Сторінка
2

Педагогічна техніка як складова навчальної технології

Центральним поняттям є поняття «навчання», «процес навчання» («навчальний процес»). Різні автори дають трохи різні і взаємодоповнюючі один одного визначення. Так, у короткому психологічному словнику-хрестоматії: «Навчання – процес стимуляції і керування зовнішньою і внутрішньою активністю учня, у результаті якої в нього формуються визначені знання, навички, уміння». К.К. Платонов визначає навчання як «формування знань, навичок, умінь і звичок… Воно спирається на вправу, а отже, і на тренування, але у свою чергу не зводиться до них. Сутністю його є встановлення зв'язків засвоюваного з уже засвоєним». У цій системі під керівництвом учителя відбувається оволодіння учнем основами наук, способами діяльності, його розвиток. Кожний із суб'єктів (вчитель і учень) має свої функції в цій взаємозалежній діяльності. Завдання вчителя полягає не тільки в тім, щоб повідомити знання, але й у тім, щоб керувати процесом засвоєння знань і способів діяльності. Задача учня – опанувати системою знань, способами їхнього одержання, переробки, збереження і застосування, виховуючи в собі необхідні якості особистості… Процес навчання завжди починається з постановки вчителем учбово-пізнавальної мети й організації її прийняття учнем… Навчальна діяльність учнів у широкому розумінні розглядається як один з видів пізнання, що протікає на основі відбивно-перетворюючої діяльності суб'єкта».

В даний час вважається загальновизнаним, що мислення як основа навчальної діяльності здійснюється як процес рішення задач-проблем. Основною закономірністю процесу навчання є задоволення виникаючої пізнавальної потреби. Завдання дидактики полягає в тім, щоб визначити засоби, що забезпечують формування і підтримку цієї пізнавальної потреби.

Розкриваючи дидактичну специфіку діяльності вчителів і, що навчаються в процесі навчання, варто мати на увазі, що діяльність педагога прямо чи побічно (наприклад, на основі використання навчального посібника) спрямована на організацію діяльності що навчається. Тому в дидактичному аспекті навчальна діяльність – це організована вчителем діяльність учня, спрямована на вирішення різного класу навчальних задач, у результаті яких відбувається оволодіння знаннями, уміннями, навичками і розвиваються відповідні особистісні якості.

Рушійною силою навчального процесу є потреба, мотивація, що харчуються протиріччям між висунутими ходом навчання навчальними і практичними задачами і наявним рівнем знань, умінь і розумового розвитку що навчаються.

Гносеологічно навчальна діяльність базується на вивченні ряду фактів, явищ, їхньому порівнянні, зіставленні, аналізі, співвіднесенні з раніше відомими. Тут відбувається вичленовування області невідомого, постановка пізнавальної проблеми. Свідоме міцне і оволодіння навчальним матеріалом – рішення пізнавальної задачі – можливе тільки на основі побудови узагальнень, тобто розкриття внутрішніх зв'язків і закономірностей.

Ціль навчальної діяльності – опанувати навчальним змістом до рівня уміння застосовувати отримані узагальнення до різноманіття реальної дійсності. Свідоме співставлення абстрактного і конкретного необхідне на всіх етапах учбової діяльності. Недотримання цієї вимоги приводить до того, що учні заучують навчальний матеріал без розуміння, значення для практики, завантажують пам'ять і увагу, невиробляючи корисних умінь, не розвиваючи самосвідомість и пізнавальну потреба.

З позицій сучасної фізіології центральним моментом пізнавальної діяльності визнається процес звірення – невід'ємна частина будь-якої діяльності людини. Шляхом звірення здійснюється регуляція діяльності, тобто співвіднесення інформації, що надходить, з тим досвідом (знаннями), яким уже володіє людина, і з тим планом діяльності, що попередньо їм намічений.

Поряд з цим методичні дослідження і педагогічна практика показують, що навчальна діяльність учня не може бути в достатньому ступені ефективною, якщо вона не забезпечується, не організується, не керується і не контролюється вчителем. Таким чином, процес навчання у вузі необхідно розглядати як багатогранну і взаємообумовлену діяльність учнів і вчителів, спрямовану на:

а) добір, систематизацію і представлення навчальної інформації вчителем;

б) сприйняття, усвідомлення, переробку й оволодіння цією інформацією учнями;

в) організацію вчителем самостійної, свідомої, раціональної, активної, цілеспрямованої і результативної діяльності кожного учня по оволодінню навчальною інформацією і її використанням.

Зі сказаного випливає, що тільки комплексний, системний облік усіх сторін процесу навчання дозволить правильно поставити і намітити шляху рішення головної задачі теорії і практики вищої школи – підвищення ефективності навчання і якості підготовки молодих фахівців.

Тут насамперед слід зазначити виняткове значення педагогічної і методичної кваліфікації вчителя, що визначає правильне і всебічне розуміння вчителем сутності процесу навчання і дозволяє йому опанувати методи забезпечення й організації цього процесу. Таким чином, раціональна організація пізнавальної діяльності що навчаються вимагає насамперед виділити основну мету засвоєння даного навчального матеріалу, тобто кінцеву мету діяльності, до якої повинні прийти що навчаються.

Іншими словами, вчителю необхідно вибрати й обґрунтувати мету навчання, врахувати дидактичні особливості різних видів навчальної діяльності учнів і вибрати адекватні методи викладання і методи навчальної роботи учнів, визначити способи контролю ступеня (якості) досягнення цілей, організувати свою діяльність і діяльність учнів на різних видах навчальних занять.

Здатність вчителя виконати всі ці вимоги при підготовці, організації і контролі навчальної діяльності учнів визначає його педагогічну і методичну кваліфікацію.

Відправною крапкою в педагогічних знаннях вчителя, що визначають його дидактично-методичну кваліфікацію, є уявлення про фундаментальні поняття педагогіки: знання, уміння, рівні оволодіння знаннями й уміннями, навчальної діяльності, педагогічного процесу, ефективності процесу навчання.

Педагогічний процес і, отже, процес навчання як складова частина педагогічного процесу, будується на базі дидактичної системи, що є результатом дидактометодичної діяльності вчителя.

Дидактична система тут розуміється як сукупність засобів і методів, що дозволяють вчителю цілеспрямовано здійснювати результативний навчальний процес.

Як уже відзначалося, численні психолого-педагогічні дослідження визначають діяльність учнів як центральної ланки в процесі навчання. При цьому можна витлумачити «ближнє середовище» як знання учня і його уміння застосовувати ці знання у визначених навчальних ситуаціях.

Тоді, розглядаючи процес навчання можна зробити висновок, що для ефективної роботи учнів необхідно:

а) знання мети вивчення, тобто ті кінцеві знання й уміння, які вони повинні придбати в процесі вивчення даної дисципліни в заданий їм час (кінцевий стан «ближнього середовища»);

б) знати форми і способи контролю, що дозволяють оцінити ступінь досягнення мети, а також знати, на які критерії варто спиратися при виборі стратегії і тактики своєї учбово-пізнавальної діяльності (забезпечення функціонування рецепторів системи);