Сторінка
2

Методи визначення ефективності діяльності банківської системи України

Ступінь виконання банківською системою ощадно-капіталоутворюючої функції виявляється у здатності банківської системи залучити кошти населення та юридичних осіб на строкові рахунки. Збільшення обсягу залучених банками коштів на строкові ра­хунки свідчить, по-перше, про зростання довіри до банківської системи, по-друге, про стабілізацію економічної ситуації в країні, по-третє, про збільшення доходів населення та частки заощаджень у них, по-четверте, про адекватність встановлення відсоткової ставки за депозитними ресурсами. Динаміка вкладів населення в банки позитивна (рис. 1), але потрібно відзначити, що до цього часу левова частка залучених ресурсів по системі банків належить Ощадбанку.

Протягом восьми років Ощадбанк займав вагому позицію щодо залучення коштів населення, його частка становила приблизно 50 % від загального обсягу залучених ресур­сів по банківській системі. Але за останні два роки ситуація істотно змінилася не на ко­ристь Ощадбанку. Станом на 01.01.2002р. кошти фізичних осіб на строкових рахунках в Ощадбанку становили 9,4 % від загального обсягу залучених коштів фізичних осіб [13]. Такі показники є свідченням втрати позицій на ринку, зниження конкурентоспроможності, що негативно впливає на результуючі показники роботи банку. У даний час лідером з залучення строкових вкладів фізичних осіб є КБ “Приватбанк”, який акумулює на рахунках 13,5 % від загальної суми строкових вкладів.

Рис. 1. Динаміка обсягу строкових вкладів населення у банках України за

1992–2000 рр.*

Аналіз обсягів залучених коштів по групах банків свідчить, що найбільш ефективно працюють найбільші банки (рис. 2).

Рис. 2. Аналіз структури залучених коштів за групами комерційних банків станом на 01.01.2002 р. *

На частку десяти найбільших банків припадає 20 665,3 млн грн., або 54 % від загаль­ної суми залучених банківською системою коштів. Такі показники переконують, що найбільші банки викликають довіру у власників тимчасово вільних коштів та можуть пере­могти на ринку в умовах підвищення ролі цінової конкуренції у банківській системі. Ефективність залучення ресурсів досягається за рахунок економії на масштабах і можли­вості надання кредитів на вигідних для банку умовах.

Рівень виконання банківською системою кредитно-інвестиційної функції визначається за допомогою аналізу активних операцій банків. Проаналізуємо структурні зміни активу балансу системи комерційних банків протягом 1999–2001 рр. (табл.1).

Порівняльний аналіз свідчить, що банки реструктуризують свої активи в напрямі змен­шення частки непрацюючих та низькодохідних активів на користь збільшення обся­гів високоприбуткових операцій, якими є кредити.

Так, питома вага кредитного портфеля протягом двох років мала позитивну тенденцію і зростала найвищими темпами, порівняно з іншими статтями.

Таблиця 1

Аналіз структури балансу комерційних банків України, %

За останній рік темп росту кредитного портфеля склав 15,64 %, тоді як частка майже всіх інших статей (крім коштів у НБУ та портфеля цінних паперів) знизилася. Це дозволяє зробити висновок, що банки працюють над збільшенням своїх доходів навіть ціною підви­щення рівня ризиків, адже кредитні операції завжди були і залишаються найбільш ризиковими.

Разом з тим мусимо визнати, що при вирішенні завдання підвищення ефективності україн­ські банки не мають значного вибору. Цінні папери, які традиційно займають суттєву частку в активах зарубіжних банків, на вітчизняному ринку залишаються чи не ризи­кованішими за кредити. До того ж їх дохідність, як правило, не адекватна рівню ризику. Довіра до цінних паперів уряду підірвана, а відтак вони не користуються популяр­ністю. Але з іншого боку, не існує інших інструментів для вкладення тимчасово вільних коштів з метою отримання прибутку, а отже, банки змушені формувати свій власний портфель цінних паперів. Усі ці чинники в підсумку спричинили те, що питома вага порт­феля цінних паперів комерційних банків за рік зросла на 3,51 %.

До ситуації незначної дохідності активів призвело і підвищення (на 1,36 %) частки грошових коштів, але протидіючим позитивним фактором було зменшення частки коштів, розміщених у НБУ (на 5,53 %), оскільки ці активи належать до категорії недохідних. Це зумовлено, насамперед, послабленням вимог до норми обов’язкового резервування та вимог НБУ щодо підтримання ліквідності банків.

Недосконалою з погляду прибутковості необхідно визнати і структуру активів українських банків, зокрема щодо частки кредитного портфеля в сукупних активах. У міжнародній банківській практиці оптимальною вважається структура балансу, в якій частка кредитного портфеля складає 60–65 %, що і спостерігається в американських банках. Так, Дж. Маршал щодо цього зауважує, що на початку 1960-х років готівка та цінні папери складали близько 50 % загальних банківських активів, а кредити – майже 45 %. Але у 1980-х роках ситуація змінилася і ліквідні засоби вже займали лише 30 %, у той час як обсяг кредитів досяг 60 % [14, с. 537].

У вітчизняній банківській системі цей показник за результатами 2001 року знаходився на рівні 63,23 % від загальних активів, але ще в минулому році даний показник був на рівні 47,59 %, майже на 12 % нижчий. І в минулому періоді банки працювали над збільшенням обсягів кредитного портфеля, і їм вдалося досягти оптимального рівня. Але невідомо, чи залишиться дане співвідношення надалі, чи ні. Звичайно ж причин, що можуть призвести до погіршення ситуації, може бути досить багато, серед них необхідно виділити низьку платоспроможність вітчизняних позичальників, неврегульованість законодавства, зокрема щодо процедури банкрутства, високий кредитний ризик, що, в свою чергу, вима­гає формування значних резервів.