Сторінка
5
Через узагальненість і скороченість ігрових дій в порівнянні з наочними дитина дістає можливість «програти» дійсну добу протягом однієї години. Узагальненню і скороченню дій в грі сприяє слово, яким діти зазвичай доповнюють свої дії. «Вжеготово, полагодив», «вимили», «поїли», «приїхали» такими словами діти, як правило, супроводжують свої ігрові дії.
Ігрові дії і відносини між грающими выражають конкретний зміст тієї ролі, яку дитина здійснює в грі. Це пов'язано з виконанням деяких правил поведінки, підпорядкуванням цим правилам. У них поміщені найбільш характерні і загальні ознаки відносин і дій, властиві дорослим, яких зображають діти. Ці правила можуть знаходитися в різних відносинах до ролі, - вони можуть бути як прихованими в самій ігровій, ситуації, так і відкритими і усвідомлюваними учасниками гри.
Народжуючись з прагнення дитини до загального з дорослими життя, ролева гра насичена різноманітними емоційними моментами. З одного боку, відчуття граючої дитини- це відчуття тих людей, ролі яких він виконує. Ці відчуття пов'язані із співпереживанням персонажеві, що зображається. З іншого боку, це безпосередня радість від виконання ролі. Дитина засмучується печаллю матері у зв'язку з хворобою дитини, охоплена турботою шофера з приводу поломки машини, плаче сльозами пацієнта, якому роблять щеплення, разом з тим дитина переживає радість задоволення від успішного виконання своєї ролі.
Чим краще дитина виконує дії, зв'язані з його роллю, чим повніше вона реалізує практичне відношення до інших учасників гри і входить у виконувану ним роль, чим глибше його співпереживання тим яскравіша радість від гри.
Ролева сюжетна гра є найбільш типовою формою гри в дошкільному віці. Але окрім неї в дошкільному віці поширені ігри з правилами (рухомі) і дидактичні ігри. У деяких іграх з правилами ще зберігаються ролі: це видно і по назвах ігор і на функціях, що виконуються коли грають (наприклад, «Кішки - мишки», «Гусаки і вовк»). Поступово необхідність в оформленні правил гри через ролі відпадає і стають можливими ігри з правилами в чистому вигляді.
Правила гри формулюються із самого початку і їм повинні підкорятися всі учасники які і контролюють їх дотримання.
Педагогічна практика давно використовує гру як спеціальний засіб в дидактичних цілях, тобто в цілях навчання. Такі ігри, що спеціально створюються в цілях навчання, називаються дидактичними. Кожна дідактича гра має своє визначене освітньо - виховне завдання: розвиток словника, або граматичної будови мови, повідомлення і закріплення знань, розвиток сприйняття кольорів і форми, розвиток спостережливості і т. п.
Теорії дитячої гри
Дитячі ігри споконвіку привертали до себе увагу філософів, соціологів, антропологів, біологів, мистецтвознавців, етнографів і особливо педагогів і психологів. Цей інтерес до гри не випадковий. Педагоги і психологи цікавилися проблемою гри унаслідок того виняткового значення, яке вона займає в житті дитини; біологів вона цікавила як явище, загальне тваринам і людині; мистецтвознавці бачили в ній зародок мистецтва; соціологи намагалися знайти в ній витоки людської праці; антропологів і етнографів вона цікавила як явище людської культури і продукт народної творчості. Але, не дивлячись на широкий інтерес до проблем гри з боку учених, різних спеціальностей, багато питань її походження, формування і функцій до цих пір залишаються невирішеними.
Теорія Грооса
Теорія Грооса мала багато послідовників, що вносили до неї різні уточнення і що розробляли її далі, зокрема Штерн, послідовно проводячи дослідження, щодо поглядів Грооса на природу гри, дав найбільш чітке формулювання цієї теорії. Він визначає гру так: «Гра є інстинктивна самоосвіта завдатків, що розвиваються несвідомо, попередня вправа майбутніх серйозних функцій». Згідно цієї теорії зовнішнє соціальне середовище тільки доставляє матеріал для гри, внутрішній же інстинктивний чинник, визначає як вибір цих матеріалів, так і спосіб їх переробки і засвоєння. Логічним слідством такого, уявлення є положення про незмінність форми гри, про незалежність їх від епохи, від класової приналежності дітей і їх положення в суспільстві, конкретних географічних і соціальних умов життя дітей.
Холом була створена теорія, згідно якої в грі відбувається переживання індивідуумом минулої історії людства (теорія рекапітуляції). С. Холл вважає, що дитинство проходить ні в чому іншому, як в грі, неначебто людина згадує втрачений рай.
Теорія Грооса, як і всі її подальші удосконалення, має як свою першооснову уявлення про хід розвитку психіки дитини, як про щось спонтанне, що розгортається зумовлено біологічному процесу. Через це, Гроос в людських іграх не знаходить нічого такого що принципово відрізняло б їх від ігор тварин. Всі ігри є інстинктивними. Вони з'являються на певному етапі розвитку організму у зв'язку з необхідністю вправ інстинктивних форм боротьби за існування. На питання, чому діти грають, Гроос відповідає: тому що вони діти, а дитинство, дано для гри.
З вірно відміченого факту, що гра робить вплив на формування особи дитини, Гроос і всі його послідовники роблять помилковий висновок, ніби гра є інстинктивною формою вправи природжених, спадково фіксованих форм поведінки.
Теорія Грооса була пануючою, в зарубіжній психології до 30-х років. У 1933 р. з новою теорією гри виступив голландський, психолог Бойтендайк.
Теорія Бонтендайка
В протилежність Гроосу Бойтендайк бачить основну функцію гри не у вправі майбутніх інстинктів, а в задоволенні, властивих молодому організму і прояві особливостей дитячої динаміки.
Бойтендайк вважає, що не дитинство дане для гри, а дитина грає тому, що вона як дитя володіє особливою динамікою і особливим відношенням до дійсності. Основним джерелом гри по Бойтендайку - є задаволення формою життя яких є гра. Зміст задоволень він цілком запозичує у Фрейда.
Подолання алогізму теорії Грооса є заслугою Бойтендайка. Проте при аналізі гри дитини йому не вдається вийти за межі натуралістичних теорій. Погляди Бойтендайка є розгорненим виразом теорій, що вважають основним джерелом задоволенням організму.
Після Бойтендайка впродовж тридцяти років в зарубіжній психології спостерігається падіння інтересу до теоретичних досліджень проблем гри. Ряд авторів приходить до висновку, що теорія гри взагалі не може бути створена.
Буржуазна психологія не змогла вийти за межі натуралістичних концепцій розвитку психіки дитини взагалі, за межі натуралістичного пояснення походження дитячої гри зокрема. Не маючи можливості відкинути факти соціальної обумовленості змісту дитячих ігор і навіть визнаючи таку обумовленість, психологія не змогла вирішити протиріччя між соціальним змістом дитячої гри і передбачуваним її біологічним походженням.
Відсутність історичного підходу, історичного дослідження, походження дитячої гри є основною слабкістю всіх біологизаторськіх теорій.
У зв'язку цим цікаво відзначити, що в російській педагогічній і психологічній літературі вже давно намічалися антинатуралістичні тенденції.