Сторінка
2

Формування культури мовлення молодших школярів під час вивчення рідної мови

Потрібно ставити перед учням завдання навчитися давати повні і розгорнуті відповіді на питання, розповідати за певним планом, не повторюватися, говорити правильно, закінченими реченнями, зв'язно переказувати великий за обсягом матеріал. У процесі навчальної діяльності учні повинні оволодіти довільним, активним, монологічним мовленням.

Протягом молодшого шкільного віку відбувається розвиток всіх сторін мовлення: фонетичної, граматичної, лексичної. Першокласники практично володіють усіма фонемами, але фонетичній стороні треба приділити велику увагу, тому що навчання читання та письма вимагає добре розвиненого фонематичного слуху, тобто вміння сприймати, правильно розрізняти всі фонеми, навчитися аналізувати їх, виділяти кожен звук із слова, виділені звуки поєднувати в слова. Протягом молодшого шкільного віку йде розвиток і граматичної сторони мови. Дитина приходить до школи, практично володіючи граматичною будовою рідної мови. Розвитку граматичного ладу мови сприяє нова форма мовної діяльності - письмова мова. Необхідність бути зрозумілим у письмовому викладі змушує учня граматично правильно будувати своє мовлення.

Мовна діяльність вимагає не тільки механічного відтворення відомих випадків застосування слів, а й творчого оперування словами, розуміння і використання їх у нових ситуаціях, у нових значеннях. Тому успішність оволодіння учнями лексикою визначається і кількістю запам'ятованих слів, і можливістю широко і адекватно користуватися ними.

Мова засвоюється дитиною стихійно, в спілкуванні, в процесі мовленнєвої діяльності. Але цього недостатньо. Стихійно засвоєна мова примітивна і не завжди правильна.

Засвоєння літературної мови - норма, вміння відрізняти літературну, правильну мову від нелітературної, від просторіччя, діалектів, жаргонів.

Вимоги до мовлення учнів

Сучасна програма пред'являє високі вимоги до мовного розвитку школярів. Перша вимога - це змістовність. Учитель допомагає молодшим школярам підготувати матеріал, відібрати його у відповідності з чітко вираженою темою.

Розповідь чи твір повинні бути побудовані на добре відомих учневі фактах, на його спостереженнях, життєвому досвіді, на відомостях, почерпнутих з книг, картин. Користуються успіхом у початкових класах також твори на основі творчої уяви. У тих випадках, коли учням задається твір без достатньої підготовки його змісту, тексти виявляються бідними, розпливчастими. Друга вимога – логічність: послідовність, обґрунтованість викладу, відсутність пропусків і повторень, відсутність зайвого, наявність висновків, що випливають зі змісту. Логічно правильне мовлення передбачає обґрунтованість висновків, вміння не тільки почати, але й завершити висловлювання. Третя вимога - точність мовлення - передбачає вміння говорити чи писати не просто передаючи факти, почуття в відповідності з дійсністю, але і вибрати для цієї мети найкращі мовні засоби. Точність вимагає багатства мовних засобів, їх різноманітність, вміння вибрати в різних випадках різні слова, найбільш відповідні до змісту.

Звідси випливає четверта вимога - багатство мовних засобів, їх різноманітність, вміння вибрати в різних ситуаціях різні синоніми, що найкращим чином передають зміст.

П'ята вимога - ясність мовлення, тобто її доступність слухачеві і читачеві, її орієнтованість на сприйняття адресатом. Мовленню шкодить надмірна заплутаність, ускладненість; не рекомендується перевантажувати мовлення цитатами, термінами. Мова повинна бути комунікативно-доцільною в залежності від ситуації, від мети висловлювання, від умов обміну інформацією.

Мовлення лише тоді впливає на слухача, коли воно виразне (шосте вимога).

Виразність мовлення - це вміння яскраво, переконливо, стисло передати думку, це здатність впливати на людей інтонацією, добором фактів, побудовою фрази, вибором слів, загальним настроєм. І виразність, і ясність мови припускає її чистоту, тобто відсутність зайвих слів (слів-паразитів: ну, значить, розумієш, так би мовити), грубих просторічних слів і виразів, непотрібних іноземних слів.

Особливо велике значення має правильність мовлення (сьома вимога) - її відповідність літературній нормі.

Правильне мовлення передбачає обґрунтованість висновків, вміння не тільки почати, а й закінчити, завершити висловлювання.

Чимале значення для правильності мовлення має вибір слів, логіка висловлювання.

Без потреби висловити свої прагнення, почуття, думки не заговорили б ні маленька дитина, ані людство в своєму історичному розвитку. Отже, методичною умовою розвитку мовлення учнів є створення ситуацій, що викликають у школярів потребу висловлювань.

Особливо велике значення має правильність мови, тобто відповідність літературної норми.

Отже, перераховані вимоги тісно пов'язані між собою і в системі шкільної роботи виступають в комплексі. Прагнення до їх дотримання розвиває в школярів уміння удосконалювати культуру мовлення – виявляти і виправляти недоліки своїх усних і письмових висловлювань.

Методика вивчення самостійних частин мови

Методика вивчення іменника

Іменник — найбагатша з лексичного погляду частина мови серед інших, які існують у сучасній граматиці. Здобуті знання про іменник стають основою для вивчення інших частин мови, зокрема прикметника і дієслова.

Основні завдання вивчення іменника в початковій школі: формування лексико-граматичного поняття «іменник»; оволодіння вмінням розрізняти за питаннями назви істот і назви неістот; формування вміння писати з великої букви власні іменники; ознайомлення з родом іменників; формування вміння змінювати іменники за числами, відмінками; засвоєння правопису відмінкових закінчень іменників; збагачення словникового запасу учнів; формування вмінь використовувати іменники у мовленні з урахуванням їх функціонального призначення.

Перше ознайомлення зі словами-назвами предметів відбувається в період навчання грамоти (1 клас). На уроках читання і письма вчитель організовує діяльність першокласників, спрямовану на розрізнення предметів і слів як назв цих предметів, на впізнавання слів — назв предметів у мовленні, на формування вмінь ставити до слів питання хто? що?, класифікувати слова на групи з урахуванням їх значення (овочі, фрукти, меблі, одяг, дерева, тварини тощо). Виконуються пропедевтичні вправи на змінювання числа іменників за зразком «один — багато».

У 2 класі проводиться робота над лексичним значенням іменників та їхніми граматичними ознаками (відповідає на питання хто? що?, називає предмет). Школярі вчаться розрізняти іменники, які відповідають на питання хто? і що?.

Аналіз малюнків (школяр, міліціонер, повар, кінь, їжак, риба, літак, ракета, трактор, портфель, трикутник, календар), поданих у підручнику, допомагає учням зробити висновок, що назви людей і тварин відповідають на питання хто?, а назви всіх інших предметів відповідають на питання що?.

Формуванню початкового уявлення про іменник як частину мови сприяють вправи на визначення в мовному матеріалі (зазвичай текстах) назв предметів і постановку до слів відповідного питання, на добір слів за зразком (наприклад: 1. До слів, які відповідають на питання хто?, добери слова, які відповідають на питання що?).