Сторінка
2

Психологія ігрової діяльності

Можливі причини тієї або іншої поведінки дитини необхідно уважно аналізувати. Перш ніж карати за зламану іграшку, постарайтеся з'ясувати, за яких обставин це трапилося. Буває, що діти, ламаючи тільки що даровану іграшку, виражають протест проти людини, що подарувала її, тому не варто недооцінювати дитячу проникливість і гостроту відчуттів.

Для того, щоб правильно керувати грою дитини, батькам корисно буде знати, що до 5-6-річного віку вона вважає за краще грати одною, рідко допускаючи участь одного-двух дітей. Вона більш охоче грає своїми іграшками, а не чужими, і в деякому розумінні є власником. Цей час можна назвати часом кімнатної гри, коли більшою мірою розвиваються особисті здібності дитини. Вона поки що не уміє грати в групі, свариться з іншими дітьми, насилу знаходить з ними колективний інтерес. Не турбуйтеся, що, граючи одна, дитина виросте егоїстом, потрібно надати можливість грати наодинці, індивідуально і не нав'язувати небажаних компаньйонів. Таке нав'язування приводить тільки до порушення ігрового настрою і звички нервувати і гарячитися.

Поступово, у одних дітей раніше, у інших пізніше, починає виявлятися інтерес до групової гри, до спілкування з однолітками. Перехід до цієї, нової стадії гри, легше здійснити за допомогою рухомих ігор на свіжому повітрі, поза стінами квартири. Спочатку особливо необхідною буде правильна організація подібних ігор старшим, досвідченішою дитиною або одним з дорослих.

Керувати груповою грою дітей важче, оскільки вони вже самостійніші і, до того ж, вже не завжди знаходяться у полі зору батьків. Але, проте, це необхідно. Батьки повинні уважно вивчити, в яку групу дітей потрапила дитина, оскільки їх вплив не завжди може бути позитивним. Під час групових ігор діти нерідко сваряться і скаржаться один на одного. Найчастіше батьки прагнуть прийняти сторону свого сина або дочки, і у результаті самі вплутуються в сварку з батьками кривдника.

Якщо дитина повернулася додому засмученою, із сльозами на очах, потрібно спокійно розпитати її про те, що відбулося, постаратися уявити собі реальну картину. У дітей рідко винною є якась одна сторона. Потрібно пояснити дитині, що в колективній грі потрібно бути поступливим і шукати мирні виходи з конфліктів. Бажано закінчити сварку примиренням дитини з супротивником, а не агресією і злістю.

На всіх стадіях розвитку гри вплив батьків має величезне значення. Звичайно, найважливіше це вплив в найранішому віці, коли, окрім батьків, у дитини ще немає інших керівників.

Але не менш важливий воно і в старшому віці, коли від дитини потрібне вже не тільки уміння грати, але і уміння спілкуватися з людьми.

Я вважаю, що під час гри у дитини краще розвивається почуття відповідальності, самостійності, відчуття колективізму - дитина краще вливається в незнайомий колектив ( наприклад при поступленні в дитячий садок, школу або при переході в іншу групу чи клас); також гра – це метод зниження агресії та послаблення негативних емоцій. В ігровій формі процес підготовки до школи проходить безболісно та радісно.

Психологічна готовність

Звичайно, важливо, щоб дитина пішла в школу фізично підготовленим, проте це далеко не єдина умова. Одним з найнеобхідніших моментів є психологічна готовність.

Її зміст включає певну систему вимог, які будуть пред'явлені дитині під час навчання, і важливо, щоб вона була здатна з ними справитися. Психологи ділять готовність до школи на три види: особова готовність, вольова готовність і інтелектуальна готовність.

1. Особова готовність складається з навиків і здатності увійти до контакту з однокласниками і вчителями. Адже діти, навіть ті, які ходили в дитячий сад і залишалися на якийсь час без батьків, опиняються в школі серед незнайомих ним людей.

Уміння дитини спілкуватися з однолітками, діяти спільно з іншими, поступатися, підкорятися з потреби - якості, які забезпечують їй безболісну адаптацію до нового соціального середовища. Це сприяє створенню сприятливих умов для подальшого навчання в школі.

Дитина як би повинна бути готова до соціальної позиції школяра, без якої їй буде важко, навіть якщо вона інтелектуально розвинена. Такі діти часто вчаться нерівно, успіхи з'являються тільки на тих заняттях, які дитині цікаві, а решту завдань він виконує недбало, поспішно. Ще гірше, якщо діти абсолютно не хочуть йти в школу і вчитися. Це недолік виховання, і така поведінка є результатом залякування школою, особливо якщо дитина невпевнена в собі, боязка (“Ти двох слів зв'язати не можеш, як же ти в школу підеш?”, “Ось підеш в школу, там тобі покажуть!”). Тому необхідно виробити вірне уявлення про школу, позитивне відношення до вчителів, до книг. Особовій готовності до школи батьки повинні приділити особливу увагу. Вони зобов'язані навчити дитину взаєминам з однолітками, створити таку обстановку будинку, щоб малюк відчував себе упевнено і йому хотілося йти в школу.

2. Вольова готовність. У школі дитини чекає напружена праця. Від неї вимагатимуть робити не тільки те, що йому хочеться, але і те, що вимагає вчитель, шкільний режим, програма.

До 6 років відбувається формування основних структур вольової дії. Дитина здатна поставити мету, створити план дії, реалізувати її, подолавши перепони, оцінити результат своєї дії. Звичайно, все це проводиться не зовсім усвідомлено і визначається тривалістю вироблюваної дії. Але укріпити вольове знання про себе може допомогти гра.

Розуміючі батьки в період роботи по будинку квартиру перетворюють на палубу корабля, космодром, лікарню, де виконуються із задоволенням, без погроз і насильства, певні завдання. У віці 6 років дитина здатна вже аналізувати власні рухи і дії.

Тому вона може навмисно заучувати вірші, відмовитися від гри ради виконання якого-небудь “дорослого” завдання, здатна подолати страх перед темною кімнатою, не заплакати при ударі. Це важливо для розвитку гармонійної особи. Також важливим аспектом можна назвати формування у дитини пізнавальної діяльності. Вона полягає у формуванні у дітей небоязні труднощів, прагненні не пасувати перед ними, вирішувати їх самостійно або з невеликою підтримкою дорослих. Це допоможе дитині управляти своєю поведінкою в школі. А створюється така поведінка за наявності між дорослим і дитиною взаємин дружніх, партнерських.

3. Інтелектуальна готовність. Важливо, щоб дитина до школи була розумово розвинена. Але розумовий розвиток не полягає у великому словарному запасі. Умови життя змінилися. Тепер дитину оточують різні джерела інформації, і діти буквально вбирають нові слова і вирази. Словник їх різко збільшується, а це ще не означає, що так само розвивається і мислення. Тут немає прямої залежності. Дитина повинна навчитися порівнювати, узагальнювати, робити самостійні висновки, аналізувати. Тому дослідники дошкільників встановили, що дитина 6 років здатна засвоїти факти взаємодії організму з середовищем, залежності між формою предмету і його функцією, прагненням і поведінкою. Але досягає вона цієї здатності тільки тоді, коли з дитиною займаються. Причому не спеціально навчаючи, а при спілкуванні. Дітей дошкільного віку характеризує загальна допитливість. Це вік “почемучек”.