Сторінка
2

Теоретичні основи виховної роботи майстра виробничого навчання

• трудове виховання, яке має важливе значення в умовах нових суспільних відносин і провідним завданням якого є соціалізація особистості, вироблення активної позиції у набутті трудових навичок. Усвідомлення необхідності вибору і здобуття професії;

• моральне виховання, мета заходів якого є у виробленні потреби поводити себе згідно з моральними нормами, прийнятими в суспільстві, наслідування кращого досвіду попередніх поколінь, традицій сім'ї, родини, народу з усвідомленням загальнолюдських пріоритетів;

• художньо-естетичне виховання передбачає ознайомлення учнів ліцею з народним мистецтвом, пісенним та поетичним фольклором, звичаями та традиціями українського народу та інших народів України. Велике значення в художньо-естетичному виховання має збереження і розвиток місцевих традицій народного мистецтва;

• екологічне виховання, завдання якого є формування в учнів усвідомлення того, що людина — частина природи, почуття відповідальності за стан навколишнього середовища, виховання культури поведінки, формування практичних вмінь та навичок дбайливого ставлення до природних багатств. В умовах урбанізації екологічний стан в Україні потребує уваги не тільки з боку державної влади, але й кожного громадянина, в тому числі й учнів;

• фізичне виховання, має на меті утвердження принципів здорового способу життя, що впливає на загальне підвищення стану здоров'я українського суспільства та без якого повноцінний розвиток учнівської молоді неможливий. Цьому сприяє пропагування культу здорової особи на прикладах життя вітчизняних спортсменів, видатних діячів держави. У зв'язку із складною демографічною динамікою в Україні важливого значення набувають дії держави, спрямовані на збереження репродуктивного і фізичного здоров'я громадян України. Діяльність в цьому напрямі має бути спрямована на виконання відповідних актів уряду.

Згідно з рекомендаціями Обласного методичного центру кожен місяць має тематику та ключові справи. Так вересень мав лозунг: “Не споглядати і говорити, а вершити і творити. Проведення акції: “Кожен учень хоче знати, де свої таланти показати” – запис у гуртки художньої творчості: вокальний, хореографії та художнього слова, у спортивну секцію. По групах проведення гри: “Лідер”, “Вибори в групі”.

Загальноліцейні заходи були проведені такі:

• святкова лінійка, присвячена Дню знань;

• анкетування учнів з метою складання соціального паспорту груп та загалом, ліцею;

Аналіз стану виховної роботи в свідчить, що найбільш вживаними формами організації виховного процесу є:

• словесні (інформація, роз'яснення, зустрічі, збори, конференції, заочні екскурсії);

• практичні (екскурсії, походи, конкурси, Олімпіади, спартакіади);

• наочні ( творчі виставки, книжкові стенди, стінгазети).

Організація дозвілля учнів ліцею потребує певної системи і підбору тем для ознайомлення та обговорення, якими зацікавлені самі учні. З цією метою треба проводити опитування учнів, в розгляді яких питань вони мають потребу.

Виховна робота в ліцеї здійснюється загальними для навчально-виховної діяльності методами, а саме:

• методи інформації (візуально-слуховий, словесний, метод пошуків);

• сугестивні методи (від лат. навчаю, навіюю) (метод прикладу, авторитету);

• метод організації практичної діяльності, стимулювання та гальмування певної поведінки (громадська думка, заохочення, покарання).

Серед методів і форм виховання учнівської молоді пріоритетна роль належить активним методам, що базуються на демократичному стилі взаємодії.

До таких методів належать: ситуаційно-рольові ігри, метод відкритої трибуни, соціально-психологічні тренінги, інтелектуальні аукціони, “мозкові атаки”, метод аналізу соціальних ситуацій з моралістичним характером. Крім цих методів доцільно долучити і традиційні: бесіди, диспути, лекції, семінари, різні форми роботи з книжкою, періодичною пресою та інші.

Козацькі традиції та їх виховний вплив

Козацька доба приваблювала багатьох письменників, учених, дослідників, істориків, археологів, педагогів різних часів та народів, так як багатовіковий козацький визвольний рух зумовив унікальне явище не лише східнослов’янськоъ, а й світової культури – козацьку педагогіку.

Козацька педагогіка – частина народної педагогіки у вершинному її вияві, яка формувала в підростаючих поколіннях українців синівську вірність рідній землі, Батьківщині – незалежній Україні. Це народна виховна мудрість, що своєю головною метою ставила формування в сім’ї, школі і громадському житті образ козака-лицаря, мужнього громадянина з яскраво вираженою українською національною свідомістю і самосвідомістю. Створена козаками педагогіка ввібрала в себе ідейно-моральний, емоційно-естетичний, психолого-педагогічний зміст богатирської епохи в житті наших пращурів періоду Відродження. Під могутнім захистом козацьких збройних сил в Україні існували різні типи навчальних закладів. Поряд з академіями, братськими, дяківськими, церковними, монастирськими школами, колегіумами працювали народні професійні школи мистецтв і ремесел (кобзарства, гончарства, бортництва та ін.) та козацькі, січові школи на території Січі.

Перша школа на Січі, відкрита у 1576 році, слугувала зразком для виникнення осередків освіти на всій території козацьких вольностей. Склад учнів визначався звичаями, що формувалися на Січі. Так, там заборонялося перебувати жінкам. Навіть отамани залишали свої сім’ї за межами Січі. За порушення цього порядку загрожувала смертна кара.

Січова школа існувала при церкві Святої Покрови, розташованої на території Запорізької Січі. Вона складалася з двох відділів: в одному вчилися ті юнаки, що готувались до паламарів і дияконів – у цьому відділі було завжди 30 учнів. Крім цього існував відділ молодиків, де вчилися сироти, хрещеники козацької старшини та інші діти ( їх було біля 50 ), яких навчали грамоті, співу та військовому ремеслу.

У козацькій педагогіці чільне місце посідає батько. Він – захисник сім’ї, роду, творець історії, державності, символ мужності, відваги, взірець для наслідування. Батько – перший учитель, який формує у своїх дітей лицарську честь і гідність, цілеспрямовано займається їх загартуванням, готує до подолання життєвих труднощів.

Козацька сім’я характеризується глибокими демократичними та духовними традиціями, рівноправністю чоловіка та жінки. Чоловік навіть у сімейному житті керувався лицарськими чеснотами. Материнське слово в сім’ї є не менш вагомим, ніж слово батька, вона виховувала дітей на козацькому фольклорі, вселяла в їхні душі любов до Батьківщини, віру в перемогу добра, надію на щасливе життя. Мати символізувала берегиню традицій свого народу.

Сімейні виховні традиції продовжували досвідчені козаки у школах. Так, Д. Яворницький поділив запорізькі школи на січові, монастирські та церковно-парафіяльні.

До січових шкіл хлопчиків приводили батьки. Головним учителем був ієромонах, який, крім прямих обов’язків наставника, піклувався про здоров’я хлопців, лікував хворих, хоронив померлих і про все детально розповідав кошовому отаману та прикордонному лікарю. У таких школах на високому рівні навчали музики, співу та інших мистецтв. При таких школах існував відділ співаків. З часом він виокремився в школу “вокальної музики та співу”. Тут вивчали також латину, піїтику, арифметику, риторику, геометрію, географію, астрономію, військову справу. Латину вивчали як мову міжнародних відносин, мову науки того часу. Користувались латиною і в полеміці, в боротьбі проти окатоличення. З 1754 по 1768 рр. існувала також Головна Січова школа, що за рівнем навчання прирівнювалась до кращих братських шкіл. У ній вивчали піїтику, риторику, математику, географію, астрономію, військову справу.