Сторінка
2
Наступним етапом повинна бути робота з планом класної кімнати.
Вчитель “домовляється” з учнями, що кожну парту чи стіл на макеті вони замінять прямокутними аркушами паперу. На уроках ручної праці учні наклеюють на аркуш паперу однокольорові прямокутнички за зразком, запропонованим вчителем. Після цього діти порівнюють макет і свої плани, якими тепер вони користуватимуться, знаходити свої парти, місця та інші об’єкти – дошку, шафу, стіл вчителя, двері, вікна. Далі робота з планом проводиться в тій самій послідовності, в якій вона проводилась за макетом: учні показують своє місце на плані, вивішеному на класній дошці, називають ім’я учня, який займає місце, вказане на плані вчителем. Загальний план класу постійно висить біля класної дошки, а кожен учень має свій, виготовлений ним самим план, за яким він виконує завдання, запропоновані вчителем.
При роботі з планом, а надалі й з іншими планами та картами треба звернути увагу учнів на те, що саме зображено на них.
Вже в другому класі, продовжуючи роботу з планом класу, переходити від роботи з макетом шкільної ділянки до її плану, причому на початковому етапі роботи план використовувати паралельно з макетом, що дає можливість співвіднести умовні знаки плану опосередковано через макет з позначеними ними об’єктами реальної місцевості.
Головним у цій роботі є формування свідомого сталого уявлення про просторове розміщення знайомих, які постійно спостерігаються, об’єктів, співвідношення їх з умовно-об’ємними і символічними зображеннями, вміння передавати словесно та графічно їхні просторові характеристики. В план найближчого оточення включаються вулиці, розташовані поряд зі школою.
Учні другого класу можуть відтворити за планом макет шкільного подвір’я, скопіювати план. Упродовж всього навчального року проводяться вправи на закріплення навиків просторового орієнтування. Необхідно добиватися від учнів використання під час роботи з макетом і планом слів, що позначають просторові характеристики об’єктів (великий, маленький, високий, низький) та просторові відношення між ними (ближче, далі, праворуч, ліворуч, спереду, ззаду). Учні повинні вміти правильно зорієнтувати будинок школи на макеті і розмістити решту об’єктів відносно нього.
У третьому і четвертому класах радіус найближчого оточення розширюється. В класній кімнаті повинні бути плани мікрорайону, населеного пункту (міста, села), на яких виділені знайомі дітям орієнтири. Учні мають знати, де на плані розташована їхня школа, і навчитися показувати шляхи сполучення, які зв’язують школу та інші знайомі об’єкти (вокзали, центр міста, кінотеатри та ін.).
Дітей вже можна ознайомити з картосхемами і великомасштабними картами району, області. Учні, які живуть у різних містах і селах району, одержують можливість знайти свій населений пункт, можуть, використавши карту, “поїхати додому”, “в гості до приятеля”. Учні можуть здійснювати “екскурсії” в сусідні міста і села, “подорожувати” по району, області. Карти району і області виготовляються вчителем копіюванням із загальногеографічних карт і не містять другорядної інформації. При їх виготовленні треба виділяти лише основні об’єкти (обласний центр, головні дороги, найбільші природні об’єкти – озера, ріки, великі міста, населені пункти, в яких живуть учні класу). Для більшої наочності цих карт треба зображувати об’єкти не картографічними символами, а більш зрозумілими умовними знаками плану, виділити основні, знайомі дітям об’єкти. При цьому не слід загромаджувати карту, використовувати занадто яскраві фарби.
Дуже важливо з самого початку правильно орієнтувати карту за сторонами горизонту і визначити свою “точку стояння”, те місце, де знаходиться школа, і вже від неї показувати напрямки спочатку за картою, а потім вже в дійсності.
Треба при цьому навчати учнів описувати свій шлях додому, а також розповідати про місцевість, в якій вони живуть. Розповідь повинна спиратися на карту; учень може просто показувати місцевість, про яку розповідає. Тим самим ми поступово формуємо в учнів важливі прийоми читання і опису місцевості за картою.
У четвертому і п’ятому класах учнів можна ознайомити з політико-адміністративними картами області і країни. Учень уже повинен вміти показати столицю, кордони держави, області. Учень має знати найпростіші умовні знаки карти (ріки, озера, міста, шляхи сполучення).
Таким чином, перед систематичним навчанням географії, коли, як вже вказується, вивчається одна з найважливіших і найскладніших тем – “План і карта”, учні отримують істотну основу для її вивчення і розуміння. Картографічна пропедевтика ставить за мету навчити учнів формальному читанню картографічних посібників, а завдання вчителя географії полягає в тому, щоб розвинути ці вміння до рівня, необхідного для вивчення географічного матеріалу, передбаченого програмою допоміжної школи.
Читати карту – означає вміти уявити місцевість за поєднанням позначень такою, якою вона є в дійсності. Так читати карту може лише людина, яка володіє достатнім запасом уявлень про дійсність. Відомий дефектолог В.М. Синьов вказує, що без достатнього запасу правильних і чітких географічних уявлень, які є чуттєвими образами географічних об’єктів і явищ, сприйнятих раніше і відтворених по пам’яті у відповідний момент, неможливо оволодіти географією.
Створення такої сенсорної основи для розумово відсталих учнів має особливе значення, оскільки одним із найскладніших завдань курсу географії у допоміжній школі є формування великої кількості уявлень про географічні об’єкти і явища, спостерігати які учні безпосередньо не можуть.
Специфічні особливості уявлень розумово відсталих дітей – бідність, недостатня диференційованість, неадекватність навколишній дійсності – відзначались багатьма вітчизняними та зарубіжними дефектологами (Т.М.Головіною, І.Г. Єременком, А.І. Капустіним, Р.Б. Каффеманасом, М.М. Нудельманом, В.М. Синьовим, І.М. Соловйовим та ін.).
Відомо, що функція образу в мисленні визначається здебільшого умовою поставленого завдання. Образ може бути як результатом, так і засобом його вирішення. При цьому умова завдання впливає і на структуру образу, і на його зміст – наявність кількісних, якісних та просторових ознак. При сприйманні картографічних посібників формуються два види образів: 1) образи реальної місцевості; 2) умовно-схематизовані образи місцевості. Якщо уявлення першої групи функціонують у вигляді “картин” реальної місцевості, то другої – у вигляді рельєфних моделей або площинних схем з окремими об’ємними елементами. Для образів-уявлень першого виду характерні: відображення невеликих ділянок, часта відсутність орієнтування щодо сторін горизонту, ізолювання образів один від одного. У них переважають, з одного боку, наочна характеристика зовнішнього вигляду окремих елементів природного середовища, а з іншого – чітко виражена фрагментарність.
Уявленням другого виду властиве відображення порівняно великих ділянок місцевості, наявність орієнтування їх щодо сторін горизонту, взаємозв’язок усіх елементів. Для них є характерним більш високий ступінь узагальнення і відносно сталий характер.