Сторінка
2

Дидактичні основи підготовки управлінсько-економічних кадрів у системі вищої освіти

В організаційному плані необхідно, щоб сучасна освіта забезпечувала для підготовки успішних управлінців:

мобільність студентів і викладачів, можливість вивчати кращий досвід у різних ВНЗ;

розширення і конкретизацію зв’язків між ВНЗ і реальним бізнесом з погляду гармонізації системи: ринок праці – кваліфікаційні вимоги – кваліфікаційні характеристики – освітньо-професійні програми;

розширення повноважень ВНЗ, сприяння його впливовості в економічному середовищі;

активний перехід на інноваційні методи роботи.

Як свідчить практика кращих ВНЗ з підготовки управлінців, кваліфікована підготовка менеджерів передбачає впровадження сучасних новітніх педагогічних технологій навчання, розвиток творчої особистості майбутнього фахівця, застосування в навчальному процесі інтерактивних методів. Важливим аспектом викладацької діяльності стає диференціація студентів як суб’єктів навчально-пізнавальної діяльності, що передбачає необхідність чітко визначити для кожного студента програму його навчальних дій, навчити його планувати та організовувати свою діяльність, сумлінно вчитися і вільно спілкуватися.

Для формування світогляду майбутнього управлінця важливою є діалогічність навчання, створення таких навчальних ситуацій, які сприяють розвитку рефлексії студента, усвідомленню себе особистістю суспільно корисною і соціально відповідальною, носієм загальнолюдських цінностей.

Заслуговує на увагу й той факт, що студенти завжди прихильно ставляться до творчого педагога, який уміє зацікавити і спонукати до вивчення найскладнішої теми, дає можливість студентам брати участь у пошуку оптимальних варіантів розв’язання проблем, здобуття нових знань.

Доцільною, на наш погляд, є модель удосконалення освітніх форм, запропонована В. Колпаковим і О. Анісімовим, за якою педагог має володіти компетентністю в використанні таких технік, як діяльнісна (моделювання дії), моделювання рефлексії, психотехніка (моделювання психічного стану), групо-техніка (моделювання входження у відносини з іншими і створення групової цілісності), соціотехніка (моделювання управління спільною діяльністю).

Таким чином, основними завданнями управлінсько-економічної освіти є:

формування управлінсько-економічного мислення як інтелектуальної властивості, спроможності пізнавати і осмислювати соціально-економічні явища, засвоювати економічні й управлінські поняття, категорії, теорії, співвідносити їх з практикою господарського життя, творчо розв’язувати проблеми, брати на себе роль лідера і вести за собою інших;

забезпечення дотримання управлінсько-економічної поведінки, яка виявляється в високому рівні працьовитості, професійної майстерності, виробничих навичок та вмінь, розумінні соціально-економічних аспектів і значущості різних сфер виробництва;

управлінсько-економічна освіта як засвоєння управлінських функцій з працевлаштування, організації, мотивації та контролю; вміння ухвалювати науково обґрунтовані рішення, створювати оптимальні колективи, застосовувати ефективні прийоми і методи управління; оволодіння інформаційними технологіями економічних стратегій тощо;

забезпечення управлінсько-економічного виховання, яке об’єднує суспільно-економічні знання, мотиви діяльності, ціннісні орієнтації та норми професійної поведінки.

Ціннісні орієнтації менеджера закріплюються в таких економічних якостях особистості, як працьовитість, ощадливість, справедливість, принциповість, ініціативність, заповзятливість, діловитість, дисциплінованість, відповідальність, орієнтація на найкращий кінцевий результат тощо.

Одним з факторів формування управлінсько-економічного мислення є реальна оцінка економічної дійсності (практики господарювання, рівня життя людей, психологічного мікроклімату в колективі, особистого авторитету керівника тощо). Один з засновників менеджменту А. Файоль зазначав: «Управляти – означає «вести» підприємство до своєї мети, вишукуючи максимум можливостей з наявних ресурсів».

Загальні та спеціальні компетенції менеджера

Для досягнення професійного успіху набуває значення формування у майбутніх управлінців т. зв. ключових компетенцій (табл. 1):

Для успішної підготовки управлінця конкретизація компетенції має відбуватися на рівні студента, тому треба враховувати, що ключові компетенції ввійшли до стандартів і є загальними. Кожний студент має брати участь у процесі проектування, формування змісту і контролю власної освіти, обирати додаткові компетенції, що реалізуються через варіативну складову навчального плану та дисципліни для додаткового вивчення. Між студентом і викладачем має бути встановлений зворотний зв’язок, за допомогою якого можна побачити рух і розвиток компетенцій студента. Результатом такого підходу до навчання стане здобуття цілісної соціально-професійної компе-тентності, яка дасть змогу менеджеру успішно виконувати виробничі завдання, взаємодіяти з людьми, здійснювати управлінські функції.

Враховуючи, що формування компетенцій залежить від того, наскільки якісним є навчально-виховний процес у ВНЗ, як здійснюється контроль якості знань студентів, на думку А. Шегди, необхідно розрізняти три основних групи знань і навичок студента:

1) концептуальні знання (теоретичні знання ринкових відносин, науково-технічних проблем, тенденцій соціально-економічного розвитку);

2) навички міжособистісного спілкування;

3) знання у професійній сфері.

За цим підходом, можна дійти висновку: знання сучасних менеджерів мають бути системними (усвідомленими, повними, конкретними) і дієвими (пристосованими до практики).

Таблиця 1