Сторінка
6
Учителів О.В. Духнович називає просвітителями народу, його сіллю. Діяльністю вчителя має бути знищено зло і процвітати доброчинність. На думку педагога не кожна людина може бути наставником. Ним є той, хто має природні нахили, добре знання предметів та навчання дітей. У "Народной педагогии в пользу училищ й учителей сельских" О.В. Духнович виставляє такі вимоги до вчителя:
" .Наставник повинен бути обдарованим особливими якостями, і між ними такими:
1. Той, хто бажає вчити, повинен мати справжнє покликання до цієї служби.
2. Повинен мати добрі і правильні знання і відомості з того предмета, який хоче викладати іншим.
3. Повинен мати чистий і непорочний норов і процвітати доб-рочесностями.
4. Повинен бути від природи лагідним, поважним, з повним характером муж.
5. Повинен учнів своїх любити і їхню любов також для себе заслужити.
6. Від природи треба йому володіти легким, зрозумілим способом викладання.
7. Повинен мати потрібні засоби для навчання і наставляння.
8. Повинен добрий порядок поважати.
Хто цих властивостей, від природи дарованих, не має, той не принесе у педагогічній сфері ніякої користі, і краще йому відмовитися від цієї служби, ніж коли-небудь жахливо відповідати за недоліки і бути навіки покараним".
Педагогічна спадщина О.В. Духновича
Педагогічна спадщина Олександра Духновича була неодноразово предметом дослідницьких зацікавлень упродовж другої половини XIX - ХХ століть. Її значимість зростатиме, власне, незалежно від відстані з добою, на яку припала багатогранна діяльність церковного, громадсько-культурного діяча, письменника, видавця, а в нашому контексті - визначного педагога, знаного в устах народу під благородно дібраним кодовим поняттям - Будитель. Своїми творіннями автор «Народної педагогії .» утверджував високі ідеали, природа яких заснована на домінантних лініях розуму, вимірах справедливості. Як і його сучасники - М. Шашкевич, І. Вагилевич, Я. Головацький, М. Устиянович, А. Могильницький, І. Гушалевич, так і О. Духнович реально спричинився до активного й животворного поступу ідеї, що націлювала та зумовлювала всебічне культурне відродження українського народу на його етнічних землях, його мови, духовних змагань та історії загалом. Вони невіддільні від того європейського річища, що позначений іменами Шафарика, Коллара, Ґанки, Караджича, Гердера, Гумбольдта, Міцкевича, Петефі, Прешерна. Саме цей контекст містить познаки усвідомлення сприйняття Духновичем європейського рівня ідейних і художніх устремлінь, характерних для епохи передусім 30-х -50-х років XIX ст. та її культурно-освітніх стандартів. Вони і зумовили науковий інтерес, зокрема, академіка Едуарда Вінтера (1896-1982) до педагогічної спадщини творця «Хліба душі .» (Будапешт, 1851). Перші спроби видатного німецького вченого осмислити концептуальні засади Духновича - педагога припадають на початок 20-тих років минулого століття. У сполуці з названою темою першорядного значення набуває такий примітний факт, як перебування Едуарда Вінтера у місті Лева, особиста зустріч з багатьма львівськими вченими у стінах наукового товариства імені Т. Шевченка та Національного музею (1924), а також - чи не в першу чергу - в Закарпатті від 4-го липня до 5-го серпня 1925 року. Особливий вплив на розгортання дослідницьких пошуків Едуарда Вінтера щодо теми нашої доповіді спричинили його контактні зв'язки з А. Шептицьким, Г. Костельником, А. Волшином. Певний час Е. Вінтер працював професором Карлового університету і водночас читав лекції у стінах Вільного Українського Університету, що функціонував у Празі. Саме тут відбулося його становлення як дослідника різних аспектів українознавства. Це засвідчують передусім такі його праці. Однак висновок, що педагогічна спадщина Олександра Духновича високо оцінювалася Едуардом Вінтером, стає закономірним, бо в його основі - аргументовані висловлювання вченого, які містяться на сторінках його численних праць. Як нам вдалося встановити, винятково важливу роль у справі прилучення Е. Вінтера до наукового опрацювання педагогічної спадщини О. Духновича відіграв Дмитро Чижевський (1894-1977), якого пов'язувала з німецьким славістом багаторічне творче співробітництво.
Олександр Духнович постає явищем, носієм безпомильної української традиції як в його художній творчості, так і в педагогічній спадщині; обидві домінанти творять цілісність, яку слід вивчати в контекстуальному розумінні - річищі кращих надбань світової культури.
«Книжиця читальная для начинающих» була часто предметом дослідження багатьох науковців. Досліджували переважно її дидактично-педагогічний та мовний бік, менше уваги приділяли вони її літературно-художньому змісту. Майже всі дослідники позитивно оцінювали її значення для дальшого підвищення освіти і культури в нашому краю. «Книжиця .» О. Духновча займає своєрідне місце серед книг подібного типу. Маємо на увазі його власний «Буквар», «Русалку Дністрову», «Буквар южнорусский» Т. Шевченка та інші. О. Духнович, пишучи свою «Книжицю .», ставив перед собою передусім педагогічно-освітні завдання, а літературно-художні були, на нашу думку, на другому плані. О. Духнович як літератор-поет був обізнаний з класичною поезією, мадярською і ширше слов'янською літературами. Він розвивав на наших теренах принципи класицизму, сентименталізму і навіть проромантизму, як твердить багато дослідників. Я гадаю, що його «Книжицю .» найскоріше можна зарахувати до просвітительського реалізму. О. Духнович, маючи певний педагогічний досвід та знаючи принципи Я. А. Коменського, правильно виходив із засади, що початкову освіту треба починати передусім з рідної мови і тому «Книжицю .» написав народною, хоч і своєрідною, але все ж народною мовою, що довело багато мовознавців. О. Духнович не був сильно обдарованим поетом, але знав, яку велику силу має художнє слово, який великий вплив справляє на почуття дитини поетичне слово та й ще римоване художнє слово, тому правильно обрав собі для написання своєрідних правил поведінки для дитини саме віршовану форму. Оскільки на перше місце він ставив педагогічні завдання і був змушений брати до уваги вікові, дитячі інтереси і потреби, то не міг використовувати складні художні образи. Тому художньо-літературні й естетичні якості «Книжиця читальная для начинающих» невисокі. Далеко поетично сильніші твори ті, які ввійшли у «Придаток» до «Книжиця читальная для начинающих» Тут знаходимо оригінальні порівняння, епітети, метафори та інші художні засоби, які засвідчують поетичний хист О. Духновича. Мої спостереження засвідчують, що «Книжиця читальная для начинающих» О. Духновича - цікаве, з тодішнього погляду оригінальне літературне явище, яке ані сьогодні не втратило свого історико-пізнавального значення і свідчить про те, які широкі інтереси та здібності мав Духнович. Культурно-освітна діяльність О. Духновича різноманітна та багата. Всі його праці свідчать про те, що все своє життя він був письменником та видавцем. «Книжиця читалная для начинающих», яка відіграла велику виховну роль серед тогочасного населення Закарпаття. У букварі подані основні матеріали для учнів-початківців, про що свідчать слова, пов'язані із школою: книжка, школяр, лекція та інші. Книжка написана народною мовою. В аналізованому творі зустрічаємо ряд загальноукраїнських літературних слів. Це свідчення того, що О. Духновичу українська мова не була чужою. Порівняно значне місце займають русизми. Наприклад: болше, дело, было, рождает та інші.