Сторінка
5

Засоби зорової наочності при вивченні іноземної мови

Багато хто із психологів вважає, що у процесі опанування іноземної мови учні та студенти не в змозі думати нею, і основна проблема школи та спеціальних навчальних закладів полягає у тому, щоб навчити їх користуватися тією мовою, яка вивчається. Власне, стверджується можливість (і навіть необхідність) перекладу думок, попередньо сформульованих рідною мовою, на іноземну. Так, спираючись на результати своїх численних досліджень, професор Микола Іванович Жинкін обґрунтував твердження про те, то учні не можуть думати мовою, яку вивчають і, що така здатність з’являється лише "наприкінці процесу опанування мовою". "На уроках іноземної мови, – підкреслював він, – треба вчитися говорити цією мовою, а мислити учень буде власною мовою".

В той же час вивчення іноземної мови спрямоване на опанування іншомовною мислення. Таке уміння формується поступово, у процесі довготривалої роботи з мовою. Водночас дедалі більша кількість лексико-граматичних елементів вживається під час розвитку відповідних думок безпосередньо мовою, яка вивчається. Кількість таких фрагментів залежить від рівня іншомовної підготовки учня (студента), його лінгвістичних даних, від методики навчання. Остання повинна бути спрямована на всебічну актуалізацію готовності до іншомовного мислення. Однак варто мати на увазі наступне.

Розвиток іншомовного мислення великою мірою залежить від рівня опанування учнями (студентами) усного мовлення іноземної мови, (тому весь комплекс навчальної роботи, спрямованої на формування навичок іншомовного мовлення, сприятиме і розвитку мислення. Цьому допомагає доступна комунікативна діяльність. Необхідно якнайретельніше тренувати учнів (студентів) в іншомовному мовленні, що спирається на усний переклад. Це дозволить їм швидше перейти до згорнутих елементів перекладу, до дедалі частішого і довшого неперекладного іншомовного мислення і мовлення. Звичайно, характер такого мислення у більшості випадків залежить від рівня розвитку і особливостей мислення у рідній мові.

І останній із пізнавальних процесів – мовлення . На думку відомого психолога-лінгвіста Ірини Олексіївни Зимньої, " .мовлення . спосіб формування і формулювання думки за допомогою мови у процесі говоріння (письма) . чи слухання (читання) .". Водночас мова є своєрідним кодом, що несе певну інформацію про предмети і явища і змінює їх у процесі спілкування. Це основний засіб існування, передачі і засвоєння суспільно-історичного досвіду, спілкування, прийом інтелектуальної діяльності (сприйняття, мислення, уявлення). Головна функція мови – забезпечити спілкування за допомогою мовлення. Цілеспрямований процес реалізації мовлення вважають мовленнєвою діяльністю, яка реалізується в аудіюванні, читанні, говорінні, письмі. Оскільки кожному з них у подальшому буде присвячена окрема стаття, у даному випадку доречно зупинитися лише на одному різновиді мовлення, який тісно пов’язаний із усіма пізнавальними процесами і видами мовленнєвої діяльності, – внутрішньому мовленні. За відомим психофізіологом Олександром Миколайовичем Соколовим, "внутрішнє мовлення — це . мовлення мовчки ., за допомогою якого відбувається обробка відчуттєвих даних, їх усвідомлення і розуміння . Все це характеризує внутрішнє мовлення як досить важливий і універсальний механізм розумової діяльності і свідомості людини". Без нього неможливі розуміння чужого мовлення і власне мислення, усне і письмове мовлення.

Психофізіологічний механізм внутрішнього мовлення може мати такий вигляд. Акустичні уявлення (образи слів), які постають із довготривалої пам’яті у процесі мислення чи будь-якої мовленнєвої діяльності, супроводжуються нервовим збудженням, яке надходить до мовленнєвого центру мозку. Звідти збудження у формі якого закодовано мовленнєво-рухові сигнали, передається до периферійних органів мовлення (до артикуляційного апарату), і починають рухатись. Функціонування цих органів і забезпечує реалізацію внутрішнього мовлення.

Відповідно, "запуск" словесного стереотипу виявляється неможливим без слухових уявлень (образів слів). За переконанням психолога-лінгвіста Бориса Васильовича Бєляєва, "внутрішнє іншомовне мовлення . виникає і розвивається . не в результаті зовнішнього говоріння, а в результаті багатої практики слухового сприйняття мовлення". Тому так важливо під час вивчення іноземної мови якнайраніше і якнайбільше слухати адаптоване усне мовлення.

Вільна і правильна діяльність мовленнєвого апарату надзвичайно важлива. Його недостатнє тренування призводить до труднощів у реалізації і навіть до зриву іншомовного мовлення (до виключення осмислення). Вчителю важливо звергати особливу увагу на систематичне тренування вказаного апарату у своїх учнів. Це досягається у процесі засвоєння звуків, букв, слів, під час виконання вправ, аудіювання, читання, говоріння і письма виучуваною мовою. Важливо контролювати правильність вимови звуків, букв і слів, використовувати вправи, спрямовані на прискорення темпу мовлення (читання текстів, декламування віршів, відтворення скоромовок тощо). Будь-які види іншомовних вправ сприятимуть розвитку артикуляційного апарату і внутрішнього мовлення в цілому. Про рівень їхнього розвитку у студентів (учнів) говорить не тільки правильність відтворення відповідних звуків, букв і слів, а й темп читання і мовлення іноземною мовою, здатність до прискореного вимовляння засвоєних слів і фраз.

Використання засобів навчання як важливого невід’ємного компоненту навчального процесу з іноземної мови

Засоби навчання є важливим невід’ємним компонентом навчального процесу з іноземної мови в середніх навчальних закладах. Визначення засобів навчання – це відповідь на запитання "За допомогою чого навчати?" Отже засобами навчання можуть бути різноманітні матеріальні предмети, які допомагають учителю організувати ефективне навчання іноземної мови, а учням – успішно оволодівати нею.

В методиці навчання іноземних мов до засобів навчання висуваються певні вимоги. Так, засоби навчання повинні:

а) виступати в матеріальній формі і виконувати свою основну функцію, а саме – бути таким засобом праці, який забезпечує реалізацію діяльності вчителя і діяльності учня у навчальному процесі з іноземної мови;

б) бути орієнтованими на цілі навчання, тобто сприяти досягненню цілей у процесі навчання іноземної мови;

в) бути інструментами реалізації методів і прийомів, що застосовуються у навчальному процесі, і забезпечувати управління діяльністю вчителя і діяльністю учня;

г) відповідати сучасним досягненням методики навчання іноземних мов і забезпечувати реалізацію новітніх технологій навчання іноземної мови.

Згідно з такими критеріями як значущість, призначення та застосування технічної апаратури засоби навчання іноземної мови розподіляються на основні та допоміжні; для вчителя і для учня; технічні та нетехнічні.

В ідеалі усі засоби мають бути представлені в навчально-методичному комплексі (НМК), за яким проводиться навчання іноземної мови у даному класі середнього навчального закладу. В такому разі НМК і є основним засобом навчання у всій повноті його компонентів: підручника, книжки для вчителя, лінгафонного практикуму, комп’ютерних програм, комплекту слайдів, діафільмів, аудіо- та відеокасет, таблиць тощо. Ті засоби, які вчитель використовує додатково до основних засобів навчання, вважають допоміжними. Це можуть бути спеціально підібрані серії малюнків, виготовлені вчителем роздавальні навчальні картки, таблиці, схеми, а також ілюстровані журнали, афіші, фотографії та ін.