Сторінка
3
Ознаки становлення нової освітньої філософії прослідковуються у філософських та психолого-педагогічних дослідженнях Б.Ананьєва, І.Зязюна, П.Симонова, А.Радіна, Р.Апресяна, І.Фролова, які відносять ціннісне ставлення до людини, реалізацію принципів гуманізму до важливих передумов активності особистості, її повноцінного функціонування.
Особливості становлення і розвитку гуманної особистості досліджували В.Андреєв, І.Єрмаков, З.Карпенко, С.Рубінштейн, О.Савченко, А.Сущенко, Н.Щуркова та інші. Так, О.Леонтьєв стверджував, що однією із найважливіших характеристик зрілої особистості є ціннісні орієнтації. Вони, як одне із центральних особистісних утворень, виражають свідоме ставлення людини до дійсності і в цій своїй якості визначають широку мотивацію її поведінки та суттєво впливають на всі сторони діяльності особистості. Гуманістичні цінності освіти, як стверджує О.Савченко, зумовлюють зміну авторитарно-дисциплінарної моделі виховання на особистісно зорієнтовану, сутнісними ознаками якої є виховання з максимальною індивідуалізацією, створення умов для саморозвитку та самовдосконалення, осмисленого визначення своїх можливостей та життєвих цілей.
Сучасний етап розвитку освіти в Україні характеризується як період становлення нової гуманістичної парадигми освіти – перехід до особистісно орієнтованого навчання і виховання, який вимагає створення максимально сприятливих умов для розвитку і саморозвитку особистості підлітка, виявлення й активного використання його індивідуальних особливостей у освітній діяльності, про що стверджують у своїх дослідженнях О. Столяренко, О. Сухомлинська, А.Мудрик, С.Рудаківська, І.Якиманська, К.Чорна та інші.
Теоретичний аналіз та узагальнення різних підходів до проблеми виховання гуманістично спрямованої особистості дало змогу зробити висновок, що процес виховання такої особистості має здійснюватися на основі особистісно орієнтованої концепції, на засадах взаємодії всіх учасників педагогічного процесу.
Особистісно орієнтована концепція – це нова виховна стратегія, сутність якої визначається сукупністю відповідних соціальних вимог щодо ставлення педагога до підлітка як до суб’єкта власного розвитку і як суб’єкта виховної взаємодії. Цей теоретичний конструкт проявляється у єдності уявлень, ставлень і психолого-педагогічних засобів антропоцентричного виміру; передбачає синтез індивідуального, соціального, діяльнісного й системного підходів. Саме особистісно орієнтована методологія виховання створює умови для творчого пошуку та моделювання гуманних відносин учителя й учня; вона виступає альтернативою авторитаризму й диктату; відкриває нові можливості самовдосконалення та реалізації здібностей вихованців.
На основі аналізу психолого-педагогічної літератури охарактеризовано сутність поняття “гуманістична спрямованість особистості” – це складне структурно-особистісне утворення, яке відображає схильність індивіда до активної гуманістичної діяльності на основі домінуючих суспільних інтересів, вищих соціальних та високих загальнолюдських потреб; характеризує особистість під кутом зору способу і характеру взаємовідносин із суспільством, іншими людьми, з навколишньою дійсністю, і передбачає позитивне ставлення до них.
Нами розроблено структура гуманістичної спрямованості особистості, де відображено її ознаки та прояви (рис. 1).
Оскільки виразником гуманістичної спрямованості особистості є її усвідомлене позитивне й об’єктивне ставлення до людей, до самого себе, до різних видів діяльності, то ядром ставлень, які утворюють гуманістичну позицію, є моральні відносини, а сама людина у суспільстві постає як найвища цінність.
Проявом гуманістичної спрямованості особистості є її ставлення до оточуючих людей і до самої себе на основі ідеалів та цінностей гуманізму – добра, справедливості, честі, відповідальності, совісті, добродіянні, які інтегруються в активній особистісній позиції.
У структурі відображено компоненти гуманістичної спрямованості особистості – інтелектуальний, емоційно-мотиваційний, регулятивний, діяльнісно-практичний. Встановлені компоненти та критерії (ставлення до людей, ставлення до себе, до ціннісно-орієнтаційної та практичної діяльності) дали змогу визначити рівні сформованості гуманістичної спрямованості підлітків (низький, середній, високий), кожен із яких характеризується певними показниками або їх відсутністю. В основу такого поділу ми поклали характеристики ціннісного ставлення людей до близького і далекого оточення, до себе, до різних видів діяльності, а саме: активно-діяльнісне; недостатньо послідовно діяльне та пасивне.
До критеріальних показників віднесено: характер спрямованості ставлення (особистісний, соціально значущий, гуманний); наявність переходу ціннісних орієнтацій у стійкі особистісно значущі мотиви ставлення до людей; потреба у постійному вдосконаленні засобів і способів реалізації гуманних взаємовідносин; відповідність особистих мотивів ставлення соціально значущим, гуманним, таким, що виключають споживацькі; повага до людської гідності, прав і свобод кожної людини, здатність до співчуття і співпереживання.
Враховуючи визначені критерії та показники, нами розроблено діагностичну програму вивчення рівня вихованості гуманістично спрямованої особистості підлітка та шляхів її практичної реалізації.
Як підтверджують результати дослідження, у практиці виховання гуманістично спрямованої особистості підлітка в позаурочний час спостерігається ряд негативних тенденцій. Встановлено, що лише 25,1% учнів 5-8 класів мають певні знання про сутність гуманізму; кожний четвертий респондент проявляє доброзичливість, їхня поведінка відповідає гуманістичним уявленням, носить стійкий характер.
Виявлено, що 76,8% учнів експериментальних класів не готові до здійснення гуманних учинків, до активної протидії злу, насиллю, жорстокості. Дослідження засвідчили наявність значних морально-психологічних проблем у класних колективах: чітко прослідковується наявність позитивних і негативних лідерів; учням бракує толерантності у взаємостосунках, нерідкими є конфліктні ситуації.
У ході констатувального етапу експерименту проаналізовано й узагальнено досвід педагогічних колективів з виховання гуманістично спрямованої особистості, скоректовано експериментальні методики, випробувано різні варіанти залучення підлітків до гуманістично спрямованої діяльності, надано методичну допомогу класним керівникам.
Аналіз отриманих на констатувальному етапі експерименту даних засвідчив наявність педагогічного протиріччя між значним потенціалом гуманістичного виховання підлітків та епізодичним використанням його у практичній діяльності загальноосвітніх навчальних закладів.
У другому розділі „Оптимізація процесу виховання гуманістично спрямованої особистості підлітка в позаурочний час” розроблено модель процесу виховання гуманістично спрямованої особистості підлітка в позаурочний час; розкрито методику формувального етапу експерименту; розроблено і впроваджено особистісно орієнтований тип організації виховання гуманістично спрямованої особистості підлітка у позаурочний час.