Сторінка
2

Пояснювальне читання як історико-дидактична проблема

Навчаючи нерідною мовою, учитель ігнорує психологічні особливості дітей молодшого шкільного віку: на цьому етапі переважають почуття, а вчитель, втручаючись у сприймання тексту із тлумаченнями кожного слова, заважає цим почуттям. Таким чином порушується гармонія розвитку дитини. До того ж, прагнучи самостійності в усьому (що теж є ознакою віку), учень звертається за допомогою до вчителя лише у крайньому разі, а вчитель, весь час втручаючись у самостійну пізнавальну діяльність, не дає дитині можливості одержати задоволення від власної самостійності.

Щоб забезпечити свідомість під час пояснювального читання необхідно, вважає Я. Чепіга, щоб при використанні цього методу врахувалися вищезгадані особливості розвитку дитини. Важливими є зміни чинних підручників: "Замініть підручники, пристосуйте їх до вимог експериментальної психології, і в таких методах не буде ніякої потреби".

Іншим постулатом методики пояснювального читання було твердження, що воно допомагає розвиткові і збагаченню мови. На противагу цьому, Я.Чепіга переконує, що навчання нерідною мовою протидіє цьому процесові, оскільки сприймання відбувається на несвідомому ґрунті, а це означає, що у такому разі не може виникнути інтересу – основного мотиву розвитку. "Збагачення запасу слів, - пише вчений, - ще не відповідає розумовим здобутками учня".

Методика пояснювального читання

Послідовники традиційної методики пояснювального читання вважали також, що воно збагачує і розвиває усне мовлення учня, впливає на його письмове мовлення. Я. Чепіга підкреслював, що у процесі неперервного коментування прочитаного учень не встигає встановлювати асоціативні зв’язки із вже відомим, а це і є причиною несвідомого засвоєння словникового запасу і мови в цілому. Звичайно, що говорити в таких умовах про можливість розвитку недоцільно. До того ж не враховується той факт, що у дітей молодшого шкільного віку переважає зорова або моторна пам‘ять, тому для першої категорії учнів збагачення відбудеться, але забезпечити його можуть і інші способи читання, а у іншої категорії дітей гальмується писемне мовлення, оскільки їм необхідно читати самим.

Пояснювальне читання збагачує учнів розумінням, думками, ідеями, - стверджують представники старої школи. Заперечуючи їм, Я. Чепіга зазначає, що готові роз’яснення вчителя, неминучі у пояснювальному читанні, не потребують " .активної волі для самостійного витворення думок і розуміння". До того ж, наслідком такого навчання зазвичай буває "незібраність і неуважність".

Заперечує Я. Чепіга і твердження, що пояснювальне читання допомагає розвиткові душевних сил дітей. На його думку, один метод на всіх учнів, одна мірка, з якою первинно підходить учитель до визначення можливостей кожної дитини, принципово не може забезпечити максимально можливий духовний розвиток кожної особистості зокрема.

Виходячи з наведених вище аргументів, Я. Чепіга пропонує підходи до використання пояснювального читання, які були б відповідні вимогам сучасної йому школи і ґрунтувалися на засадах нової педагогіки. Зокрема, він визначає завдання пояснювального читання:

1) " .дбати про те, щоб розвивати самодіяльність, не насилуючи волі учнів;

2) вчитель не вимагає од учнів праці, а пропонує її на вибір;

3) значення незрозумілих слів з‘ясовується раніше, ніж читання твору;

4) читають діти не уривки, а цілі твори авторів;

5) допомога вчителя повинна бути цілком товариською, і забезпечується у питаннях, що виникають у дітей, а не планується наперед вчителем". Ці основні положення підкріплюються і загальнодидактичними вимогами, які є базовими для методики пояснювального читання і базуються на конкретному навчальному предметі. Вони такі:

1) ініціатива і самодіяльність учнів виникає з внутрішніх переживань і потреб", і тому учень, а не вчитель, ставить запитання після того, як прочитає і переживе твір;

2) попереднє твердження пояснюється тим, що " .повсякчасні вимоги знижують працьовитість і ніби йдуть проти бажань дитини";

3) пояснюються тільки ті слова, які за віком незрозумілі дитині, і то у контексті – " у виразі, фразі; як воно вживається саме тут", а для цього необхідні доступні для розуміння дітей певного віку твори;

4) уривки творів придатні лише для механічного читання, для вироблення дикції, при привчанні до розділових знаків, але вони не збуджують цікавості, уваги, емоційних переживань, готових уявлень і ідей. У зв’язку з цим Я.Чепіга виступає проти "мозаїчних" підручників;

5) учитель не повинен "втручатися" у процес читання.

Такою Я. Чепіга бачить роботу над текстом під час пояснювального читання: "У читанні і розборі твору беруть участь всі учні групи. Кожен пропонує свої запитання. Їх записують, а потім систематизують і обговорюють усім класом. Кожен міркує, представляє свої погляди. Тут дитина виховується, розвивається, духовно міцніє і зростає. Власна праця викликає перші самостійні думки і наміри. Товариська допомога і порада вчителя не повинні дискредитувати самостійних висновків учня. Навпаки, спільна праця вчителя і учня повинна допомогти школяреві розвивати віру в себе і свої сили" . За таких умов у навчальному процесі зберігається найцінніше – активна і діяльна роль дитини у ньому. Опис таких конкретних уроків знаходимо у матеріалах В. І Ю. Табунських у журналі "Обновлённая школа".

У той же час Я. Чепіга робить невтішний висновок: ні один з методів не придатний тепер для української школи, поки вона не стане справді народною і українською, "відповіддю національній природі і індивідуальним рисам дітей". Тому першим кроком у впровадженні нової педагогіки у шкільне життя є викладання "матерньою мовою" і подальше навчання дитини рідною мовою.

Аналізуючи науково-педагогічну спадщину К.Д. Ушинського, метод пояснювального читання відзначається такими особливостями:

1. Старанний добір матеріалу для читання з погляду його доступності та навчальності для дітей.

2. Чітка цільова настанова: досягти цілковитого розуміння учнями прочитаного.

3. Органічний зв'язок розвитку мови в процесі роботи над текстом з розвитком логічного мислення.

4. Унаочнення як основа навчання, тобто побудова всього "не на абстрактних уявленнях і словах, а на конкретних образах, безпосередньо сприйнятих дитиною: чи ці образи сприйматимуться при самому навчанні, під керівництвом учителя, чи раніш, самостійним спостереженням дитини, так що наставник знаходить у душі дитини вже готовий образ і на ньому будує навчання".

5. Систематичне тренування уваги: поступове привчання до серйозної праці.

Цікаву думку щодо використання пояснювального читання у навчанні рідною для дітей мовою висловлюється М. Горбов у статті "Основы обучения русскому языку в народной школе". У зв’язку із зловживаннями цим методом навчання більшістю методистів і вчителів-початківців, автор пропонує чітко визначити його потенціал та умови використання. Він визначає їх на основі одного із найважливіших показників – свідомості читання. Саме так позначається межа, за якою привчання до свідомого читання вже не має сенсу, а тому і не повинно відбуватися. На його думку, метою пояснювального читання є: