі відомі дизайнери, всюди розбивали квітники. В 1850-е рр. біля Кришталевого палацу в Сиденхемі висаджували до 50 тис. пеларгоній, в 1860-е рр. в Четсворті і в новому курортному містечку Істборн розбивали багатоколірні клумби, в 1870-е рр. в лондонських парках висаджували щорічно більше 2 млн. клумбових рослин. Величність посадок відповідала духу вікторіанської епохи. Виникли різні стилі клумбового квітникарства — в 1860-е рр. з'явилися «весняні і «екзотичні» клумби», на які звичайно висаджували рослини з декоративним листям; десятиріччям пізніше увійшов до моди орнаментальний стиль.

На початку 1980-х рр. введення в культуру нових видів і сортів і початок буму в контейнерному квітникарстві відродили інтерес до клумбового квітникарства. Характерні для довоєнної епохи рівні ряди червоних, білих і синіх кольорів в основному пішли в минуле, поступилися місцем новим рослинам, новим способам їх розміщення і новим типам контейнерів. Історія клумбових рослин продовжується. В наші дні намічається підвищення інтересу до кольорів більш приглушеного і складного забарвлення замість яскраво забарвлених і помітних.