Сторінка
2
Вихователь повинен чітко бачити процес становлення національної свідомості дитини, глибоко розуміти зміст ключових понять ("національний", "патріотизм", "націоналізм", "громадянськість" тощо).
Розвиток національної свідомості особистості, за спостереженнями О. Вишневського, охоплює такі етапи:
1.Етнічне самоусвідомлення особистості, яке є першоосновою, корінням патріотизму. Етнізація дитини починається з раннього періоду життя в сім'ї, з маминої колискової, бабусиної казки, участі у народних звичаях та обрядах, із народної пісні, причетності до народної творчості. У ранньому дитинстві формується культ рідної оселі, сім'ї" предків, рідного села, міста. Фундаментальне значення в процесі етнізації має рідна мова, засвоєнню якої до певного часу не повинні заважати інші мови.
2. Національно-політичне самоусвідомлення особистості. Припадає воно переважно на підлітковий вік і передбачає усвідомлення дитиною себе як частини нації, своєї причетності до неї як політичного феномена, що має чи виборює певне місце серед інших націй. Важливими моментами цього етапу національного виховання є відновлення історичної пам'яті, формування почуття національної гідності.
3. Громадсько-державне самоусвідомлення особистості. Передбачає формування правильного розуміння явищ патріотизму й націоналізму, виховання поваги до національно-культурних цінностей інших народів, прищеплення почуття національної, расової, конфесійної толерантності.
Великі можливості для формування національної самосвідомості закладені в неписаних законах лицарської честі, що передбачають: виховання любові до батьків, рідної мови; вірність у коханні, дружбі, побратимство; готовність захищати слабших, піклуватися про молодших, зокрема дітей; шляхетне ставлення до дівчини, жінки, бабусі; непохитну вірність ідеям, принципам народної моралі та духовності; відстоювання свободи і незалежності особистості, народу, держави; турботу про розвиток народних традицій, звичаїв, обрядів; бережливе ставлення до рідної природи, землі; сприяння у будівництві храмів, навчально-виховних і культурних, закладів; цілеспрямований розвиток власних фізичних і духовних сил, волі, можливостей свого організму, вміння завжди і всюди чинити благородно, виявляти інші чесноти.
Важливим у моральному вихованні є святкування дат народного календаря – системи історичних дат, подій, спостережень за довкіллям, народних свят, інших урочистостей, які відзначають протягом року. Він є енциклопедією знань про життя людей, їх побут, спосіб життя, виховну мудрість, природні явища.Після здобуття Україною незалежності в житті та побуті народу утверджуються такі свята й урочистості, як День незалежності України (24 серпня), День Конституції країни (28 червня), День соборності України (22 січня),Свято козацької слави (2–5 серпня) та ін. Народний календар поповнюється загальнонаціональними святами: День знань, День матері, День батька, День родини. Передбачає він і регіональні урочистості з нагоди певних історичних подій, присвячені специфічним видам трудової діяльності (наприклад, проводи на полонину в Карпатах).
Є в народному календарі дати, пов'язані з релігійними Святами: День Андрія, День Миколи, Святвечір, Різдво, Водохреща, Стрітення, Великдень, Івана Купала, Покрови Матері Божої тощо.
Складовою народного календаря є родинний календар який охоплює важливі дати, віхи життя сім'ї, кожного й члена (дні народження членів сім'ї, ювілеї весілля батьків бабусі й дідуся).
Ефективність морального виховання учнів залежить від таких чинників:
– створення в навчальному закладі психологічного клімату поваги до моральних норм, правил людського співжиття;
– відповідність змісту морального виховання його меті й рівню морального розвитку школярів;
– раціональне співвідношення між словесними і практичними методами виховного впливу, що забезпечує єдність моральної свідомості і поведінки;
– своєчасне вжиття виховних заходів, акцентування уваги на попередженні аморальних явищ в учнівському колективі;
– подолання авторитарного стилю у ставленні педагогів до вихованців, побудова його на принципі гуманізму.
Особливо важливо, щоб декларовані педагогом моральні принципи підтверджувалися його моральною практикою, яка б відповідала найвищим критеріям моральності.
Вплив емоційності батьків на атмосферу в сім'ї
У тих сім'ях, де мати завжди весела і свою веселість виявляє у присутності дітей, – діти ростуть здоровими, життєрадісними, комунікабельними. І навпаки, у тих сім'ях, де матері відзначаються суворістю, серйозністю, вимагають лише слухняності, покірності, забороняють малечі у присутності дорослих бавитися, пустувати, – діти частіше хворіють, ростуть нервовими, дратівливими, відлюдкуватими.
"Будьте веселими!" – цей заклик до батьків уособлює цілу програму виховання. Дитина потребує радощів і сміху, як рослина світла. Матері і батьки мають радіти разом з дітьми, вигадувати для них жарти, витівки, ігри.
Дорослі у повсякденному житті формують у дитини емоційне ставлення до дійсності, виділяють, підкреслюють те, що спричиняє виникнення тієї чи іншої емоції. Наприклад, мати обережно підходить до вогнища, рухами і словами попереджає про небезпеку. Під час прогулянки у лісі батько захоплюється красою природи, квітами, сонцем, повітрям.
Діти легко схоплюють настрій батьків. Якщо мати прийшла з роботи засмученою, – припиняються гра, сміх, діти намагаються її обняти, поцілувати. А коли мати весела, – малі діти аж стрибають від радості, сміються разом з нею.
Лагідна посмішка батьків, їх гнів, радість, ніжність, жорстокість, переживання – все це формує емоційний світ дитини.
Син вчиться насуплювати брови, як батько, коли гнівається, а донька, звертаючись до ляльки з лагідними словами, вчиться ніжності і любові.
Важливим фактором виховання спокійної, врівноваженої дитини є добрий тон сімейного життя, де привітність і жарт поєднуються з серйозністю, справедливість з наполегливістю, а любов і ласка позбавлені відтінку поблажливості.
Батькам необхідно взяти собі за правило: всі труднощі і неприємності в житті дорослих не мають права позначатися на ставленні до дитини. Неприпустимо зганяти на дитині свій настрій. Запорука дитячого щастя - тепло родинного вогнища, взаємна любов і повага.
Спільна виховна робота школи, сім’ї і громадськості в початковій школі
Сім'я є природним середовищем первинної соціалізації дитини, джерелом її матеріальної та емоційної підтримки, засобом збереження і передання культурних цінностей від покоління до покоління. З появою дитини на світ сім'я покликана готувати її до життя і практичної діяльності, забезпечити раціональну організацію її життя, допомогти засвоїти позитивний досвід старших поколінь, набути власного досвіду поведінки й діяльності. Оскільки метою виховання підростаючого покоління є формування всебічно розвиненої особистості, сім'я, як і школа, здійснює моральне, розумове, трудове, естетичне і фізичне виховання.
Інші реферати на тему «Педагогіка, виховання»:
Сутність педагогічного спілкування
Взаємозв’язок школи та сім’ї у виховані дитини з порушеннями зору
Формування культури писемного мовлення майбутнього вчителя початкових класів
Ефективність організації та проведення культурно-дозвіллєвої діяльності дітей
Формування умінь і навичок виразності голосного читання в учнів початкової школи