Сторінка
5

Використання творів українського народного мистецтва на уроках малювання в початкових класах

Не випадково найбільш поширеними видами народного мистецтва стали у Прикарпатті художня обробка дерева і шкіри, ткацтво. килимарство та гончарство. Велична природа Карпат розвивала у горян тонке відчуття краси і ритму, заохочувала до створення яскравих речей. Це знайшло відображення і в національному костюмі прикарпатців — прекрасному, гармонійному ансамблі, в якому репрезентовані практично всі види традиційної народної творчості даного регіону — ткацтво, вишивка, художня обробка шкіри. металу. Територіально віддалені жителі Карпат вели натуральне господарство. Кожен був майстром на всі руки.

В середині ХІХ ст. у гірських районах уже працювали численні династії майстрів-професіоналів: різьбярів, гончарів, мосяжників. Пізніше на виготовлення одного чи кількох видів виробів стали спеціалізуватися цілі села. В Річці, Яворові, Космачі переважала художня обробка дерева. Пистинь, Коломия, Кути, і Косів стали центрами гончарного виробництва. В гірських районах було розвинуто також мосяжництво — мистецтво виготовляти з різних сплавів олова, міді, цинку і срібла прикрас та металевих накладок для одягу, збруї, рушниць, сумок, поясів, тощо.

Тут виникли спеціальні школи, де навчалися прийомам виготовлення традиційних виробів. Вироби традиційного народного мистецтва Прикар-паття, де втілено талант і високу майстерність їх творців, користуються надзвичайною популярністю. Вони широко експортуються, займають почесне місце в колекціях музеїв, приватних колекціях і зібраннях.

Таким чином, народне декоративно-прикладне мистецтво містить багато видів і жанрів залежно від матеріалу, техніки виготовлення та функціонального призначення виробу.

Проаналізуємо певні види народних промислів і ремесел у їх співвідношенні із програмою з образотворчого мистецтва для початкової школи. У зв’язку з підвищенням інтересу до народної творчості сюди включені вишивка, писанкарство, гончарство (ліплення), витинанки та декоративний розпис.

Вишивка – один з давніх найбільш розповсюджених видів декоративно-прикладного мистецтва. Вона виникла дуже давно і передавалася від покоління до покоління. Про масове побутування вишиваних виробів в Україні свідчать численні історичні, літературні, фольклорні та речові пам’ятки. З давніх часів паралельно з традиційним домашнім виготовленням вишивок побутувало виробництво вишиваних виробів у спеціалізованих цехах, майстернях.

Шиття золотом виникло на основі народного вишивання і було поширене переважно в середовищі великоможних міщанок, жінок княжого роду. Основна функція вишивки — оздоблення одягу і тканин для обладнання житла. наші предки вишивкою оздоблювали жіночі головні убори — перемітки, очіпки, хустки, стрічки, чоловічі шапки; плечовий одяг — жіночі та чоловічі сорочки; верхній одяг — кожухи, безрукавки, свити, спідниці. Серед інтер’єрних тканин найбільш уваги приділялося вишиванню рушників, скатертин, навичок і ін.

Матеріалом (основою для вишивання) здавна служила домоткана вовняна тканина, лляна, конопляна тканина. Згодом її замінили фабричного виготовлення матеріалом (перкаль, коленкор, батист, китайка, кумач, бамбак, сураж, муслін, плис, плюш, шовк) та шкіра. На них вишивали вручну пряденими лляними, конопляними, вовняними нитками. Пізніше стали застосовувати фабричну пряжу — заполоч, біль, кумач, волічку, гарус, зсукані вовняні металеві золоті та срібні нитки, корали, перли, коштовне каміння, бісер, металічні пластинки «лелітки», ґудзики, сап’янові шнурки тощо.

В українській народні вишивці поширені різноманітні техніки виконання. Відповідно до основних способів нанесення вишивальними нитками способів розрізняють двосторонню і односторонню вишивки. До двосторонніх належать техніки «перебору», «поза голкою» і «стебловий шов», «соснівки», «штапівка», «двостороння гладь», варіанти технік «виколювання», «вирізування», «мережання»,«рубцування» тощо. До односторонніх належать техніки, при яких вишивальні стібки, накладаються з виворітного або лицевого боку тканини. Це «низинка», «занизування», «поверхниця», «набирування»,«кафасер», «шпатівка», «верхоплут», «бігунець», «плетінка», «кіска», «ретязь», «хрестик», «ланцюжок-тамбур»,«кучерявий», «городоцький», та ін стібки. Дивовижна винахідливість виявились в умінні українських майстринь поєднувати різні засоби для досягнення художньої виразності виробів.

На Поділлі, Буковині та Покутті характерні геометричні мотиви (ромби, трикутники, розетки) з найрізноманітнішою за формою контурами та внутрішньою розробкою. Вони щільно укладалися в горизонтальні або скісні смуги і заповнювали рухові сорочки. Поширеною в цих регіонах і вишивка білим по білому, суцільним червоним, вишневим або чорним кольором. Найбільш вживані техніки: «кучерявий стіб», «настилування», «штапівка», «качалочка», «хрестик».

Для Львівщини властиві рослини мотиви (плавно окреслені квіти, листки, галузки), укладені в стрічки (на сорочках, кабатах, запасках) та вільно розкладені на площині або вибудувані в шахматному порядку (на хустках, бавницях). Поширеними техніками є «гладь», «стебнівка», «гапт», «бавничковий», «городоцький» стіби.

На Гуцульщині вишивки відрізняються різноманітністю вирішення — геометричних, іноді орнаментальних мотивів та багатством колориту. Кольорова гама базується на поєднані яскравих контрастних барв – чорної, червоної, вишневої, оранжевої, синьої, голубої, фіолетової і ін. Найбільш вживаними техніками вишивки є «низинка», «кучерявий стіб», «хрестик», «стебнівка», «кіска», «поверхниця», «штапівка», «настилування», «обмітка».

На території Лемківщини поширені вишивки з переважанням тваринних мотивів. Кольорова гама стримана, поєднання червоної барви з незначною кількістю темно-синьої або чорної.

Традиційними для Бойківщини є стрічкові композиції, утворені провідним мотивом: ромбом та підпорядкованими йому квадратами, ламаними лініями, трикутниками, зубцями, розетками тощо. Найбільш уживаними вважаються техніки «стобнівка», «поверхниця», «гладь», «хрестик», «вирізування», «викольовання», «низинка».

Використані в процесі історичного та культурного розвитку мотиви орнаменту, композиції та колорит, характерні для кожного регіону України, наслідуються в наш час. Значна частина сучасних вишивок виробляється на підприємствах народних промислів. Народні майстри репрезентують сучасну українську вишивку на численних виставках як в нашій країні, так і далеко за її межами, демонструючи повсюдно високий художній рівень своїх творів.

Краса і самобутність вишивки залежить від якості тканини, ниток і прийомів вишивання. Переплетіння в тканині ниток основи і підткання допомагає під час вишивання рахувати нитки. Вишивають нитками різного кольору, бісером, металевими нитками. З розвитком вишивки виникли різноманітні технічні прийоми та шви, якими її виконують.

Хрестик — це одна з найбільш поширених технік у сучасних українських народних вишивках. Його можна вишивати або пів хрестиковою технікою, або відразу цілими хрестиками. Подвійний хрестик — це два ряди хрестиків, розміщених у шаховому порядку. Щоб вишивка хрестиком була акуратною, треба уважно рахувати нитки, а це легше робити на грубому полотні.