Сторінка
4
Одними з перших дітьми засвоюються норми і правила так званої «побутової» поведінки, культурно-гігієнічні норми, а також норми, пов'язані з відношенням до своїх обов'язків, з дотриманням режиму дня, з поводженням з тваринами і речами. Останніми з етичних норм засвоюються ті, які стосуються поводження з людьми. Вони найбільш складні і важкі для дитячого розуміння, і проходження їм на практиці дітям дається насилу.
Позитивне значення для засвоєння таких правил мають сюжетно-ролеві ігри з правилами, поширені в старшому дошкільному віці. Саме у них має місце уявлення, спостереження і засвоєння правив, їх перетворення на звичні форми поведінки. Спочатку діти слідують засвоюваним нормам і правилам між особової поведінки шляхом наслідування (молодший дошкільний вік), потім починають глибше усвідомлювати суть самих цих правил і норм (старший дошкільний вік). Вони не тільки самі виконують їх, але уважно стежать за тим, щоб і інші діти, що знаходяться поряд з ними, слідували цим же правилам і нормам. Для поведінки дітей в дошкільному віці наступає період, коли воно виходить за рамки пізнавальної саморегуляції і переноситься на управління соціальними діями і вчинками. Іншими словами, разом з інтелектуальною виникає особова і етична саморегуляція. Етичні норми поведінки стають звичними, набувають стійкості, втрачають ситуативний характер. До кінця дошкільного дитинства у більшості дітей складається певна етична позиція, якої вони дотримуються більш менш послідовно. Досить рано у дитини виникає якість, яка в його подальшій особовій долі грає вельми істотну роль, породжує безліч інших індивідуально корисних якостей. Це — прагнення до визнання і схвалення з боку навколишніх людей. З даної якості як із загального кореня при нормальному вихованні зростають потреба в досягненні успіхів, цілеспрямованість, відчуття упевненості в собі, самостійність і багато інших. З ним же пов'язано становлення таких важливих якостей особи, як відповідальність і відчуття довга.
У дитини в дошкільному віці формуються і особові якості, пов'язані з відносинами до людей. Це в першу чергу увага до людини, до його турбот, бід, переживань, успіхів і невдач. Співчуття і дбайливість по відношенню до людей з'являються у багатьох дітей-дошкільників, причому не тільки в ігрових ситуаціях, але і в реальному житті. Старший дошкільник у багатьох випадках в стані розумного пояснити свої вчинки, користуючись для цього певними етичними категоріями. Це означає, що у нього сформувалися початки етичної самосвідомості і етичної саморегуляції поведінки.
Емоційно-мотиваційна регуляція поведінки
У старшому дошкільному віці одержують подальший розвиток мотиви спілкування, через які дитина прагне встановити і розширити контакти з навколишніми людьми. Примітно, що до природної допитливості дітей-дошкільників, їх заклопотаності схваленням з боку дорослих людей в старшому дошкільному дитинстві додаються нові мотиви спілкування — ділові і особисті. Під діловими розуміються мотиви, спонукуючи дитину до спілкування з людьми ради рішення якої-небудь задачі, а під особистими — мотиви, пов'язані з внутрішніми проблемами, що хвилюють дитину (добре або погано він поступив, як до нього відносяться що оточують, яким чином оцінюють його справи і поведінку). До цих мотивів спілкування приєднуються мотиви учення, що стосуються придбання знань, умінь і навиків. Вони приходять на зміну тій природній цікавості, яка властива дітям більш раннього віку. До старшого дошкільного віку у більшості дітей виникає внутрішня, мотиваційно-особова готовність до учення, яка складає центральну ланку загальної психологічної готовності до переходу в наступний вік.
Бажання заслужити похвалу і схвалення з боку дорослих, встановити і зберегти добрі відносини з людьми є для дитини одним з найбільш значущих мотивів міжособової поведінки в старшому дошкільному віці. Іншим не менш важливим мотивом виступає прагнення до самоствердження. У сюжетно-ролевих іграх дітей воно реалізується в тому, що дитина прагне узяти на себе головну роль, керувати іншими, Не боїться вступити в змагання і у що б те не стало прагне в нім отримати перемогу. Разом з мотивами даного типу помітну роль в поведінці дітей дошкільного віку починають грати просоціальні мотиви: співпереживання, прагнення допомогти іншій людині і деякі інші.
Дошкільний вік характеризується тим, що в даному віці діти надають велике значення оцінкам, що даються їм дорослими людьми. Дитина не чекає такої оцінки, а активно сам добивається її, прагне одержати похвалу, дуже прагне її заслужити. Все це свідчить про те, що дитина вже вступила в період розвитку, сензитивный для формування і зміцнення у нього мотивації досягнення успіхів і ряду інших життєво корисних особових властивостей, які в майбутньому повинні будуть забезпечити успішність його учбовою, професійною і інших видів діяльності. Як же практично йде розвиток мотивації досягнення успіхів і які етапи на цьому шляху проходить дитина в дошкільному дитинстві? Спочатку — це відноситься до молодшого дошкільного віку — діти вчаться розрізняти завдання по ступеню їх трудності. Потім, коли ця мета досягнута, вони починають судити про свої можливості, причому те і інше зазвичай взаємозв'язане. Уміння точне визначати ступінь трудності вирішуваної задачі корелює у дитини з його здатністю правильно оцінювати свої можливості. Аж до трьох - чотирилітнього віку діти, ймовірно, ще не цілком здатні оцінити підсумок своєї діяльності як успіх або невдачу. Але самостійний пошук і вибір ними завдань різного ступеня трудності не залишає сумніви в тому, що вже в даному віці діти в змозі розрізняти градації складності вибираних ними завдань, практично вирішуючи їх у висхідній або низхідній послідовності розташування по ступеню трудності. «Багато дітей вже в ранньому віці відзначають свої успіхи або невдачі в діяльності відповідними емоційними реакціями на них».
Більшість дітей цього віку просто констатують досягнутий результат; деякі сприймають успіх або невдачу, відповідно, з позитивними і негативними емоціями. У цій же віковій групі спостерігаються перші окремі прояви самооцінки, причому в основному лише після успіху в діяльності. Дитина не просто радіє успіху, але проявляє своєрідне відчуття гордості, навмисно і виразно демонструючи свої достоїнства. Проте навіть такі елементарні реакції самооцінок в цьому віці ще украй рідкісні.
Близько 3,5 років у дітей вже можна спостерігати масові реакції на успіх і невдачу, очевидним чином пов'язані з самооцінкою. Відповідні результати діяльності дитина сприймає як залежні від його здібностей, причому підсумок власної діяльності їм співвідноситься з особистими можливостями і з самооцінкою. Дані, одержані в одному з психологічних експериментів, говорять про те, що у трирічних дітей є просте уявлення про власні можливості. Проте розділення їх на здібності і зусилля, що додаються, з'ясування причинно-наслідкових відносин між кожним з цих чинників і результатами діяльності для дітей даного віку ще практично недоступно.