Сторінка
1

Порушення мовлення у дітей

Нова модель освіти в Україні покликана переорієнтувати навчально-виховний процес на становлення духовно-здорової творчої особистості, здатної продуктивно мислити, вирішувати проблеми сьогодення й майбутнього. Згідно з Національною доктриною розвитку освіти у XXI столітті, вдосконалення системи освіти й виховання у відповідності до принципів гуманізації та індивідуалізації передбачає максимальне врахування особистісних та психофізичних особливостей дітей й створення таких умов освіти, які б сприяли своєчасному й повноцінному розвитку всіх сторін особистості дитини та її успішному навчанню. У цьому контексті актуальною проблемою української педагогічної теорії і практики є реалізація прав дітей з порушеннями у мовному та психічному розвитку, у тому числі й дітей з тяжкими порушеннями мовлення.

Однією з найскладніших та найважливіших функцій є мовлення. У психології мовленням називають процеси спілкування за допомогою говоріння, слухання, читання, письма. Мовлення – це і читання книжки, і написання листа рідним. Навіть мовчазні роздуми – це теж мовлення, яке називається внутрішнім мовленням.

Без мовлення життя в суспільстві стає обмеженим, неповноцінним. Ось чому проблема своєчасного виявлення, попередження та подолання порушення мовлення, особливо у дітей, є надзвичайно важливою для цілої низки наук – медицини, психології, педагогіки тощо.

Процес оволодіння дитиною дошкільного віку мовленням надзвичайно цікавий та своєрідний. Вже у віці 1 – 1,5 місяців у дитини з’являється потреба в емоційному спілкуванні з дорослими: коли малюк бачить перед собою обличчя матері – він усміхається, затихає. У віці 3-х місяців у дитини з’являється агукання. У ньому виражається потреба дитини самій подавати голосові сигнали. Між 4 і 6 місяцями дитина починає відповідати лепетом на звернене до неї мовлення дорослого. Постійний нав’язливий крик, із захлинанням, що супроводжується порушенням режиму сну, може бути ознакою органічного порушення ЦНС. Порушення у годуванні дитини, такі як: не бере грудь, не може смоктати, захлинається, молоко виливається через ніс можуть свідчити про органічне ураження н. с. Цілковита відсутність лепету до 7 місяців або його швидке затухання протягом 1 – 2 місяців з моменту виникнення – надзвичайно тривожний показник, що може свідчити про порушення слуху, інтелекту чи органічне ураження мозкових структур та центрів, які відповідають за формування мовлення. У 1 рік дитина вимовляє до 10 слів, у 1,8 – 2 роки – 40 слів, їх менша кількість свідчить про малий словниковий запас та несформованість мовлення. 5 років характеризуються повністю сформованою звуковимовою (правильно вимовляє всі звуки, називає та повторює слова з різною складовою структурою). Порушення звуковимови після досягнення дитиною 5 років є патологічним. Позбавлення дитини у цей віковий період нормального спілкування з дорослими та звуження її мовленнєвого спілкування одноманітними побутовими ситуаціями призводить до виникнення недорозвитку мовлення, яке потім важко виправити.

Невиправлені помилки у мовленні можуть не лише закріпитися, а й залишитися у дитини на все життя. Вони не лише ускладнюють спілкування дитини, негативно потім впливають на засвоєння читання та письма.

Серед порушень психофізичного розвитку у дітей дошкільного віку вади мовлення спостерігаються чи не найчастіше. І це не випадково. Мовлення – дуже складна психічна функція. Його нормальний розвиток можливий лише за умови збереженості всіх інших психічних функцій: мислення, пам’яті, сприймання,рухової сфери дитини.

Підступність порушеннь мовлення у дітей полягає в тому що вони мають схильність до патологічного закріплення. А враховуючи, що мовленнєвий розвиток продовжується ще під час шкільного навчання, вони можуть спричинити різноманітні стійкі порушення засвоєння шкільних знань.

У дітей перших років життя мова надає важливий вплив на розвиток відчуттів і сприйнять, на формування процесів гностики. А. А. Люблинською було показане, що навіть пасивне оволодіння мовою в перші два роки життя сприяє розвитку у дитини узагальненого сприйняття, додає всім його сенсорним функціям активний пошуковий характер.

Мова перебудовує всі основні психічні процеси дитини: з її участю сприйняття набуває узагальненого характеру, розвиваються уявлення, удосконалюється синтетична діяльність. У міру розвитку лексико-граматичної сторони мови у дитини стають можливими також такі інтелектуальні операції, як порівняння, аналіз і синтез. Це відбувається внаслідок того, що в значенні того або іншого слова одночасно відбиті загальні і відмітні ознаки предметів, понять, що позначаються, звуковим комплексом, тобто в цьому сенсі кожне слово вже є поняттям. Спеціальне вивчення впливу словесної системи на аналізатори показало, що словесні дії (зокрема інструкція) прискорюють вироблення позитивних умовних реакцій і полегшують їх диференціювання.

Велике значення надається мові в регуляції поведінки (Л.С. Виготський, А. Р. Лурія В. І. Лубовський). Підкреслюється онтогенетично ранній вплив мови як регулятора поведінки (В. І. Лубовський).

Одним з початкових еталонів в розвитку регулюючої мови|промова| Л. С. Виготський вважав період егоцентричної мови, коли дитина починає супроводжувати свої дії мовою. Чим складніше виконувана дитиною діяльність, тим більше вираженою виявляється її мова. Таким чином, мова сприяє цілеспрямованій діяльності дитини.

Мова — одна з основних психічних функцій людини, будь-які її порушення є об'єктом вивчення різних наук: педагогіки, психології, логопедії, нейропсихологии, нейролінгвістики і інших.

З кожним роком логопедична наука розвивається і вносить різні корективи до методик, документацію і так далі Але, проте, досвід авторів минулих століть залишається незмінним, будучи базою для розвитку даної науки в цілому. Формування регулюючої функції мови тісно пов'язане з дозріванням лобових відділів кору головного мозку.

Основи мовної регуляції дій встановлюються вже до кінця першого року життя. Дитина виконує прості словесні інструкції типу: «Дай ручку», «Покажи очки», якщо дії зберігають свою адекватність і при заміні слова, що позначає предмет, тобто дитинапо інструкції дорослого може дати ручку, і ніжку, і ляльку, і т.д. (В. І. Лубовській). Те, що дієслово в цих випадках набуває узагальненого значення раніше іменника, пояснюється автором тим, що сама дія, їм що позначається, завжди має узагальнений характер. Першою формою словесної регуляції є спонукальна функція слова. По даним В. І. Лубовського, перехід до внутрішньої словесної регуляції (внутрішній мові) починається тоді, коли дитина виявляється в змозі узагальнити зв'язок сигналів і своїх у відповідь дій. Порушення словесної регуляції і вербализації розглядається як загальна закономірність аномального розвитку психіки. Це означає, що у дітей з різними відхиленнями в розвитку словесна регуляція дій і поведінки виявляєтьсяне достатньою. Діяльність багато із цих дітей не завжди ціленаправлена, інколи вона імпульсна. Діти насилу і не відразу підкоряються словесним інструкціям, у них часто наголошується рухова разгальмованість.