Сторінка
6

Наступність у роботі дошкільних закладів та початкової школи

Тому освітні програми для дошкільних навчальних закладів, які спрямовують навчально-виховний процес у них, мають повинні розроблятися з обов’язковим урахуванням певного комплексу вимог. Водночас програми навчання дітей у початковій школі мають бути зорієнтовані на підготовку, яку забезпечують дошкільні навчальні заклади. Такі вчені, як В. Давидов, І. Гарамова, О. Уланова, О. Рейпольська справедливо вважають, що наступність полягає у збереженні зв’язку між побудовою навчальних предметів у початковій ланці освіти та тими життєвими знаннями, які набуті дитиною під час перебування у дошкільному навчальному закладі.

Загальновідомим є те, що навчання у початковій школі спирається на ті досягнення в розвитку дитини, з якими вона це навчання починає (Г. Костюк) [5]. Відомий вчений, психолог О. Запорожець досліджував питання розвитку та підготовки дітей старшого дошкільного віку до навчання у початковій школі. Особливого значення він надавав дошкільній ланці освіти, а саме перебуванню дітей у старшій та підготовчій до школи групах дошкільного навчального закладу, де, з одного боку, підсумовуються та узагальнюються досягнення у вихованні дитини в ранньому та дошкільному дитинстві, а, з іншого боку, здійснюється перехід до якісно нового вікового періоду, до навчання у початковій школі.

Проблема наступності у навчанні була предметом досліджень таких науковців, як М. Корольова, І. Лур’є, К. Нєшков та ін. Вони розуміють наступність як систему цілеспрямованих та різноманітних психолого-педагогічних дій, як інструмент, що дозволяє проникнути до суті дидактико-методичних проблем, досліджувати та керувати багатостороннім процесом навчання, тощо. Учені вважають, що наступність може бути досягнута завдяки відповідності способу навчання віковим особливостям дітей. Адже тільки послідовне здійснення наступності надає навчанню перспективний характер, при якому навчальний матеріал розглядається не ізольовано від подальшого його детальнішого вивчення у школі, але з обов’язковим глибоким орієнтуванням на наступне навчання.

На наш погляд, слід указати на те, що дана проблема не є достатньо дослідженою, вона набуває все більшої значності й актуальності особливо при навчанні дітей англійської мови у дошкільному навчальному закладі та у початковій школі. Раннє навчання дітей дошкільного віку англійської мови є правомірним, бо надає можливість гнучкого переходу до поглибленого її вивчення у початковій школі, дозволяє зберегти та поглибити позитивну мотивацію вивчення предмета у школі. Дана проблема гостро постає у сучасній педагогічній практиці, але конкретних шляхів її вирішення поки не запропоновано.

На наш погляд, у процесі складання методичних посібників для навчання англійської мови особливо дітей дошкільного віку необхідно приділяти більше уваги саме логіці розташування лінгвістичного матеріалу, запропонованого для опанування дітьми.

Проаналізувавши вправи та завдання, спрямовані на розвиток у дітей старшого дошкільного віку навичок говоріння, нами було виділено типові варіанти завдань, рекомендованих авторами посібників. Отже, найбільш поширеними видами завдань є завдання типу “Дай відповідь на запитання”, яке, безумовно, передбачає активну мовленнєву діяльність дитини з використанням зразка або без нього (творчо). Але ж слід вказати, що найбільш ефективними видами завдань з метою розвитку у дітей мовленнєвих умінь та навичок є завдання типу “Розкажи про. ”, “Опиши." та ін.

Результати аналізу навчальних підручників та методичних посібників з англійської мови для молодших школярів у кількості семи штук дозволяють нам стверджувати, що дуже чітко відстежується велика кількість вправ, спрямованих на опанування учнями таких видів мовленнєвої діяльності, як читання та письмо, під час навчання яких закріплюються лексичні та граматичні навички. Критерієм сформованості вищезазначених навичок автори вважають швидкість та правильність виконання запропонованих вправ.

Більшість підручників яскраво оформлені та мають цікаву сюжетну основу. Істотною відмінністю навчальних посібників для школярів є наявність у них звукових матеріалів (аудіокасет) та передбачення резервних уроків для повторення попереднього матеріалу. Структурна побудова аналізованих підручників є логічною та послідовною. Одночасно вважаємо за доцільне вказати на майже повну відсутність чітких інструкцій до виконання дітьми вправ та завдань, а також на недостатньо послідовне вивчення алфавіту. За задумом авторів, уроки мають проходити з використанням великої кількості різноманітного роздавального матеріалу, підготовка якого передбачена певними розділами підручників.

Так, психолого-педагогічними дослідженнями встановлено, що в основі будь-якої діяльності лежить готовність людини до її виконання. Готовність - це система знань, умінь та навичок, сутність якої певною мірою визначається специфікою діяльності, показником якої вона є і яка формується на основі зовнішніх і внутрішніх умов.

Реформування національної освіти через спектр наступності у роботі дошкільних закладів та початковій школі

Згідно з положеннями Державної національної програми "Освіта" ("Україна XXI століття") національне виховання спрямовується на формування у дітей світоглядної свідомості, ідей, поглядів, переконань, ідеалів, традицій, звичаїв, інших соціально значущих надбань вітчизняної і світової духовної культури. Головна мета національного виховання - набуття молодим поколінням соціального досвіду, успадкування духовних надбань українського народу, досягнення високої культури міжнаціональних взаємин, формування у молоді незалежно від національної належності особистісних рис громадян Української держави, розвиненої духовності, фізичної досконалості, моральної, художньо-естетичної, правової, трудової, екологічної культури.

На сьогодні, на мою думку, питанню етнонаціонального виховання школярів приділяється недостатня увага, насамперед з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, деяких політичних сил, громадських організацій. Наразі найбільш дискусійною у суспільстві є мовна тема, зокрема надання російській мові статусу державної. Водночас, мало хто звертає увагу на те, що мовні і національні питання безпосередньо пов’язані.

Відсутність в державі сучасної концепції етнонаціональної політики, застаріле законодавство з питань міжнаціональних відносин, існуючі в суспільстві мовні проблеми, розмитість положень керівних документів у галузі освіти з національного та мовного питань ускладнюють формування новітніх підходів до національного виховання у школі, зокрема у початковій.

Відповідно до Конституції України Український народ поділяється на українську націю, корінні народи та національні меншини. Стаття 11 Основного Закону України прямо визначає, що держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів та національних меншин України.