Сторінка
6
За допомогою картин здійснюються і виховні завдання. В роботах К.Д. Ушинського та З.Л. Ворошніна підкреслюється важлива роль творів живопису в навчанні дітей розповідання. Є.І. Тихеєва вважала, що картина стимулює дітей до складання розповіді, мовчазне розглядання творів живопису, на її думку, неможливе. Розглядаючи репродукцію картини, дитина весь час говорить. Свої враження дитина охоче передає в мові. Є.І. Тихеєва радить частіше розмовляти з дітьми за змістом картин, це навчить їх самостійного розповідання.
Є.О. Фльорина рекомендує використовувати картини для складання творчих розповідей і розповідей із власного досвіду.
Формування зв’язного мовлення за репродукціями картин не можна розглядати ізольовано від особливостей сприймання дітьми картини. Сприймання — досить складний психологічний процес. Цій проблемі присвячені праці С.Л. Рубінштейна, О.В. Запорожця, Г.О. Люблінської, Г.Т. Овсепяної, Є.О. Фльоріної. Дитина повинна навчитися правильно співвідносити зображене з тим, що вона передає, і розповісти про нього.
У вітчизняній та зарубіжній психології по-різному пояснюються особливості сприймання та розуміння дітьми змісту картин. Водночас спільною для всіх підходів є певна періодизація в розвитку готовності дитини до сприймання картини, в якій можна визначити три стадії: називання, або перелік, опис та інтерпретація.
Учені визначають низку чинників, що впливають на глибину та адекватність сприймання дітьми картин, а саме: рівень розвитку художньо-естетичного сприймання дитини, її життєвий та художній досвід, доступність для розуміння змісту і тематики картини, а також правильна організація роботи.
Н.В. Гавриш у своїх працях твори живопису виокремлює як один із головних атрибутів навчального процесу в дошкільному закладі. Н.В. Гавриш зазначає, що картини необхідно застосовувати як засіб розумового (ознайомлення з довкіллям, розвиток уяви, сприймання, уваги, мислення, мовлення, формування інтелектуальних здібностей, сенсорний розвиток), естетичного (розвиток художньо-естетичного сприймання, формування естетичної чутливості, збагачення емоційно-чутливої сфери) та мовленнєвого (розвиток художньо-комунікативних здібностей, стимулювання ініціативи висловлювання, опанування різних типів зв’язного мовлення) виховання.
Отже, головне — не технічні вміння, а базис особистісної культури дошкільника, закладений образотворчим мистецтвом як одним із найвпливовіших на свідомість і поведінку. Теоретичний аналіз філософських, психолого-педагогічних, художніх праць дозволяє зробити висновок, що твори живопису виступають як один із засобів розвитку зв’язного мовлення дітей старшого дошкільного віку, про що свідчать методичні та наукові розробки.
А.М. Богуш, Н.П. Орланова, Н.І. Зеленко, В.К. Лихолєтова та ін. зазначають, що внесення елементів творчості в розповідь за твором живопису є одним із підготовчих етапів навчання творчого розповідання на словесній основі. А.М. Богуш наголошує на необхідності застосування принципу індивідуального підходу до дітей у навчанні розповіді. Важливо пам’ятати про можливості окремих дітей варіювати прийоми навчання розповіді, поєднувати її із завданням, даним всім дітям. Так, під час складання розповідей дітям важко дається логічний, повний і образний опис зображеного. Опис – один із різновидів усного мовлення.
Л. Калмикова, Л. Порядченко визначають проблеми, які виникають у навчанні дітей опису і чим вони спричинені, про які йдеться в статті «Розвиток описового мовлення» (психолінґвістичний аспект), де висвітлені особливості описового мовлення дітей. У своїх працях вищезазначені дослідники виділяють зокрема:
- Відсутність (повна чи часткова) у мовленні дітей логіко-синтаксичних зв’язків.
- Підміна описових характеристик.
- Діти майже не використовують описові прислівники для характеристики зображеного.
- Вживання надмірної кількості однотипних конструкцій, найчастіше простих непоширених, рідше – поширених речень.
- Рідко вживають означення при додатках, адже не можуть вчасно вибудувати цю конструкцію подумки і зв’язано викласти на слова.
- Рідко використовують у складносурядних реченнях сполучники “а” та “але”. Найчастіше замінюють їх сполучником “і”, виділяючи зміст лише інтонаційно.
- Майже не вживаються дітьми для опису номінативні та безособові речення.
- Майже не вживається в мовленні дітей відношення належності, об’єктивності та означальності, що виражається граматичним зв’язком керування.
Нерідко дитина не спроможна дібрати необхідні слова для описування зображення та підміняє їх жестикуляцією та мімікою.
Твори живопису є визначальним засобом який надає можливість виправити ці помилки та труднощі.
А. Зрожевська пропонує ввести в практику роботи педагога такі групи методів навчання дошкільнят описового мовлення за творами живопису.
1) Методи сприймання та осмислення значень в описових словосполученнях та реченнях.
2) Методи збагачення мовлення словосполученнями та реченнями.
3) Методи активізації (побудови) дитячих висловлювань.
Провідну роль у навчанні дитини будь-чого відіграє відповідний зразок для наслідування. У методиці розвитку мовлення дітей провідним прийомом навчання опису та розповідання за твором живопису традиційно вважається зразок розповіді, опису вихователя. У навчанні старших дошкільників зразок використовують лише в поодиноких випадках, коли того вимагає ситуація. У методичній літературі велике значення під час навчання дітей розповідання за творами живопису надається складанню плану розповіді. Спочатку педагог разом із вихованцями детально аналізує складений ним план, потім пропонує складати план самостійно, тобто здійснюється поступовий перехід від повного наслідування зразка до усвідомлення або напівсвідомого наслідування алґоритму дій, самостійного складання розповіді.
Хоча застосування зразка як прийому навчання дошкільнят є логічними, проте вихованці бувають так “прив’язані” до нього, що не можуть обійтися без зразка навіть у старшому дошкільному віці. Тож, з одного боку, зразок як орієнтир відіграє позитивну роль, а з другого, надмірне захоплення ним гальмує самостійність думки й ініціативу дитини. Не відмовляючись від застосування зразка Н.В. Гавриш, пропонують використовувати структурно-логічну схему описової та сюжетної розповіді (розроблену Л.Г. Шадріною), супровідне мовлення і розповідь командами. Переваги супровідного мовлення полягають у тому, що, незалежно від підготовки дитини, рівень розвитку її зв’язного мовлення, результат складання розповіді за твором живопису завжди буде позитивним, що надихає дитину.
Важливо, щоб допомога вихователя була лише тлом, з’єднувальним ланцюжком, який допомагає поєднати окремі слова у зв’язні речення, судження, не гальмує самостійності.
Розповідання командами – один із найрезультативніших способів навчання дітей розповідання. По-перше, дитина не почувається самотньою. Команда складається за бажанням та особистими симпатіями, що надає впевненості кожному учасникові. По-друге, власна участь кожного члена команди, відповідно, буде меншою, посильною навіть для найбоязкіших. По-третє, беруть участь майже всі діти. Жодна команда не повторює повністю своїх попередників, а придумує щось своє.