Сторінка
2

Легалізації коштів через систему страхування

У договорі перестрахування беруть участь страховик, який прийняв ризик від страху­вальника у всій сумі, здійснивши його первинне розміщення. Якщо цей ризик виявляється для нього занадто великим, він виступає як цедента і звертається до іншого страховика чи в спеціалізоване перестрахове товариство (цесіонер) із пропозицією прийняти частину ризику на свою відповідальність у вторинне розміщення.

Відповідно до Положення про порядок здійснення операцій з перестрахування, затвер­д­женого КМУ від 24.10.96 № 1290, страховик зобов’язаний передати ризик у вторинне розміщення, якщо страхова сума з окремого об’єкта чи виду страхування становить більше 10 % від суми сплаченого статутного фонду і створених страхових резервів на останню звітну дату.

Прагнення максимально розподілити ризики, неоднорідність останніх і їхня сумарна величина припускає проведення операцій перестрахування на міжнародному страховому ринку, що обумовлює відтік валюти у вигляді перестрахових премій. Уряди різних дер­жав, регулюючи перестрахування, обмежували співробітництво з нерезидентами, створю­вали державні перестрахувальні товариства. Українська перестрахова компанія вперше зареєстрована в середині 1994 року. Cвітовий досвід демонструє, що перестрахування об’єктивно не може обмежуватися межами однієї держави. Українські страхові компанії найчастіше перестраховують ризики у таких світових лідерів, як Lloyds, Swiss Re, General Cologne Re, Munich Re, Heath Group, Coris, Willis Faber, J & H, Marth & Mclennan.

Після терактів у США перестрахові ставки цих гігантів істотно збільшилися, що позначилося і на українському ринку. У 2001 р. із зібраних українськими страховиками премій близько 57,4 % було витрачено на перестраховиків. З них 785 млн грн склали комісійну винагороду іноземним цесіонерам. У 2002 р. закордонні перестраховики одер­жали 75–85 % від загальної страхової премії.

Чи варто заборонити перестрахування на зовнішньому ринку, вважаючи його каналом відтоку капіталу? Необхідно розділяти здорові тенденції ринку і нездорові. Роль пере­страхування окремих цих сегментів страхування діаметрально протилежна. Якщо йдеться про реальне страхування, коли страхується, наприклад, авіація, великі майнові комплек­си вартістю в десятки мільйонів доларів, то без перестрахування українським страхови­кам не обійтися. З іншого боку, з перестрахуванням пов’язана безліч нелегальних схем перекачування грошей за кордон. З цією проблемою, на нашу думку, треба боротися фіскально.

Зокрема, заслуговує на увагу ініціатива поділу перестрахування на „м’яке” і „тверде” і відповідне його регулювання. „Твердим” перестрахуванням називають роботу з пере­страховиками-нерезидентами, що мають рейтинг Standart&Poors, наприклад, Munich Re, Swiss re чи Allianz. У цьому випадку зловживання нереальні. „М’яку” частину ринку представляють страховики країн Балтії, Росії, Польщі та ін. Відтік коштів у них з України за звичай пов’язують з різними тіньовими схемами. За неофіційними даними, за 9 місяців минулого року в Латвію відраховано близько 55 % від загальної суми платежів з пере­страхування. На другому місці – Росія (близько 16 %). І хоча серед російських перестра­ховиків досить компаній „з ім’ям”, ні для кого не секрет, що велика їх кількість „зав’язана” на офшорах. Метою кримінального використання офшорних страхових фірм є, в основ­ному, ухилення від сплати податків, нелегальний експорт капіталу, створення неформаль­них грошових фондів і відмивання доходів, отриманих злочинним шляхом.

Компанія-страхувальник укладає договір зі страховою фірмою, яка у свою чергу перестраховує ризики в офшорній страховій компанії. Остання заздалегідь зареєстрована першою компанією в одній з офшорних юрисдикцій. У результаті цього кошти, що над­ходять у вигляді страхових премій, через посередника потрапляють на рахунок офшорної фірми. Фірма перестраховик діє на основі принципу солідарної відповідальності: страхові ризики повинні бути розподілені між страховою фірмою і фірмою в офшорній зоні. Ана­логічно розподіляється і страхова премія. Частка страхової фірми-посередника, як прави­ло, незначна, а більша частина коштів надходить в офшорну фірму.

При цьому фірма-страхувальник досягає таких цілей: по-перше, як правило, на вели­чину страхових внесків зменшується оподатковуваний прибуток; по-друге, значна части­на коштів, сплачених у формі страхових премій (за винятком незначної частки, одержаної фірмою-посередником), виявляється під контролем фірми-страхувальника і може бути використана для створення неформальних грошових фондів як для інвестицій за межами країни, так і для повернення в національну економіку у формі неоподаткованого доходу.

На сьогодні українська держава вирішила боротися з перестрахуванням як інстру­ментом виведення грошей зі сфери оподатковування, використовуючи фіскальні методи. Ще в 2000 році висловлювалися пропозиції встановити рейтингування перестраховиків і 15 %-ний податок з операцій українських страховиків із нерейтинговими перестрахо­виками-нерезидентами, до яких найчастіше і належать „відмиваючі” компанії. При цьому практика роботи з провідними світовими перестраховиками залишилася б незмінною. На думку фахівців багатьох великих компаній, що працюють на нашому ринку, така міра обмежить відтік капіталу за кордон і зробить невигідним використання „фінансових схем”, що створюються за допомогою перестрахування.

У той же час визначений „поріг надійності”, на думку багатьох учасників ринку, надмірно завищений і означає відхід з українського ринку багатьох перестраховиків, серед яких чимало компаній з високою репутацією, а відтік капіталу за кордон не змен­шиться. Ще більше ускладняться відносини з перестраховиками, які і так не дуже охоче працюють на малопотужному і малопривабливому, з погляду прибутковості, українсь­кому ринку. Крім того, введення податку може відбитися і на вартості страхових послуг тих страхових компаній, що змушені будуть платити податок. Це призведе як мінімум до 15–20 %-го росту цін на страхування.