Сторінка
10
У всіх видах діяльності у дітей накопичується досвід дії з предметами, досвід різноманітних умінь. Цей досвід реалізується і закріплюється в спілкуванні. Поступово мовне спілкування міцно входить в життя дитини, перебудовувавши його поведінку, впливаючи на пізнавальні процеси.
У самостійних дидактичних іграх у дітей формуються емоційні почуття, розвиваються навички спільних дій, уміння своєчасно допомогти товаришеві. Самостійні дидактичні ігри сприяють вияву особистості дитини, сприяють вихованню в неї зосередженості, уваги, пам’яті. Вихователь рекомендує дітям ті дидактичні ігри та іграшки, які допомагають засвоїти знання, визначенні програмою на певний відрізок часу. Наприклад, на заняттях діти дістали знання про дерева. Вихователь підбирає для них гру «Лото», де на картинках намальовані ці дерева. У процесі гри дошкільники мають пригадати те, що їм розповідали на заняттях.
Діти підготовчої до школи групи знають зміст багатьох ігор, у них є досвід їх проведення. Їхнє мислення розвинене, що вони легко сприймають словесне пояснення гри і тільки в окремих складних випадках виникає потреба в наочному демонструванні. Пояснюючи правила, треба враховувати, що обсяг уваги і здатність запам’ятовувати ще обмеженні в дітей. Якщо правила містять багато вимог, то дітям важко всі запам’ятати. Вони легко засвоюють правила з 2-3 вимог. Правила складнішої структури розвиваються дітям поступово, кількома прийомами. Діти шесті-семи років мають індивідуальний досвід гри, вміють самі пояснити товаришеві знайому гру. Наслідування в них вже має с відоміший характер. Ці діти можуть успішно застосовувати принцип взаємонаслідування, а передача ігрового досвіду одне одному є засобом пояснення нової гри. Тому немає потреби для пояснення нової гри збирати всю групу. Достатньо, щоб її добре засвоїли лише кілька дітей, особливо ті, які мають організаторські здібності. Але вихователь повинен простежити, чи правильно ці діти пояснюють гру іншим. Надзвичайно корисними для розумового розвитку дітей цього віку є словесні дидактичні ігри.
Отже, самостійні дидактичні ігри - важлива форма організації життя дошкільників та їхньої поведінки. У процесі гри діти набувають певних умінь, закріплюють знання, що їх розумовому розвитку.
Дидактична гра явище складне, але в ній виразно виявляється структура, тобто основні елементи, що характеризують гру як форму навчання і ігрову діяльність одночасно. Один з основних елементів гри дидактичне завдання, яке визначається метою повчальної і виховної дії. Наявність дидактичного завдання або декількох завдань підкреслює повчальний характер гри, спрямованість повчального змісту на процеси пізнавальної діяльності дітей. Дидактичне завдання визначається вихователем і відображає його повчальну діяльність.
Структурним елементом гри є ігрове завдання, здійснюване дітьми в ігровій діяльності. Два завдання дидактична і ігрова відображають взаємозв'язок навчання і гри. На відміну від прямої постановки дидактичного завдання на заняттях в дидактичній грі вона здійснюється через ігрове завдання, визначає ігрові дії, стає завданням самої дитини, порушує бажання і потребу вирішити її, активізує ігрові дії.
Одним з складових елементів дидактичної гри є правила гри. Їх зміст і спрямованість обумовлені загальними завданнями формування особи дитини і колективу дітей, пізнавальним змістом, ігровими завданнями і ігровими діями в їх розвитку і збагаченні. У дидактичній грі правила є заданими. Використовуючи правила, педагог управляє грою, процесами пізнавальної діяльності, поведінкою дітей.
Правила гри мають повчальний, організаційний, формуючий характер, і найчастіше вони різноманітно поєднуються між собою. Повчальні правила допомагають розкривати перед дітьми, що і як потрібно робити, вони співвідносяться з ігровими діями, розкривають спосіб їх дій. Правила організують пізнавальну діяльність дітей: щось розглянути, подумати, порівняти, знайти спосіб рішення поставленою грою завдання. Організуючі правила визначають порядок, послідовність ігрових дій і взаємин дітей. У грі формуються ігрові відносини і реальні відносини між дітьми. Відносини в грі визначаються ролевими відносинами. Правила гри і повинні бути направлені на виховання позитивних ігрових відносин і реальних в їх взаємозв'язку.
Дотримання правил в ході гри викликає необхідність прояву зусиль, оволодіння способами спілкування в грі і поза грою і формування не тільки знань, але і різноманітних відчуттів, накопичення добрих емоцій і засвоєння традицій. Керівництво дитячими дидактичними іграми повинне мати на меті: 1. встановлення правильного співвідношення між грою і миром, знаннями в житті дитини; 2. виховання в грі фізичних і психологічних якостей, необхідних для майбутнього діяча і працівника.
Гра - основна діяльність дітей. Силою уяви, ігрових дій, ролі, здатністю перевоплощається в образ діти створюють гру. У іграх немає реальної обумовленості обставинами, простором, часу. Діти творці сьогодення і майбутнього. У цьому - обояніє гри. У кожну епоху обшественного розвитку діти живуть тим, чим живе народ. Але навколишній світ сприймається дитиною по - іншому, чим дорослими: дитина - "новачок", все для нього повно новизни, значення; дитина в грі робить "відкриття" того, що давно відомо дорослому.
Діти не ставлять в грі якихось інших цілей, чим мета - грати. Але було б неправильно не враховувати повчального і розвиваючого впливу гри і при збереженні в ній безпосередності життя дітей.
Видатний радянський Н. До. Крупська, підкреслюючи особливості дитячих ігор, писала: "Гра є потреба дитячого організму, що росте. У грі розвиваються фізичні сили дитини, твердіше робиться рука, гнучкіше тіло, вірніше око, розвівається кмітливість, винахідливість, ініціатива. У грі виробляється у хлоп'ят організаційні навики, розвиваються витримка, уміння зважувати обставинами і інше". Н. До. Крупська указувала на можливість розширення вражень, уявлень в грі, входження дітей в життя, зв'язки ігор з життям. "Для хлоп'ят дошкільного віку гри мають виняткове значення: гра для них - навчання, гра для них - праця, гра для них - серйозна форма виховання. Гра для дошкільників - спосіб пізнання того, що оточує".
Розвиваючи мисль про необхідність широко використовувати гру як засіб виховання, А. С. Макаренко звертав увагу батьків на те, що "виховання майбутнього діяча повинно полягатимуть не в усуненні гри, а в такій організації , коли гра залишається грою, але в грі виховуються якості майбутнього працівника і громадянина.
Основне завдання керівництва грою - виховувати у дітей колективізм. Думка колективу позитивно впливає на окремих порушників поведінки.
Вміло спрямовуючи гру, педагог навчає дітей усвідомлювати значення норм поведінки в колективній діяльності, виховував в них вимогливе й справедливе ставлення до ровесників, привчає зважати на думку товаришів, погоджувати з ними свої бажання.
Таким чином, дидактичні ігри треба використовувати не лише як засіб навчання, розумового розвитку дітей, а і як засіб їх виховання.