Сторінка
8

Роль дидактичної гри в розвитку зв’язного мовлення

На заняттях-інсценівках треба трохи уповільнити темп, щоб дати дітям змогу обдумати розповідь, про себе її проговорити. Свої уміння розповідати про іграшки діти переносіть у повсякденне життя, скажімо, при доказі театру іграшок.

За таким самим принципом проводять заняття на складання дітьми творчих розповідей за картинами. Творче розповідання за картиною можливе лише тоді, коли діти навчаться добре бачити і розуміти картину та відтворювати зміст зображеного в зв’язній мові. Творча розповідь за картиною включає в себе: події, які передують зображеним, момент, зафіксований на картині, і наступні події (або тільки два з трьох названих елементів).

У підготовчій групі на одному занятті можна пропонувати одночасно декілька картин (відомих і нових). Діти обирають за бажанням одну з них для складання творчої розповіді. Це розвиває самостійність дітей, підвищує інтерес до заняття, урізноманітнює його хід.

Найскладнішим для дітей є описові розповіді про природу. Тому ця робота проводиться в підготовчій групі. Особливості і методику навчання дітей творчого розповідання про природу дослідила Н.Ф.Виноградова. Спочатку діти розповідають про конкретну пору року. Потім розповіді будуються на порівнянні природних явищ (зима і літо, річка восени і весною).

Перед розповіданням про конкретну пору року треба запропонувати дітям розповісти спочатку про погоду потім про рослини і тварин, про те, як в цю пору року трудяться дорослі і діти, тощо. Можна запропонувати, наприклад, такий план: Яка погода буває весною? Що відбувається весною з деревами і кущами? Як живуть весною птахи і звірі? Що люди роблять на городах і в садах?.

Особливий інтерес являють творчі розповіді на порівняння природних явищ. Такі теми створюють широкі можливості не тільки для того щоб урізноманітнювати зміст, а й для використання різних граматичних і синтаксичних структур, зокрема поширених і складних речень. На таких заняттях можна використати словесні вправи. Наприклад: «Як можна сказати про сніг? Про березу? Про осінь? »; «Підбери слова, близькі до слова холодний», «Підбери слова, протилежні словам холодний, похмурий, ясний» тощо.

Завдання розвитку мови рішаються і у внеучебноє час. Мова педагога являється тим джерелом, з якого дитина черпає правильність вимови, граматичну оформленість, точність і виразність, зв'язність і змістовність. Педагог повинен уникнути спрощених слів, а у разі використання їх дітьми давати правильну вимову, назви, не порушуючи процесу спілкування.

Під час одівання, умивання, прийому їди та інші , вихователь постійно звертається до дітей, супроводжуючи і свої і їх дії поясненнями. При цьому малюки не тільки учаться одягатися, умиватися, убирати іграшки і т. п., але і засвоюють нові слова - назва предметів, одежі, меблів, посуду, дізнаються з яких деталей полягають знайомі їм предмети (у туфельки є каблук, шкарпетка, застібка, а у черевика - шнурки). Разом з освоєнням назв предметів діти вчаться розуміти і позначати словом різні дії: одні і теж дії з різними предметами - налити (суп, компот, молоко), є (суп, котлету, хліб), пити (чай, компот, молоко), надіти (пальто, шапку, черевики), повісити (пальто, кофтину на вішалку), покласти (ложку на стіл, шапку на поличку); різні дії з одним предметом - надіти, зашнурувати, зняти, поставити (черевики). Дитина опановує умінням розрізняти і називати якості предметів - м'яка, тепла (шапка), теплий, смачний (суп, хліб), круглий, червоний ( м'яч).

Про розуміння малюком мови вихователь може судити по результату виконання дитиною різноманітних доручень. Дитина повинна зрозуміти мову дорослого, утримати доручення в пам'яті і виконати його: посадити мишку на паличку, віднести великий м'яч в ящик, принести ляльку в червоному платті, допомогти однолітку зав'язати шарф і т. д. Якщо малюку важко у виконанні доручення, вихователь прибігає до наочності, показуючи і одночасно розповідає, що і як потрібно зробити.

У повсякденному житті педагог вирішує ще одну важливу задачу - вивчає воспітанників слухати і розуміти мову дорослого, звернену до всієї групи. Якщо виникає необхідність, то за висловом, адресованим всім дітям, слідує індивідуальне звернення, наприклад: " Діти, зараз ми акуратно поставимо всі іграшки, складемо кубики, уберемо книги, а потім будемо одіватися на прогулянку. Все будуть прибирати іграшки. Ігорьок, ти поставиш машину в гараж. Оленька вкладе велику ляльку в ліжко, а Наташа покладе маленьку ляльку в коляску. Ось іграшки і відпочинуть, поки ми будемо на вулиці". Після виконання дітьми дорученнями треба похвалити їх, відзначити правильність виконання тих або інших дій. Корисно розповісти дитині про те що він вже зробив: "Молодці, хлоп'ята, всі дружно прибирали іграшки . Ігорьок поставив машину в гараж, маленька лялька вже спить, книжки лежать на поличці".

Для активації мови дітей вихователь спонукає їх звертатися один до одного: "Лена, покажи шкарпетку, запитай, чия це шкарпетка. Вадик, подивися, Саша сидить сумний. Запитай його: яку іграшку ти хочеш?" Навіть такі короткі фрази дуже важливі для активації мовних контактів дитини з однолітками, оскільки надалі на цій основі сформується звичка звертатися один до одного з різних приводів. А поки діти в різних ситуаціях вчаться промовляти фрази услід за вихователем.

Годинник прийому дітей в групу і прогулянку можна використати для розмови з дітьми та такі дидактичні ігри, як: ігри-доручення, ігри-путішествія, ігри-пропозиції ("Що було б ?"), ігри-загадки, ігри-бесіди (ігри-діалоги).

Ігри-путішествія мають схожість з казкою, її розвитком, чудесами. Ігра-путішествія наслідує реальні факти або події, але звичайне розкриває через незвичайне, просте - через загадкове, важке - через переборне, необхідне - через цікаве. Все це відбувається в грі, в ігрових діях, стає близькім дитині, радує його. Мета ігри-путішествія - підсилити враження, зрадити пізнавальному змісту, трохи казкову незвичність, звернути увагу дітей на те, що знаходиться поряд, але не помічається ними. Ігри-путішествія загострюють уваги, спостережливість, осмислення ігрових завдань, полегшує подолання труднощів і досягнення успіхів.

У дидактичній грі міститься комплекс різноманітності діяльності дітей: думки, відчуття. переживання, сопереживання, пошуки активних способів рішень ігрової задачі, подченені їх умовам і обставинам гри відношення дітей в грі.

Роль педагога в грі складна, вимагає знань, готовності відповісти на питання дітей, граючи з ними, вести процес навчання непомітно.

Ігри-доручення мають таку ж структурні елементи що і ігри-путішествія, але за змістом вони простіше і за тривалістю до. У основі їх лежать дії з предметами іграшками, словесні навчання. Ігрове завдання і ігрові дії в них засновані на предположення щось зробити: "Збери в лукошко всі предмети червоного колір ", "Розклади колечка по величенні", "Дістань з мішечка предмети круглої форми".

Ігри-пропозиції "Що було б ?" або "Що б я зробив ." та інші. Тоді початком такої гри може служити картинка.