Сторінка
2

Педагогічне мислення

Специфіка педагогічного мислення

Специфіка педагогічного мислення полягає в наступному:

· по-перше, воно актуалізується в процесі вирішення завдань, що виникають у різноманітних педагогічних ситуаціях. При всьому різноманітті їх об'єдную одне: пряма або побічна присутність особистості учня чи цілого учнівського колективу як об'єктів педагогічного впливу. Інакше кажучи, в ролі предмета педагогічної діяльності найчастіше виступає духовний світ людини, що постійно змінюється. Тому педагогічне мислення здійснюється на тлі оперування образами динамічних об'єктів і відрізняється особливою рухливістю і гнучкістю.

· по-друге, у педагогічній діяльності теоретичні задачі дуже тісно пов'язані з практичними. А це означає, що педагогічне мислення має теоретико-практичний характер.

· по-третє, педагогічна діяльність обов'язково передбачує ті чи інші стосунки між людьми. Ці стосунки мають певне емоційне забарвлення, тому педагогічне мислення відрізняється емоційністю.

Специфічні особливості педагогічного мислення визначаються змістовною стороною педагогічної діяльності.

Характерні ознаки та показники педагогічного мислення

Ознаками практичного мислення викладача є:

- вміння швидко (інколи негайно) прийняти оптимальне практичне рішення для розв'язання певної ситуації;

- невідривність практичних рішень від їх виконання (рішення повинні бути співвіднесені з засобами, умовами та можливостями, які має вчитель);

- конструктивність цих рішень;

- аналіз підстав, використаних вчителем для прийняття своїх рішень;

- орієнтація в ситуації, відношеннях, що склалися в групі, знання інтересів своїх учнів, рівня їх готовності, їх уміння працювати самостійно.

Педагогічне мислення розвивається лише в процесі тривалої роботи, педагогічної діяльності.

Без педагогічного мислення неможливо керувати пізнавальною діяльністю учнів, розкрити мотиви поведінки, знайти вихід із певної педагогічної ситуації. Педагогічне мислення характеризується здатністю застосовувати теоретичні положення педагогіки, психології, методики до конкретних педагогічних ситуацій, розкрити мотиви поведінки учнів, знайти вихід із тієї чи іншої педагогічної ситуації.

Педагогічне мислення характеризується здатністю:

- аналізувати виховні явища в цілісності, взаємозв’язку і взаємозалежності;

- простежити генезис впливу педагогічних взаємодій і впливів;

- співвіднести педагогічну дію з цілями і результатами навчання і виховання;

- вміщати у педагогічному мисленні всі типи і способи мислення;

- аналізувати і синтезувати педагогічні явища, розрізняти педагогічну істину і помилки;

- відмовитись від прийнятих шаблонів і стереотипів, шукати і знаходити нові оцінки, узагальнення, підходи, дії;

- використовувати нові ідеї в практичному і творчому пошуку;

- проявити мислительну гнучкість і оперативність;

- співвідносити тактичні і стратегічні дії.

Ефективне мислення педагога характеризується рядом показників.

Перший - наявність у педагога адекватних когнітивних (раціональних) моделей:

а) процесу розвитку учня (виділення етапів, критичних та сенситивних періодів, суперечностей, психологічних та психофізіологічних ознак, індивідуальних особливостей, індивідуальної ситуації розвитку тощо);

б) процесу розвитку класу школярів;

в) оптимальної педагогічної взаємодії;

г) моделей діяльності дітей різного віку.

Другий показник - сформованість механізму педагогічної каузальної атрибуції як інтерпретації детермінант навчально-виховного процесу взагалі і спілкування зокрема; володіння широким репертуаром причинно-наслідкових зв'язків пояснення розвитку, навчання та виховання, позитивних і негативних результатів педагогічного спілкування.

Третій показник - розвинутість здатності до передбачення наслідків використання тих чи інших методів навчання і виховання.

Четвертий показник - сформованість педагогічної рефлексії як компонента професійного мислення.

Взаємозв’язок педагогічного мислення вчителя і педагогічного спілкування

Однією із сфер вияву професійного мислення є процес пізнання вчителем особистості учня. Так, рівень когнітивної складності педагога визначає глибину розуміння іншої людини і точність інтерпретації та прогнозування її поведінки. Дослідники вичленовують ряд характеристик когнітивних структур, які виявляються при пізнанні учня, а саме:

1) специфічний зміст критеріїв, за якими оцінюються особистісні якості;

2) структурна організованість цих критеріїв;

3) інструментованість (наявність серед критеріїв, крім загальних, конкретних емпіричних показників для оцінки особистісних якостей).

Якщо критеріальна система педагога досить повна, диференційована і структурована, то стереотипізація не призводить до негативних наслідків, її повнота підвищує ефективність роботи, дозволяє економити розумові сили для розв'язування нових завдань.

Важливе значення має специфіка, так званої, імпліцитної теорії особистості педагога ("наївна концепція особистості", "теорія особистості здорового глузду"). Вона включає сукупність певних уявлень людини про структуру та механізми функціонування особистісних утворень. Ця "теорія" дозволяє формувати цілісне уявлення про учня (на рівні образу, уявлення й поняття) на основі вербальної та невербальної інформації про його особистісні характеристики та поведінку.

На практиці вчителеві значно легше і зручніше користуватися емпіричними (конкретні ситуації, епізоди життя, вчинки) та метафоричними уявленнями для оцінки учня (прислів'я, метафори), ніж абстрактними показниками. Процес перетворення теоретичних знань в емпіричні схеми призводить не тільки до оперативності цих знань, але і до їх стереотипізації та знецінення.

Процес пізнання іншої людини є не чисто раціональним, а когнітивно-афективним. Він реалізується через механізми творчого ставлення до іншого, а саме: ідеалізації, децентралізації, ідентифікації, емпатії, самоактуалізації тощо.

Сутність соціально-психологічного механізму ідеалізації виявляється у прагненні та вмінні вчителя побачити в учневі його "ідеально-духовне Я" як вище в людині, як сукупність його універсальних творчих можливостей.

Соціально-психологічний механізм децентрації полягає у перенесенні центру уваги з себе на вихованця. Це дозволяє побудувати більш різноплановий, об'ємний та адекватний його, образ, уявлення та поняття про нього. Педагог дивиться на себе очима учня. Цілісне бачення глибини душевного світу школяра втрачає всякий утилітарний сенс і набирає самодостатньої цінності. Проникнення у внутрішній світ дитини дозволяє досягти справжньої душевної близькості. Це сприяє збагаченню неповторного досвіду міжособистісного спілкування, зумовлює розширення та "зростання" індивідуальності.

Внутрішньою перепоною децетрації інтересів є дія психологічних механізмів захисту "Я". Нові стратегії майже не сприймаються педагогом, особливо з великим стажем роботи.

Важливим соціально-психологічним механізмом є самоактуалізація. Педагог стимулює цей процес у вихованця, веде до підвищення його активності, незалежності та спонтанності. У випадку самоактуалізації як для вчителя, так і для учня створюються оптимальні умови для взаємопізнання.