Сторінка
1

Проблеми управління державними фінансами при формуванні, розміщенні та виконанні державного замовлення на підготовку фахівців

Загальні правові й економічні засади формування, розміщення і виконання на дого­вірній (контрактній) основі замовлень держави на підготовку спеціалістів у закладах про­фесійно-технічної та вищої освіти визначено Законом України № 493/95-ВP “Про поставки продукції для державних потреб” від 22 грудня 1995 року. Цей процес регу­люється також рядом нормативно-правових актів.

Аналіз матеріалів контрольно-аналітичних та експертних заходів, проведених Рахун­ковою палатою України, показав, що закладами вищої та професійно-технічної освіти державне замовлення на підготовку спеціалістів здійснюється з порушенням правових норм, супроводжується низькою ор­ганізацією його виконання, а виділені на ці цілі кошти використовуються неефективно. Виходячи із цього, мета даної роботи – дослідити основні при­чини неефективного використання бюджетних коштів, направлених на ви­ко­нання державного замовлення, а із урахуванням результатів дослідження – зробити висновки щодо удосконалення механізму управління бюджетними коштами у цій сфері та нор­мативно-правових актів, що регулюють обсяги їх виділення та використання.

Державне замовлення в галузі освіти можна трактувати як засіб державного регулю­вання використання бюджетних коштів шляхом визначення на контрактній (договірній) основі складу та кількості спеціалістів, необхідних для державних потреб, розміщення державних контрактів на їх підготовку серед навчальних закладів України.

Засади формування, розміщення та виконання державного замовлення передбачають наступні дії. По-перше, визначення обсягу державного замовлення здійснюється відпо­відно до законів України, актів Президента України, Програми діяльності Кабінету Міні­стрів України. Особливі функції при формуванні державного замовлення покла­даються на Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції України, яке встановлює критерії, за якими замовлення формується. По-друге, державне замовлення визначає виконавців цього замовлення на конкурсних засадах. По-третє, фак­том укла­дення державного замовлення між державним замовником і ви­ко­на­в­цем є державний кон­тракт про розміщення державного замовлення на пос­тав­ку продукції. По-четверте, кошти, що передбачаються у державному бюд­жеті головним розпорядникам на оплату державних замовлень, повинні ви­ко­ри­стовуватися на відплатній основі. По-п’яте, конт­роль за виконанням по-ставок продукції для державних потреб здійснюють як державні замовники, так і Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції України.

Проведений аналіз контрольних заходів, здійснених Рахунковою палатою в окремих міністерствах щодо підготовки спеціалістів для державних потреб, доводить, що система управління, яка існує в сфері формування, розгляду, узгодження конкурсного відбору та контролю за виконанням державного замовлення на підготовку фахівців робочої професії та фахівців з вищою освітою неефективна і, в цілому, є формальною.

Так, законодавчо закріплені принципи державного замовлення не діють у системі Міністерства освіти та науки України, Міністерства агропромислового комплексу Укра­їни, Міністерства культури України, Київському національному університеті ім. Тараса Шевченка та інших державних закладах освіти. Фактично, бюджетні кошти, передбачені в державному бюджеті на професійно-технічну та вищу освіту, використовуються на невідплатній основі – без укладання з державними замовниками договорів (контрактів), а лише шляхом фінансування закладів освіти на їх утримання, тобто вони фінансуються як бюджетні установи через кошториси доходів і видатків.

Міністерство аграрної політики України формувало в 2000 році державне замовлення на підготовку фахівців за освітньо-кваліфікаційними рівнями (молодший спеціаліст, бакалавр, спеціаліст, магістр, аспірант, докторант) формально, не вивчивши реальні потре­би в підготовці спеціалістів для сільського господарства, без науково-економічного обґрунтування.

Формальний підхід до вивчення потреб у підготовці спеціалістів підтверджують дані зустрічних перевірок у районних управліннях сільського господарства і продовольства різних регіонів України.

Загальну потребу в спеціалістах сільського господарства (29 853 спеціалісти) Міна­грополітики України “розраховувало” простим підсумовуванням даних, поданих Мінсіль­госпродом АР Крим та Головними управліннями сільського господарства і продовольства облдержадміністра­цій. Кабінет Міністрів України, беручи до уваги зазначену потребу у підго­товці спеціалістів, затверджує постановою держзамовлення на 2000 рік [1] тіль­ки за денною формою навчання в кількості 34 870 осіб, або більше від фор­мально заявленого Мінпромполітики України на 5 017 осіб (16,8 % від потреби). Витрати бюджету на навчання 5 017 спеціалістів за розрахунками Рахункової палати склали майже 18 млн. гривень.

Не змінилися підходи Кабінету Міністрів України до порядку затвердження держав­ного замовлення і в 2001 році. Мінсільгосппрод АР Крим та облдержадміністрації заявили загальну потребу спеціалістів у кількості 30 601, а Кабінет Міністрів України затвердив постановою [2] державне замовлення тільки за денною формою навчання в кількості 33 500 осіб, що більше від потреби на 2 899 осіб. При цьому Кабінет Міністрів України неаргументовано змінив кількість спеціалістів за напрямами освітньо-кваліфікаційних рівнів до державного замовлення (підготовка спеціалістів з агрономохімії складала 68,2 відсотка, зооінженерії – 80,0 відсотків, механізації і електрофікації – 81,9 відсотків, ветеринарної медицини – 98, 8 відсотків).

Цією ж постановою Кабінет Міністрів України, порушуючи нормативно-правові акти, надав право окремим навчальним закладам виступати одночасно як державним замовником, так і виконавцем цього замовлення. Наприклад, Київський національний уні­­верситет ім. Тараса Шевченка визнано державним замовником і йому ж було затвер­джено обсяги державного замовлення на підготовку спеціалістів у сумі 43 209,8 тисяч гривень.

Зазначена постанова Кабінету Міністрів України суперечить вимогам Закону України “Про поставки продукції для державних потреб” від 22 грудня 1995 року № 493/95-ВР, оскільки спричиняє ситуацію, при якій не можливе проведення конкурсного відбору і обов’язкового укладання державних контрактів між держзамовником та виконавцем. У результаті такого двозначного управлінського рішення університет, як виконавець замовлення, не несе юридичної відповідальності за ефективність використання коштів державного бюджету на підготовку фахівців і за якісне виконання держзамов­лення.