Сторінка
1

Пояснювальне читання як історико-дидактична проблема

В умовах реформування освітньої сфери у нашому суспільстві, зокрема самої технології навчання на усіх ланках шкільної освіти також у вузі, особливого значення набуває ретельне вивчення дидактичного, виховного та розвивального потенціалу чинних методів навчання. Серед праць, присвячених історії розвитку системи освіти й дидактики вітчизняної школи (зокрема Я.Бурлака, Л.Вовк, М.Євтух, С.Золотухіна, І.Курляк, В.Майбороди, Б.Ступарика, О.Сухомлинської, Д.Пенішкевич, М.Чепіль та інші) відчутно бракує цілеспрямованого дослідження історичних аспектів упровадження в навчальний процес добре відомих традиційних словесних методів навчання. Без такої аналітичної роботи неможливою, на нашу думку, є розробка сучасних інноваційних підходів до реформування технологічної сторони процесу навчання. Cловесні методи були і залишаться найбільш вживаними і реально доступними за своїм інформаційним потенціалом методами на всіх етапах навчання. Водночас саме технологія пояснювального читання стала надалі основою для розробки теорії словесних методів.

Метою роботи є узагальнення, систематизація і аналіз історичних аспектів теорії та практики використання одного із найбільш вживаних словесних методів навчання у вітчизняній початковій школі другої половини ХІХ – початку ХХ століття – методу пояснювального читання.

Про основи знань щодо використання пояснювального читання у народних училищах, які одержували майбутні вчителі народних шкіл під час професійної підготовки, можна дізнатися із матеріалів, у яких аналізується діяльність учительських семінарій, зокрема Сеницької у Варшавському навчальному окрузі, тим більше, що такі самі установки були й у інших двомовних регіонах України. Основною метою занять у вчительській семінарії було:

1) навчити вчителів початкових шкіл кращих способів елементарного навчання, що вироблені методикою;

2) вказати шлях, завдяки якому учні могли засвоїти російську мову. Серед цих способів називалося і пояснювальне читання.

На теоретичних уроках з цієї проблеми через недостатню обізнаність самих майбутніх вчителів щодо такого способу, метою було:

1) з‘ясувати суть пояснювального читання;

2) вказати на його важливе значення у справі початкового навчання і виховання;

3) звернути увагу вчителів на те, що виклад деяких навчальних предметів шляхом пояснювального читання визнано тепер найбільш доцільним і раціональним;

4) показати самий спосіб, прийоми ведення пояснювального читання у початковій школі.

Суть пояснювального читання

У програмі зазначалося, що " . пояснювальним читанням називається таке заняття, яке, маючи на меті навчити дітей розуміти читане, складається з читання, що супроводжується бесідою вчителя з учнями, тобто річ тут не в тому, щоб пояснювати різні незрозумілі слова і вирази, а в тому, щоб доводити учнів до чіткого розуміння загального змісту статті. Роз’ясненням тільки незрозумілих слів і понять учитель ніколи не досягне цієї мети, навпаки, зупиняючись дуже довго на них, він губить зміст з поля зору .". Щодо значення і завдань пояснювального читання у справі навчання і виховання у програмі підкреслено, що " . діти звикають шляхом пояснювального читання точно і чітко розуміти пропоновану їм статтю, краще засвоюють її зміст". Крім розуміння прочитаного, пояснювальне читання повинно мати своїм завданням " .повідомлення дітям доступних для їх віку знань про природу і моральне розуміння людини .". Зазначалося, що пояснювальне читання повинно базуватися на логічному та предметному розборі. Логічний розбір необхідний для того, щоб з‘ясувати залежність слів і цілих речень, підготувати або полегшити учням розуміння прочитаного місця у статті, що привчає дітей відповідати на різні питання, які пропонуються у тій або іншій формі. Предметний розбір має на меті допомогти учням з‘ясувати дійсне значення слів, які трапляються під час читання. При цьому вчителям рекомендується зупинятися тільки на тих словах, які потребують пояснення невідкладно, не ухиляючись при цьому від головної думки і вести мову лише про ті предмети й явища, які потрібні для з‘ясування змісту статті, тобто не розпорошуватися на неголовне .". Письмові вправи пропонувалися використовувати для остаточного розуміння змісту прочитаного. За змістом вони могли бути різноманітними: називання основних ознак прочитаного; порівняння із раніше прочитаним; вказівка на користь або шкоду тощо. Пропонувалося і послідовність дій учителя під час підготовки матеріалу для пояснювального читання:

1) визначити головну думку твору (матеріалу);

2) викласти наскільки можливо коротко зміст, поділивши його на частини і узагальнивши його кожну частину;

3) вказати на слова і вирази, які треба пояснити дітям;

4) розробити систему запитань, яка допоможе підвести учнів до суті прочитаного, до головної думки;

5) виділити з прочитаного декілька питань для письмових вправ.

Таким чином, навіть для шкіл, де мова викладання для учнів не є рідною, завдання і методика пояснювального читання були аналогічними для російськомовних учнів. У той же час, як зазначає М. Горбов, саме для україномовних, білорусомовних тощо дітей пояснювальне читання є найбільш доцільним. Пояснює він це тим, що запозичена з німецької педагогіки ідея пояснювального читання передбачала в процесі навчання ліквідувати різницю між літературною та розмовною німецькою мовою. Схожа ситуація існує і для іншомовних дітей в Росії, коли їм пропонують вивчення зовсім незнайомої мови, ігноруючи їх рідну. У той же час російська мова у своїй літературній і побутовій формі майже не відрізняються. Очевидно, це передусім і спричиняло поступове перетворення пояснювального читання у російській школі на просте словотлумачення, що не дає розвивального ефекту, а навпаки, - гальмує розвиток школярів.

Разом з тим визнання особливої ролі пояснювального читання у школі, де навчаються неросійськомовні діти, ще не означало, що визнавалася і задовольнялася потреба у створенні адаптованого до зазначених умов механізму пояснювального читання. Однією з небагаточисельних праць, у якій з психолого-педагогічних позицій було проаналізовано вплив традиційної методики пояснювального читання на україномовних дітей і запропоновано нові підходи, була стаття Я. Чепіги "Читання з поясненням в сучасній школі на Україні".

Значення пояснювального читання

У своїх статтях Я. Чепіга зазначає, що і у самій російській школі для російськомовних дітей методика пояснювального читання не змінилася з 50-их – 60-их років ХІХ століття, як і колись, вона розрахована суто на дітей, які виросли у російськомовному середовищі. У школах "недержавних націй" читання з поясненням втрачає впливову ґрунтовну рису, оскільки читання "рідною" мовою створює ситуацію, коли зникає "ґрунт під матеріалом", коли "немає нормальності, природності постулатів". У таких умовах цінний метод стає чимось вигаданим, чужим дитині, і навіть примусовим.

У працях цього автора піддано критиці основні положення методики пояснювального читання у традиційній школі, одним з авторів якої був К. Єльницький. Першим таким постулатом було твердження про те, що читання з поясненням формує свідомість читання. У відповідь на нього Я. Чепіга доводить, що розуміння матеріалу вчителем ще не означає розуміння матеріалу учнями. У той час, як учень сприймає текст російською мовою, вся його увага зосереджується на розуміння окремих слів, а не на розуміння речень тексту.