Сторінка
3
Уявити собі як окремі предмети можна порівняно легко навколишні речі, істоти, рослини, географічні об'єкти. Але значно складніше сприймаються молодшими школярами назви почуттів, явищ природи, фізичних станів тощо.
У 3 класі поглиблюються і систематизуються знання учнів про лексичне значення іменників, про власні і загальні іменники, про назви істот і назви неістот; третьокласники ознайомлюються з категорією роду та числа іменників, відмінками іменників (назви відмінків, відмінкові закінчення).
Для засвоєння поняття «іменник» необхідна система вправ, які виконуються на всіх уроках, передбачених програмою для вивчення цієї теми. Важливо, щоб завдання вимагали від учнів активності в пошуковій діяльності і спрямовували їх на усвідомлення ролі іменників у мовленні.
Під час вивчення цієї теми поняття «іменник» поглиблюється і розширюється, учні оволодівають уміннями: впізнавати в тексті і самостійно добирати іменники; будувати сполучення іменників з іншими словами, використовуючи для зв'язку закінчення і прийменники; вживати в письмових текстах власні іменники з великої букви; відносити до іменників за поставленим питанням (що?) опредмечені якості, дії (зелень, добро, плавання, напис), розрізнювати і пояснювати в процесі навчальної роботи іменники в прямому і переносному значеннях; змінювати іменники всіх родів за відмінками з орієнтуванням на зразок, таблицю; добирати найуживаніші синоніми та антоніми до заданих іменників; вживати синоніми й антоніми в усних і письмових висловлюваннях; брати участь у вдосконаленні навчальних і самостійно створених текстів за допомогою синонімів, переважно контекстуальних (діти, малята, хлопчики і дівчатка, школярі та ін.).
Аналіз мовного матеріалу дає можливість учням зрозуміти, що іменники зв'язуються в реченні з іншими словами за допомогою питань, при цьому змінюють свої закінчення. Для усвідомлення учнями цієї закономірності доцільною є робота над деформованими текстами, у процесі якої діти вчаться вибирати правильну форму іменника.
Спостереження за зміною закінчень в іменниках залежно від інших слів дозволяє молодшим школярам зробити висновок, що зміна закінчень іменників потрібна для зв'язку з іншими словами, що кожній зміні закінчення відповідає запитання до іменника в реченні. Такий висновок є важливою умовою засвоєння граматичного ладу українського мовлення.
Методика вивчення прикметника
Вивчення прикметника в початкових класах передбачає такі цілі: а) усвідомлення учнями значення прикметника в мові і мовленні як важливого виражального засобу і збагачення їхнього словникового запасу прикметниками; б) засвоєння основних граматичних форм прикметника і вживання їх у власному мовленні; в) вироблення навичок правопису закінчень прикметників.
Формування граматичного поняття «прикметник» у 1—4 класах відбувається поступово:
— 1 клас: ознайомлення зі словами — назвами ознак, постановка до слів питання який? яка? яке? які?, співвіднесення слова і зображення відповідної ознаки;
— 2 клас: слова, що відповідають на питання який? яка? яке? які? (прикметники); утворення словосполучень іменників з прикметниками; добір до відомих предметів відповідних ознак;
— 3 клас: уявлення про прикметник як частину мови, зв'язок прикметників з іменниками; змінювання прикметників за родами та числами у сполученні з іменником; спостереження за вживанням прикметників у текстах; використання прикметників в усному і писемному мовленні;
— 4 клас: розвиток умінь упізнавали прикметники в тексті, спостереження за їх роллю в мовленні, вживання у процесі побудови висловлювань; відмінювання прикметників у сполученні з іменниками; вимова і написання закінчень у прикметниках; вимова і написання найуживаніших прикметників на -ський, -цький, -зький.
У період навчання грамоти (1 клас) активно поповнюється словниковий запас учнів прикметниками, які належать до різних семантичних груп. Діти мають дізнатися, що для характеристики предметів з різних сторін (розміру, кольору, смаку, форми, матеріалу, призначення) використовуються слова-назви ознак, які відповідають на питання який? яка? яке? які?. З цією метою вчитель організовує спостереження за лексичним значенням прикметника та питаннями, на які він відповідає.
Ефективною є робота із загадками, використання яких сприяє не тільки розвитку спостережливості, а й збагаченню словника учнів прикметниками та формуванню вмінь використовувати їх у процесі спілкування.
У процесі спостережень важливо показати учням, що прикметник залежить від іменника, бо вказує на його ознаки. Оскільки засобом вираження зв'язку є закінчення, то основну увагу молодших школярів під час аналізу мовного матеріалу потрібно зосередити саме на зміні закінчень прикметників у сполученні з іменниками різного роду і відмінка.
Робота над вивченням прикметника, безумовно, містить великі можливості для збагачення лексичного запасу молодших школярів, формування вмінь визначати функцію прикметників у мовленні, замінювати їх синонімами, використовувати цю частину мови під час побудови висловлювань різних типів, зокрема описів. Ефективність її значно підвищиться, якщо осмислення та закріплення граматичних понять здійснювати на матеріалі тексту.
У процесі закріплення мовних знань необхідно пропонувати завдання, які готують учнів до формування комунікативних умінь: спостереження за функцією прикметників у текстах; конструювання словосполучень, речень; побудова текстів-описів, науково-популярного та художнього стилів і цілеспрямоване використання в них прикметників. Подібні завдання сприяють створенню відповідного мовленнєвого середовища і вимагають побудови зв'язаних монологічних висловлювань.
Слід зазначити, що в художній мові прикметники дуже часто вживаються не тільки в прямому, а й у переносному значенні. Щоб дитина могла правильно їх зрозуміти, вона має навчитися користуватися прикметниками, вжитими в прямому значенні, добре уявляти якість відповідного предмета, який характеризується тим чи іншим прикметником.
Вправи на добір прикметників, близьких і протилежних за значенням, заміну одного прикметника іншим, що набагато точніше характеризує певний предмет, явище, пояснення прикметників, ужитих у тексті в переносному значенні, сприяють увиразненню мовлення молодших школярів, забезпечують комунікативний, функціональний підхід до початкового вивчення рідної мови.
Методика вивчення займенника
Ще до початку шкільного навчання діти практично використовують займенники, правильно вживають їх у мовленні. У першому класі ці навички закріплюються в процесі опрацювання букварних і післябукварних текстів. У 2 і 3 класах, учні вчаться підставляти займенники (без уживання термінів) до іменників для правильного визначення їх роду і числа, і тільки в 4 класі вони вперше ознайомлюються із займенником як частиною мови. Цей процес має на меті насамперед формування і розвиток в учнів комунікативних умінь, а також ознайомлення із засобами міжфразових зв'язків у тексті, тобто зі стилістичною метою уникнення у висловлюваннях зайвих повторень того самого слова.